Проблемне завдання 5

1. У чому полягає відмінність філософії від інших наук?

2. Яке б ви хотіли поставити запитання до тексту, на яке у вас немає відповіді?

Жіль Дельоз і Фелікс Ґваттарі

Що таке філософія?

Ми бачимо <...> чим не є філософія: вона не є ані спогляданням, ані роздумами, ані комунікацією, хоча іноді вона й видається тим або тим, з огляду на спроможність кожної дисципліни породжувати свої власні ілюзії й ховатися за туманом, який вона умисне напускає. Вона не є спогляданням, бо споглядання – це самі речі, побачені в процесі творення власних понять. Вона не є роздумами, бо ніхто не має потреби у філософії, аби думати хай там про що; іноді, прагнучи підняти значущість філософії, кажуть, що це мистецтво роздумів, але таке припущення не має глузду, адже, скажімо, математики ніколи не звертаються до філософів, коли їм треба подумати над своїми математичними проблемами, не звертаються до них і митці в питаннях малярства або музики; сказати, що в таких випадках вони перетворюються на філософів, було б поганим жартом, настільки їхні роздуми належать сфері їхньої конкретної творчості. І філософія аж ніяк не знаходить свого останнього притулку в комунікації, яка передусім має справу з опінією, творячи «консенсус», а не поняття. Розмова між друзями в демократичному середовищі західного зразка ніколи не витворювала жодного поняття; ідея такої вченої бесіди походить, либонь, від греків, але вони ставилися до цього так легковажно і з такою брутальною недбалістю, що поняття можна там уявити хіба у вигляді іронічного птаха, заглибленого в розмову із самим собою, який ширяв над полем битви суперечних опіній, взаємознищуваних у колі товариства, сп’янілого від випитого на бенкеті вина. Філософія не споглядає, не думає, не здійснює комунікацію, хоча й має за обов’язок створювати поняття для цих дій або пристрастей. Споглядання, роздуми, комунікація – це не дисципліни, а механізми для творення Універсалій для всіх дисциплін. Універсалії споглядання, а потім і думання – це як дві ілюзії, що їх філософія вже пережила, коли плекала мрію панувати над усіма дисциплінами (об’єктивний і суб’єктивний ідеалізм), і філософія не здобуде собі багато честі, виступаючи в ролі нових Афін і заговоривши про Універсалії комунікаційного простору, які нібито дадуть правила уявного панування над ринками та над масмедіа (інтерсуб’єктивний ідеалізм). Всяке творення – унікальне, і поняття як суто філософське творіння завжди буде чимось унікальним. Головний принцип філософії полягає в тому, що Універсалії нічого не пояснюють, вони самі вимагають пояснення.

[Deleuze, G. Qu’est-ce que la Philosophie, Ed. de Minui [Text] / G. Deleuze et F. Guattari - p. 11 sq.]

Проблемне завдання 6

1. У чому полягає відмінність міфологічного світогляду порівняно з т.зв. «цивілізованим»?

2. Яке б ви хотіли поставити запитання до тексту, на яке не можете дати відповідь?

Клод Леві-Строс

Що таке міф?

(Фрагмент інтерв’ю)

Д. Е.: Я хотів би поставити вам просте запитання: що таке міф?

К. Л.-C.: Це аж ніяк не просте запитання, бо на нього можна відповісти по-різному. Якщо ви запитаєте про це в американського індіанця, то він майже напевне відповість вам так: це розповідь про ті часи, коли люди і тварини ще не були розділені. Таке визначення видається мені дуже глибоким. Бо, попри чорнильні хмари, які відкидає юдео-християнська традиція, вона не може цілком затьмарити трагічної ситуації, трагічної та образливої як для серця, так і для розуму, що людство змушене співіснувати й ділити радощі життя на нашій планеті з численними видами створінь, з якими воно не може увійти в комунікацію. Цілком зрозуміло, що міфи не хочуть визнавати цю ваду творіння первісною; що вони вбачають у її виникненні визначальну характеристику людського роду й ознаку людської неповноцінності.

Можна також спробувати визначити міф через протиставлення іншим формам усної традиції: легенда, казка... Але ці відмінності ніколи не проступають чітко. Можливо, ці форми й не відіграють однакову роль у культурах, але вони творіння одного духу, й аналітик не може не розглядати їх у сукупності.

Яка ж головна властивість цього духу? Я сказав би, вона являє собою пряму протилежність картезіанському методу, бо це відмова розділяти реальність, прагнення ніколи не вдовольнятися частковою відповіддю, прагнути пояснень, які охоплювали б усю сукупність явищ.

Суть міфу в тому, що, зіткнувшись із проблемою, він уявляє її собі аналогічною іншим проблемам, що виникають у інших планах: космологічному, фізичному, моральному, юридичному, соціальному тощо. І пояснює усі їх сукупно.

Д. Е.: Саме це ви маєте на увазі, коли говорите про явища вставляння.

К. Л.-C.: Я мав на увазі те, що створений у межах певної мови міф, який годиться для однієї сфери, розповсюджується на всі сфери, де може виникнути проблема того самого формального типу.

Д. Е.: Саме тут ви не погоджуєтеся з Фройдом, у кінці «Ревнивої гончарки»: він приковує свою увагу виключно до сексуального коду.

К. Л.-C.: Можна без кінця критикувати погляди Фройда: його тексти двозначні, а буває, й суперечать один одному. Але те, що він ставить на ключову позицію сексуальний код, мені не видається сумнівним.

Д. Е.: Одначе в тих міфах, які ви аналізуєте, вражає всюдисущість сексуальності та насильства, яке завжди утворює їй кортеж.

К. Л.-C.: Це вражає нас тому, що цей аспект посідає значне місце у нашій власній системі цінностей і в нашому суспільному житті. Зверніть проте увагу, що міф ніколи не трактує проблему, пов’язану із сексуальністю, окремо і задля неї самої, ізольовано від інших проблем. Він неодмінно показує, що ця проблема формально аналогічна іншим проблемам, які виникають перед людьми і стосуються, наприклад, небесних світил, зміни дня й ночі, послідовності сезонів, соціальної організації, політичних взаємин між сусідніми племенами... Міфологічне мислення, зіткнувшись із особливою проблемою, аналізує її паралельно з іншими. Воно користується водночас кількома кодами.

Д. Е.: Це пояснення через послідовні проблеми.

К. Л.-C.: Причому жодна з них не розв’язується. Саме схожість між собою всіх цих проблем створює ілюзію, що їх можна розв’язати, як тільки людина помічає, що трудність, яка виникає в одному випадку, не виникає зовсім або виникає меншою мірою в інших. Ми тут міркуємо приблизно в той самий спосіб, як тоді, коли нас просять пояснити що-небудь, а ми на це відповідаємо фразами, які починаються зі слів: «Це те саме, що...» або: «Це так само, як...» З нашого боку, це звичайні лінощі, але міфологічне мислення застосовує цей прийом так вправно і так систематично, що він заміняє йому всі докази».

[Levi-Strauss C. De Près et de loin, Points-Ed Odile Jacob [Text] / C. Levi-Strauss. - 1988. - Р. 193 sq.]