Патогенез

Продукти життєдіяльності мікрофлори і запального процесу спричиняють подразнення інтерорецепторів очеревини. Потік больових імпульсів рефлекторно порушує функції різних органів. Від­мічають спазм капілярів, а потім розширення та гіперемію судин оче­ревини, що призводить до зменшення об'єму циркулюючої крові й погіршення серцевої діяльності. Внаслідок гіперемії судин очеревини посилюється ексудація і сповільнюється резорбція, в черевній порож­нині нагромаджується велика кількість ексудату й токсичних речовин. Симптоми хвороби залежать від виду тварин, локалізації та харак­теру запалення очеревини. Особливо тяжко перебігає гнійний дифуз­ний перитоніт у коней, значно легше — локальний у великої рогатої худоби. Характерні ознаки хвороби: висока температура тіла, при­гнічений стан, зниження або відсутність апетиту, рухи тварин обме­жені й напружені. Спочатку виникають біль і неспокій (тварина стог­не, оглядається на живіт, тазові кінцівки підведені під тулуб). Коні та велика рогата худоба не лягають, дрібні тварини більше лежать. З нагромадженням великої кількості ексудату в черевній порожнині біль послаблюється. На початку захворювання живіт підтягнутий, пізніше він відвисає внаслідок нагромадження ексудату. При пальпації черев­ної стінки відмічають флуктуацію і болючість. У м'ясоїдних і свиней перитоніт часто супроводжується блюванням. На початку хвороби прослухують посилену перистальтику кишечнику, спостерігають про­нос, потім перистальтика сповільнюється або зникає, настає запор.

Діагноз

Діагноз ставлять за анамнезом, клінічними ознаками та результата­ми дослідження ігунктату черевної порожнини (в ексудаті білка до 5% і більше).

Лікування

Лікування полягає в дієтичній годівлі, боротьбі із застоєм вмісту і метеоризмом кишечнику, інтенсивній антибіотикотерапії та хірургіч­ному втручанні. Дрібних тварин при дифузному перитоніті необхідно інтенсивно лікувати з хірургічним втручанням, використанням перитонеального діалізу, інфузійної терапії протягом 2—5 діб, антибактеріальних, ві­тамінних, гормональних і серцевих препаратів та імуномодуляторів.

Профілактика

При операціях на органах черевної порожнини за­стосовують епіплевральну новокаїнову блокаду, дотримують вимог асептики й антисептики. У разі перфорації шлунка і кишечнику негай­но проводять лапаротомію. Необхідно запобігати травмам черевної стінки, розривам матки, шлунка, кишечнику та травматичному ретикулоперитоніту.

Міоглобінурія

Тяжке з гострим перебігом захворювання, що супроводжу­ється нагромадженням у м'язах молочної та інших кислот, своєрід­ними їх змінами, парезом задньої частини тулуба, виділенням міоглобіну із сечею. Переважно реєструють у добре вгодованих коней, особливо ваговозних, у віці 9—13 років.

Етіологія

Причина хвороби — надмірна годівля коней, особливо в період тривалої перерви в роботі з подальшою напруженою роботою чи тренінгом.

Патогенез

Якщо тварин після надмірної годівлі та тривалого від­починку фізично навантажують, у м'язах відбувається посилений роз­пад глікогену з утворенням великої кількості недоокиснених продук­тів, молочної та інших кислот. Явище ацидозу спричиняє набухання та ущільнення м'язових волокон, контрактуру м'язів. Міоглобін виділяється з сечею, забарвлюючи її у темно-вишневий колір.

Симптоми

Через деякий час після початку роботи кінь починає потіти, з'являється тремтінням'язів, напруженість рухів, хиткість та­зової частини тулуба. Тварина спотикається і падає, з певним зусиллям піднімає передню частину тулуба й набуває пози сидячого собаки. Невдовзі кінь лягає, витягує грудні кінцівки і голову, не може підняти­ся внаслідок парезу тазових кінцівок. М'язи крупа і крижів стають твердими і малочутливими, трохи підпухають. Температура тіла спо­чатку нормальна, потім у міру зростання інтоксикації і появи усклад­нень підвищується до 39,5°С і вище. Частота пульсу — 80—100 і більше за 1 хв. Апетит збережений, спрага посилена, акт ковтання утруднений. Сечовиділення нечасте, потім, внаслідок можливого па­резу сечового міхура, припиняється зовсім. Патогномонічна ознака — міоглобінурія: сеча забарвлена в червоний, червоно-коричневий чи темно-бурий колір.

Діагноз

Не викликає утруднень: своєрідна зміна м'язів, парез зад­ньої частини тулуба, міоглобінурія. Слід відрізняти м'язовий ревма­тизм і міопатоз.

Лікування

Тварині надають повний спокій, забезпечують підстил­кою. Тяжко хворих, що лежать, перевертають кожні 3—4 год. Годують якісним сіном із різнотрав'я, кормовими буряками, морквою, дають пійло" з висівок. Води випоюють досхочу. Коням 2—3 дні внутрішньо­венно вводять натрію гідрокарбонат по 0,6—2 л 2,5%-го розчину, всередину — 200—250 г натрію чи магнію сульфату, до питної води додають карловарську сіль невеликими дозами. Роблять очисні клізми, сечу видаляють за допомогою катетера або роблять масаж сечового міхура через пряму кишку. Тонус шлунка і кишечнику підтримують внутрішньовенним введенням 10%-х розчинів натрію і кальцію хлори­ду в дозі по 100—150 мл. Внутрішньовенно вводять 20—50 мл 30%-го розчину натрію тіо­сульфату, 10 мл 0,5%-го розчину нікотинової кислоти і 20 мл препа­рату но-шпа; 250 мл глюкалу в поєднанні з підшкірним ін'єктуванням 20 мл 20%-го розчину камфорної олії та внутрішньом'язовим — 10— 20 мл 2—6%-го розчину тіаміну броміду.

Профілактика

У неробочі дні норму згодовування концкормів зменшують вгодованим коням на 40—70, тваринам середньої вгодова­ності — на 20—25%, обов'язково організовують проводження чи ви­їжджування.

Гастроентерит (Castroenteritis) — запалення слизової оболонки та інших тканин шлунка і тонкого кишечнику, яке супроводжується по­рушенням їхньої секреторної, моторної, екскреторної, всмоктувальної та захисної функцій. Патологічний процес може охоплювати й товстий кишечник, тоді захворювання називається гастроентероколітом. Гас­троентерит (ентерит, коліт чи гастроентероколіт) за перебігом буває гострим і хронічним; за характером запалення — серозним, катараль­ним, геморагічним, фібринозним; за поширенням — вогнищевим та дифузним; за локалізацією — поверхневим, коли уражена переважно слизова оболонка, і глибоким, коли уражені й інші тканини кишечни­ку; за етіологією — первинним та вторинним. Хворіють тварини усіх видів і вікових груп, але частіше — молодняк, зокрема поросята у 3-тижневому віці, коли починають поїдати рослинні корми, та після відлучення від свиноматки.