Патологічні зміни

У мертвонароджених козенят щитоподібна залоза досягає розміру від 5,5 до 15 см, абсолютна маса залози у козенят становить 61—85 г. У овонароджених ягнят маса щитоподібної залози досягає 50—100 г, телят — 312 і навіть 500 г (у здорових телят — 5—7 г). Розміри збільшеної залози у телят — 25 х 12 см. Відносна маса залози (з розрахунку на 100 кг маси тіла) у хворих на зоб телят становить 50—457 г, в окремих випадках — 600—2000 г проти 20—25 г у здорових. У дорослої великої рогатої худоби відносна маса залози понад 7 г, овець — 8 і свиней — 10 г є ознакою її збільшення (максимальна норма відповідно 5; 6,5 і 8,5 г). Виділяють дифузну, вузлову і змішану форми зобу. При дифузному парен­хіматозному зобі щитоподібна залоза ущільнена, м'ясиста, світло-коричнева з червонуватим відтінком. Поверхня розрізу соковита й блискуча. При дифуз­ному колоїдному зобі залоза набрякла, поверхня її розрізу гладенька, світло-коричнева або жовто-сіра, на розрізі можна побачити великі, діаметром від кількох міліметрів до 1—1,5 см колоїдні включення. При розвитку вузлового колоїдного зобу поверхня щитоподібної залози нерівна, покрита щільною фіброзною капсулою. У залозі утворюються кісти, що заповнені прозорим жовтуватим драглистим колоїдом. Вони розташовані частіше під капсулою, рідше всередині паренхіми бокових часток, біля основи перешийка, в центральній частині або по краях бокових часток. Величина кіст коливається від просяного зерна до курячого-яйця. Великі множинні кісти тісно прилягають одна до одної, що надає залозі вигляду виноградного грона.

Діагноз

Діагноз ставлять з урахуванням біогеохімічної зони, вмісту йоду в раціоні, воді та симптомів хвороби. При вираженому зобі постановка діагнозу не викликає утруднень. Функціональний стан щитоподібної залози встановлюють за результатами визначення вмісту зв'язаного з білками йоду (ЗБЙ), Т₃і Т₄ у сироватці крові. Визначають абсолютну й відносну масу щитоподібної залози.

Лікування

Раціони приводять у відповідність до потреби тварин у йоді та його синергістах. Для усунення йодної недос­татності до раціону вводять йодовану кухонну сіль, у 1 т якої міститься 25 йодиду. Йод у стабілізованій формі застосовують у вигляді препаратів ка-йоду, амілойодину. В одній таблетці кайоду міститься 3 мг калію йодиду (0,75 мг йоду). Лікувальні дози вдвічі більші, ніж профілак­тичні. В 1 г амілойодину міститься 100 мг йоду. Дози амілойодину: коровам — 0,1 г, вівцематкам — 0,01 г. У регіонах, де ендемічний зоб розвивається на фоні нестачі мікроелементів — синергістів, для лікування і профілактики патології застосовують полімікроелементні добавки. Собакам для лікування призначають розчин Люголя по 1—3 краплі всередину протягом кількох-місяців. Для профілактики і лікування залізойододефіцитного стану поросятам рекомендується вводити пре­парат ДІФ-3 дворазово — у 3—5- і 10—15-денному віці по 2 мл на ін'єкцію, а свиноматкам — за 2—3 тижні до опоросу в дозі 10 мл. Телятам препарат рекомендують вводити для лікування ендемічного зобу в 1—2-й день життя внутрішньом'язово в дозі 5—7 мл. За необ­хідності ін'єкцію повторюють через 7—10 днів. Для профілактики патології щитоподібної залози у телят ДІФ-3 вводять внутрішньом'язово коровам за 25—35 днів до отелення в дозі 10—20 мл. Ефективною при гіпотиреоїдому ендемічному зобі з дифузним збільшенням щитоподібної залози є терапія тиреоїдними гормонами. Тореоїдин дають телятам по 0,1—0,2 г, тироксин (100 мкг Т₄) _- по півтаблетки, тирео-комб, тиреотом — по 1—1,5 таблетки і тиреотом форте — половину таблетки. При зменшенні розмірів зоба хворих переводять на профілактичні дози.

Перикардит-Характеризується запаленням вісце­рального і парієтального листків перикарда, нагромадженням у сер­цевій сумці серозного, серозно-фібринозного, геморагічного, гнійного чи гнильного ексудату з наступним порушенням скоротливої функції міокарда, кровотоку, застоєм крові, розвитком набряків та порушен­ням функціонального стану інших органів. За етіологією перикардит буває первинним і вторинним, нетравматичним та травматичним; за характером ексудату — серозним, серозно-фібринозним, фібриноз­ним, геморагічним, гнійним і гнильним; за перебігом — гострим та хронічним. Захворювання зустрічається у великої рогатої худоби (особливо травматичного походження), рідше — у собак, коней, сви­ней і птиці.