Зони найближчого розвитку дитини

Провідна роль навчання у психічному розвитку виявляється в тому, що дитина, оволодіваючи новими діями, спочатку навчається виконувати їх під керівництвом і за допомогою дорослого, а потім робить це самостійно. За словами Л. Виготського, навчання тільки тоді добре, коли воно створює у дитини зону найближчого розвитку. За таких умов дитина, навчаючись за допомогою дорослого, успішно починає виконувати те, чого вона раніше не могла зробити самостійно.

Отже, між тим, що вона може зробити спільно з дорослими, і тим, що доступно їй у самостійній діяльності, виникає зона найближчого розвитку.

Зона найближчого розвитку - різниця між тим, що дитина може виконати сама, і тим, що виконує з допомогою інших.

Не відразу те, чого вчать дитину, стає її внутрішнім надбанням. Однак знання "найближчої зони" дає змогу вихователю бачити наступний етап розвитку: те, що вчора дитина робила з допомогою дорослих, завтра зможе виконати сама. Величина зони найближчого розвитку е важливим показником запасу розвитку дитини на певний час.

Кожен новий крок навчання використовує зону найближчого розвитку дитини й одночасно створює нову, яка стає передумовою подальшого навчання. Навчання дитини, наприклад мовлення, відбувається з використанням можливостей слухового, зорового сприймання, наслідування дорослого, розуміння. Оволодіння мовленням стимулює зрушення психічного розвитку, що дає змогу перейти до нових форм навчання, яке відбуватиметься на новому рівні сприймання і мислення. Однак деякі форми навчання можуть негативно впливати на зону найближчого розвитку. Так відбувається під час хаотичного запам'ятовування дитиною різноманітних знань, відомостей. Багатьом дуже розумними та кмітливими здаються діти, які жваво висловлюють свої думки, виявляють знання, не властиві їх ровесникам. Та нерідко вони не здатні розв'язати завдання, які вимагають самостійного міркування, навіть не можуть засвоїти показаний дорослими спосіб його розв'язання.

Навчання не лише випереджає психічний розвиток, прокладає йому шлях, але й визначає розвиток психічних процесів, обумовлює формування певних психічних якостей і перебудову тих, що сформувалися раніше.

Дитині-дошкільнику часто властиві такі психічні якості, як нерозчленованість сприймання, конкретність мислення, мимовільність уваги і пам'яті. Описи дітьми картинок і предметів свідчать, що їм вдається сприйняти або загальні обриси предметів, або їх окремі частини, деталі, однак одночасне охоплення цілого і його частин здебільшого виступає непосильним для них. У міркуваннях дошкільника фігурують тільки окремі, знайомі йому з минулого досвіду предмети і випадки. Йому ще важко зосередитися, запам'ятати те, що від нього вимагають дорослі, хоч він легко може запам'ятати той самий матеріал у процесі гри або іншої цікавої для нього діяльності.

Тривалий час вважали, що описані якості сприймання, мислення, уваги, пам'яті є невід'ємними ознаками віку, до них намагалися пристосовувати дошкільне навчання. У сучасних дослідженнях з'ясувалося, що ці якості виникали в результаті традиційних особливостей дошкільного навчання. Для дітей відбирали знання, які вкладалися в їх особистий досвід, не виходили за межі предметів і явищ, які трапляються їм у повсякденному житті. Ці знання обмежувалися описом предметів і їх властивостей, які можна пізнати наочно та за допомогою дотику. Матеріал був надто подрібнений і багато разів повторювався, щоб дитина якомога менше втомилася при його засвоєнні та надійно запам'ятала.

Зміни змісту і форми навчання стимулюють рішучу перебудову психічних якостей дитини* Як свідчать дослідження, спеціально організоване сенсорне виховання (виховання, спрямоване на розвиток сприймань і уявлень дитини) забезпечує оволодіння способами обстеження зовнішніх властивостей предметів, допомагає домогтися, щоб сприймання стало повним і розчленованим, чітко виокремлювало властивості і складові предметів, визначило їх місце в ньому.

Правильно організоване розумове виховання сприяє подоланню конкретності мислення дошкільника, вчить його бачити в навколишніх явищах основне, визначальне, не зупинятися на другорядних деталях, думати про загальні властивості і відношення речей, розуміти прості закономірності явищ, міркувати і робити самостійні висновки.

Під час систематичного навчання у дітей виробляються найпростіші форми довільної уваги і навмисного запам'ятовування: уміння уважно слухати і виконувати вказівки вихователя, запам'ятовувати те, про що він розповідає.

Отже, навчання впливає на напрям розвитку психічних процесів. Однак воно повинне враховувати вікові особливості і можливості дитини, забезпечувати найповноцінніший шлях психічного розвитку, давати на кожному етапі те, що максимально сприяє розвитку.