Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ОСНОВЫ ПЕДМАСТЕ.doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
24.02.2016
Размер:
251.39 Кб
Скачать

1 Вопрос

Педагог має справу з конкретними людьми дітьми свого класу, школи, іншого закладу, проте його завдання не лише особистісно, а й суспільне зумовлене — підготовка підростаючого покоління до актив- ної участі в житті суспільства Для того, щоб нові покоління могли включитися у різні сфери життя (розвивати науку, мистецтво, вироб­ляти продукцію, поширювати досвід) Саме тут, в освіті, у згорнутому вигляді діти проходять попередній шлях людства і засвоюють ті ре­зультати, яких воно досягло впродовж тисячоліть Призначення вчителя — бути ланкою у передаванні суспільного досвіду, сприяти соціальному прогресові Під час навчання педагог передає пізнавальний досвід, допомагаючи дітям опанувати знаряддя праці — трудовий, організовуючи взаємини у процесі діяльності людини — моральний. Брак цілеспрямованої гуманістичної освіти може призвести як до інтелектуальної, так і до моральної деградації нових поколінь. На вчите­ля покладено соціальну відповідальність за наслідки його праці. Його роль як організатора освіти, виховання не може бути перебільшеною: за рівень розвитку нового покоління він відповідає перед державою. Особливо значущою є місія вчителя у наш час, коли виразно позначив­ся небезпечний для долі цивілізації розрив між технічною підготовкою людини і рівнем її соціальної свідомості, її моральності. Саме цей роз­рив є однією з причин ядерної загрози, що нависла над світом, екологіч­ної, продовольчої та інших глобальних проблем. Усе це потребує підви­щення культури народу, а отже, гуманізації освіти. І тому для школи і вчителя сьогодні надзвичайно важливим є соціальне замовлення — виховати поборників виживання людства, збереження планети, що ста­ла нашою спільною домівкою. Позиція вчителя завжди специфічна. З одного боку, він готує своїх вихованців до потреб певного моменту, до конкретних запитів суспільства (нині актуальною є орієнтація на ринкові відносини, виховання дисциплі­нованості тощо). З іншого боку, вчитель, об'єктивно залишаючись носієм і провідником культури, несе в собі позачасовий чинник, беручи участь у формуванні особистості як синтезу всіх багатств людської культури. Вчи­тель — це людина, скерована в майбутнє, він формує у молодих людей активне і відповідальне прагнення оновлення світу, в якому вони живуть. Служіння сьогоденню і втілення гуманістичної місії сповнюють дра­матичну долю вчителя, який нерідко скутий вказівками й рекомендація­ми адміністрації, поточними потребами. Що більше вчитель підпоряд­ковує свою діяльність конкретним запитам дня, то меншою мірою він є гуманістом і моральним наставником. Піднестися над буденністю, усві­домивши своє покликання, і гідно йому служити — ось що нині найваж­ливіше для вчителя. Хоча діяльність учителя суспільно зумовлена і спря­мована на завдання соціалізації людини, кінцеву мету своєї праці йому слід бачити в пріоритетах самої людини, дитини, в ім'я якої й існує суспільство. Це принципова позиція в роботі педагога, якою він керуєть­ся повсякчас, і особливо у складних ситуаціях, коли постає питання вибору конкретного розв'язку. Для дитини, підлітка, юнака вчитель потрібний як організатор життєдіяльності, що забезпечує кардинальні потреби людини у само-актуалізації і визнанні Педагогічна про­фесія виникла на ранніх етапах розвитку людства у зв'язку з потребою передати набутий досвід. Необхідність підготовки нових поколінь до трудової діяльності зумовила виокремлення навчання і виховання в самостійну галузь. Традиційно на перше місце висувалася навчальна (дидактична) функція вчителя Вважалося, що він як носій знань передає їх учням і чим більше володіє ними сам учитель, тим краще засвоять науку діти з часом, коли обсяг знань зріс до неможливості осягнути їх однією люди­ною,дидактична функція вчителя почала формулюватися так не пе редавати знання, а вчити, як здобувати їх.  Велику роль у діяльності вчителя відіграє розвивальна функція. Сутність її — у створенні сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу дитини, для її саморозкриття, самоутвердження. Найскладнішою є ви­ховна функція. Бути вихователем — означає вміти трансформувати цілі, що їх поставило суспільство перед школою, у конкретні педагогічні завдання — формування необхідних якостей особистості у кожного шко­ляра. Визначальним при цьому є «соціокультурний діалог у системі «пе­дагог — дитина» на основі її розуміння, прийняття і визнання». Виховна функція полягає в організації діяльності, «спрямованої на усвідомлення вихованцем себе як особистості, на його вільне і відпові­дальне самовираження»2. Процес навчання і виховання вчитель організовує у співдружності з сім'єю, громадськістю. Звичайно, роль школи провідна, адже вона здійснює вплив через кваліфікованих фахівців, підготовлених до робо­ти з дітьми. Вчителі мають домагатися єдності своїх вимог з вимогами сім'ї, що стає можливим за умов реалізації ще однієї їхньої функції — громадсько-педагогічної. Вчитель здійснює цю функцію, відвідуючи до­мівку учня, під час проведення батьківських зборів. У вихованні молодого покоління так чи інакше бере участь майже все доросле населення. Педагогічна діяльність може бути професійною і не­професійною. Непрофесійна — це вид педагогічної діяльності, якою займа­ються всі люди (батьки, керівники виробництв, установ тощо) в повсяк­денному житті, не маючи спеціальної педагогічної освіти і педагогічної кваліфікації. Здійснюючи виховний вплив, вони діють здебільшого інтуї­тивно, не завжди вміючи чітко пояснити чи обґрунтувати свою позицію. Професійна педагогічна діяльність потребує спеціальної освіти і здійснюється у спеціальних навчально-виховних та освітніх закладах. Фахівець діє свідомо, спираючись на систему принципів, правил, прийомів. Складниками професіоналізму в будь-якій професії є компетентність та озброєність системою вмінь. У педагогічній діяльності для професіона­ла замало лише цих двох компонентів. Потрібні певні особистісні якості, адже сам педагог є інструментом впливу на учня.

