8 Вопрос

 ВНУТРІШНЯ ТЕХНІКА ВЧИТЕЛЯ

Внутрішня техніка — створення внутрішнього переживання осо­бистості, психологічне налаштовування вчителя на майбутню діяльність через вплив на розум, волю й почуття. Самопочуття педагога не є особистою справою, бо настрій його відби­вається й на учнях, і на колегах, і на батьках школярів. Кожне слово вчителя не тільки несе інформацію, а й передає ставлення до неї. Оцін­ка учневі за відповідь — це і вияв того, як сприймає його роботу педа­гог, що впливає на стосунки у класі, створює певну атмосферу у нав­чанні. Досягти оптимального внутрішнього стану в педагогічній діяль­ності важко, бо сама вона емоційно напружена, «це робота серця і нервів, це буквально щоденна і щогодинна витрата величезних душевних сил. Наша праця — це повсякчасна зміна ситуацій, що викликає то посилене збудження, то гальмування»¹. Учитель повинен уміти зберігати праце­здатність, володіти ситуаціями для забезпечення успіху в діяльності і збереження свого здоров'я. Для цього важливо працювати над вироб­ленням такого синтезу якостей і властивостей особистості, які дадуть змогу впевнено, без зайвого емоційного напруження здійснювати свою професійну діяльність: педагогічного оптимізму;

впевненості у собі як в учителі, відсутності страху перед дітьми;

умінні володіти собою, відсутності емоційного напруження;

наявності вольових якостей (цілеспрямованості, самовладання, рішучості).

Усі ці якості характеризують психологічну стійкість у професійній діяльності. В основі її — позитивне емоційне ставлення до себе, учнів, праці. Саме позитивні емоції активізують і надихають учителя, надають йому впевненості, сповнюють його почуттям радості, позитивно вплива­ють на стосунки з дітьми, батьками, колегами. Негативні емоції гальму­ють активність, дезорганізують поведінку і діяльність, викликають три­вогу, страх, підозру.

Учителеві треба вміти грати, причому не тільки зовні. Доброзичливий вираз обличчя потрібний не лише для того, щоб налаштуватися на мажор, він збуджує центри позитивних емоцій і створює хороший настрій При такій грі прийоми поведінки закріплюються і характер поступово змінюється Тому не слід ходити з похмурим, нудьгуючим обличчям навіть тоді, коли настрій у вас поганий Учитель зі щирою привітною посмішкою і сам стає життєрадісним Якщо ж поганий настрій не відступає, слід зму­сити себе посміхнутися, утримати кілька хвилин посмішку і подумати про щось приємне Поганий настрій почне «розмиватися» Ви заспокоїтесь, і до вас може повернутися притаманний вам оптимізм Якщо ми зовні не виявляємо емоцій, це не виключає їхньої негативної дії На ґрунті постій­них негативних реакцій розвиваються різні захворювання Для запобіган­ня їм потрібні не просто гальмування, уникнення ситуацій, що викликають негативні стани, а й розрядка від негативних емоцій за допомогою утво рення вогнищ захисного збудження, якими можуть бути музика, спілку­вання з природою, працетерапія, читання книжок (біблютерапія), гумор Тут допоможе розумне захоплення спортом, що дає «м'язову радість» Отже, першим шляхом до регуляції самопочуття є вплив на емоцій­ну сферу, прагнення дотримуватися мажорного тону, виховуючи в собі доброзичливість і оптимізм, набуття «м'язової радості» у фізичних діях, створення зон захисного збудження (бібліотерапія, музикотерапія тощо), здатність грати Вплив на емоційну сферу — процес складний, і не завжди вчитель спроможний досягти рівноваги, прагнучи збудити позитивні реакції Для регуляції самопочуття варто звернутися і до інтелектуальної (роз­виток саногенного мислення)¹, і до вольової сфер Оскільки з емоційним станом пов'язане і дихання, то шляхом контро­лю і регуляції його можна домогтися саморегуляції настрою Ми спосте­рігаємо, як змінюється дихання людини в різних емоційних станах рівне дихання уві сні, глибоке у того, хто замислився, прискорене у схвильо ваного, «роздуті ніздрі» у людини в гніві Контроль за диханням, зни ження його темпу, збільшення глибини дасть можливість зменшити хвилю­вання Тому вчителеві радять подолати непродуктивне збудження на по­чатку уроку за допомогою простого способу подивитися на клас, тричі глибоко вдихнути і видихнути, привітно посміхнутися, а потім привітатися Реакції такого типу називаються психосоматичними Вони діють як рефлекси, тобто зумовлюють обов'язкові, запрограмовані зміни Це по- Розшифровуючи невербальну поведінку учня, вчитель має подбати про виразність власної невербальної поведінки на цьому етапі. Дивитися в очі співрозмовника (але не безперервно!) доцільно протягом усієї бесіди, бо якщо партнери не дивляться в очі, — це ознака того, що контакт втрачено. Погляд дає учителю можливість привернути увагу до себе й предмета розмови, продемонструвати прихильність (лагідний погляд) і відчуження (холодний погляд), виявити подив (запитання в погляді), іронію (насмішкуватий погляд), осуд (суворий погляд), спові­стити співрозмовника про надання йому слова. Якщо очі партнера біга­ють, якщо в нього важкий, лихий погляд, це насторожує, відштовхує, дратує. Кожна дитина потребує візуального контакту, але погляд, що триває безперервно понад 10 секунд, викликає у співрозмовника почут­тя дискомфорту¹.