Планувальна функція мовлення

Завдяки зв'язку з мисленням мовлення дитини є важливим засобом планування і регулювання її практичної поведінки. У цьому полягає його планувальна функція, яка виникає у 4-5-річних дітей. Вона є провідною особливістю мовного розвитку дошкільнят, який спочатку виявляється у мовленні вголос, а з часом переходить у внутрімовний (інтеріоризуеться).

Наприкінці раннього, у молодшому і середньому дошкільному віці мовлення часто вплітається у самостійну практичну діяльність дитини. Дошкільник, нікому не адресуючи своїх слів, називає предмети, з якими діє, розповідає про власні дії, планує майбутні, аналізує їх результати. Оскільки таке мовлення не виконує функції спілкування, Ж. Піаже назвав його егоцентричним. Л. Виготський експериментально довів, що егоцентричне мовлення за своєю природою є соціальним.

Егоцентричне (лат. ego - я і centrum - центр) мовлення - звернене до себе мовлення дитини, яке виникає під час її діяльності.

Виникнення його пов'язане з невідособленістю і неви-окремленістю у дитини мовлення для себе і мовлення для дорослих, а також із тенденцією молодших дошкільників до спільної діяльності з дорослими. Чим менш самостійна дитина, чим важче дається їй діяльність, тим вища ця тенденція. Егоцентричне мовлення є своєрідним мовним замінником реального практичного співробітництва з дорослим, який уособлює для дитини бажаний зміст цього співробітництва і допомоги.

Егоцентричне мовлення забезпечує планування діяльності: дитина формулює задум своєї діяльності, словесно фіксує отримані результати, знову намічає нові дії і здійснює їх. Спочатку мовлення включається в усю діяльність дитини (регулююче, констатуюче мовлення з приводу здійсненої дії), потім поступово переноситься на початок діяльності, постаючи як прототип майбутнього внутрішнього планування і розв'язання завдання.

На першому етапі дитина звертається до дорослого і називає йому свою дію (планування для іншого), потім вона мовно оволодіває власною поведінкою (планування для себе). До кінця дошкільного віку самостійна діяльність дитини охоплює два етапи:

1) прийняття рішення і планування, що здійснюється у мовній формі;

2) діяльність відповідно до прийнятого рішення і плану. Із часом егоцентричне мовлення поступово згортається,

інтеріоризуеться, у 5-6-річному віці перетворюється на внутрішнє мовлення, зберігаючи свою планувальну функцію. Це означає, що егоцентричне мовлення є проміжною ланкою між зовнішнім і внутрішнім мовленням дитини.

Узагальнювальна функція мовлення

У дошкільному віці ускладнюються зв'язки мислення і мовлення, формується узагальнювальна функція мовлення, у процесі реалізації якої мовлення використовується як інструмент мислення. Психологічний механізм цього явища полягає у фіксуванні у слові результату пізнавальної діяльності, закріпленні його у свідомості дитини. Вона не лише констатує сприйняте, відтворює минулий досвід, а й міркує, зіставляє факти, робить висновки, відкриває у предметі приховані зв'язки і закономірності. Словесні міркування 6-7-річних дітей обумовлюють спосіб розв'язання завдань. Включення мовлення у пізнавальну діяльність забезпечує інтелектуалізацію усіх пізнавальних процесів: воно перебудовує чуттєве пізнання, змінює співвідношення мислення і дії, закріплює оцінки, судження, що сприяє розвитку вищих форм інтелектуальної діяльності.

Дошкільник користується мовленням не лише для встановлення контакту, а й для отримання нової інформації, яку включає у розв'язання мислительних завдань. Завдяки цьому узагальнювальна функція мовлення переплітається з комунікативною.

У дошкільному дитинстві відбувається інтенсивний розвиток комунікативних форм і функцій мовної діяльності, що пов'язано з ускладненням діяльності дитини, зміною її стосунків з дорослими і ровесниками.

Розвиток розуміння мовлення у дошкільному віці пов'язаний з виконанням доручень, ознайомленням з фольклорними, літературними творами, іграми тощо. Розуміння художньої літератури виявляється у зосередженні дитини на великій кількості персонажів, складному сюжеті, описі, де вона вміло виокремлює не лише зміст, а й провідну ідею творів. Старший дошкільник розрізняє головних і другорядних героїв, висловлює аргументовану оцінку і мотивує своє ставлення до них, визначає форму твору (казка, вірш, оповідання) і деякі засоби мовної виразності, наприклад порівняння. У процесі переказування їх дошкільник використовує характерні для літературного твору виражальні засоби.

Розуміння інструкції дорослого виявляється у її виконанні, орієнтуванні не лише на мету, а й на спосіб дії. Спочатку малюки, не дослухавши інструкції, намагаються виконувати дію, дотримуючись вказівок, які стосуються того, що потрібно зробити (мети дії). Для виконання пов'язаних із способом дії вказівок необхідно, щоб вони відображали кожний окремий акт або групу однорідних актів, дії що відбувалася відразу за словом. Самостійно організувати свою діяльність на основі інструкції малюк ще не здатний. Поступово словесні вказівки дорослого стають основою його цілеспрямованих дій. Вія ще не доводить справу до кінця, але діє у правильному напрямі. Діти ставлять дорослому питання, уточнюють його вказівки, звертаються до нього за підтвердженням правильності своїх дій. Зауваживши, що їхні дії не відповідають інструкції, зупиняють або виправляють їх.