Педагог — це фахівець, який займається навчально-вихов­ною роботою в школі чи дитячому садку, школі-інтернаті чи виправній колонії, працівник позашкільного закладу, керівник народної освіти, викладач вищого навчального закладу. 2 вопрос

 ПОНЯТТЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ Педагогічна майстерність виявляється в діяльності, проте вона не зводиться до неї Не можна обмежити її лише високим рівнем роз­витку спеціальних узагальнених умінь Сутність майстерності — в осо­бистості вчителя, в його позиції, здатності виявляти творчу ініціативу на підставі реалізації власної системи цінностей. Майстерність — вияв найвищої форми активності особистості вчителя у професійній діяль­ності, активності, що ґрунтується на гуманізмі і розкривається в доціль­ному використанні методів і засобів педагогічної взаємодії у кожній конкретній ситуації навчання і виховання Для того щоб здійснювати рефлексивне керівництво розвитком учнів, учитель має бути здатним керувати собою і через себе — всіма компо­нентами педагогічної діяльності (мета, суб'єкт, об'єкт, засоби, резуль­тат) на підставі зворотного зв'язку усвідомлення мети діяльності і результатів п досягнення, бачення внутрішньої картини світу дітей і того, як вони сприймають дії педагога, вибір оптимальних засобів впливу і коригування педагогічної позиції на підставі аналізу результатів відпо­відно до поставлених завдань Спрямованість на дитину як прагнення співучасті у и розвитку дає змогу обрати мету і спонукає до пошуку способів п реалізації — педагогічних технологій і техніки Усвідомлен­ня мети й результату організованого процесу розвитку зумовлює по­требу у знаннях, і тоді сплав гуманістичної спрямованості та професій­ної компетентності стає міцною підвалиною для саморозвитку педагога, даючи можливість осмислювати суперечності між обраною программою

Втрата вчителем здатності регулювати педагогічний процес призво­дить до гальмування гармонійного розвитку його взаємодії з учнями, і тоді з'являється орієнтація лише на зовнішній контроль, а не на само­контроль, що паралізує органічність у поведінці вчителя. Отже, майстерність учителя можна розглядати як найвищий рівень педагогічної діяльності (якщо ми характеризуємо якість результату), як вияв творчої активності особистості педагога (характеризуємо пси­хологічний механізм успішної діяльності). Коли ж ми прагнемо усві­домити витоки розвитку майстерності, зрозуміти шляхи професійно­го самовдосконалення, доцільно сформулювати визначення цієї педаго­гічної категорії так: педагогічна майстерність — це комплекс влас­тивостей особистості, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексивній основі. До таких важливих властивостей належать гуманістична спрямо­ваність діяльності вчителя, його професійна компетентність, педагогічні здібності і педагогічна техніка. В цьому визначенні слід наголосити на таких особливостях:

  1. педагогічна майстерність у структурі особистості — це система, здатна до самоорганізації, системотвірним чинником є гуманістична спря­ мованість;

  2. підвалиною професійної майстерності є професійна компетентність (спрямованість і професійні знання становлять той кістяк високого професіоналізму в діяльності, який забезпечує цілісність системи, що самоорганізовується);

  3. педагогічні здібності забезпечують швидкість самовдосконалення;

  4. техніка, що спирається на знання і здібності, дає змогу виявити внутрішній потенціал учителя, гармонізуючи структуру педагогічної діяльності.

Усі складники педагогічної майстерності взаємопов'язані, їм власти­вий саморозвиток, а не лише зростання під впливом зовнішніх чинників. Отже, щоб учитель діяв творчо, самостійно виважуючи результати своєї діяльності і коригуючи засоби з орієнтацією на мету, він повинен мати певне внутрішнє опертя, певні властивості, риси, розвиток яких забезпечить професійний саморозвиток педагога, а через нього — і розви­ток учня.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.