Тема № 1. Форми світогляду Проблемне завдання 1

1. Як розрізнити чуттєвість, кмітливість, досвідченість та мудрість?

2. Яку роль відіграє пам’ять у мистецтві та філософії?

3. Чи справді відсторонене знання є самоцінним?

Геракліт

Фрагменти

Вислухавши не мене, а Логос, слід буде визнати: мудрість полягає в тому, щоб пізнати все як одно [50 DK].

Чиї тільки промови я не слухав, ніхто не доходить до того, щоб зрозуміти, що Мудре – від усього віддільне [174 DK].

Тільки одне може бути Мудрим: Думка (гноме), що править Всесвітом [41 DK].

[Геракліт. Фрагменти [Текст] / Геракліт; пер. М.Соневицького // Філос. і соціол. думка, 1991, № 4. - С.152-158.]

Аристотель

Метафізика Книга перша

(Фрагменти)

Усі люди від природи прагнуть до знання. Доказом того є потяг до чуттєвого сприйняття: адже ж незалежно від того, чи є від них користь чи нема, їх цінують ради них самих, і більше за всі зорові сприйняття, адже баченню, можна сказати, ми віддаємо перевагу проти інших сприйняттів, не тільки ради того, щоб діяти, але й тоді, коли ми не збираємось що-небудь робити. І причина цього у тому, що зір найбільше сприяє нашому пізнанню і виявляє багато відмінностей.

Здатністю до чуттєвого сприйняття тварини наділені від природи, а на ґрунті чуттєвого сприйняття в одних не виникає пам’ять, а в інших виникає. І тому тварини, що мають пам’ять, більш кмітливі та тямущі, ніж ті, в яких здатності пам’ятати немає, причому кмітливі, але не можуть навчитися всі, хто не спроможний чути звуки, як, наприклад, бджола та дехто ще із такого роду тварин, навчитися ж спроможні ті, хто окрім пам’яті має іще й слух.

Інші тварини користуються у своєму житті представленнями та спогадами, а досвіду причетні мало; людський рід користується у своєму житті також мистецтвом та міркуваннями. З’являється досвід у людей завдяки пам’яті; а саме, багато спогадів про одну і ту ж річ набувають значення одного досвіду. І досвід здається майже однаковим з наукою та мистецтвом. А наука та мистецтво виникає у людей через досвід. Адже досвід створив мистецтво, а недосвідченість – випадок. З’являється ж мистецтво тоді, коли на основі набутих на досвіді думок утворюється один спільний погляд на схожі предмети. <…>

Стосовно діяльності досвід, напевно, нічим не відрізняється від мистецтва; мало того, ми бачимо, що досвідчені досягають успіху більше, ніж ті, хто має відсторонене знання, але не має досвіду. Причина цього у тому, що досвід є знання одиничного, а мистецтво – знання загального, всяке ж діяння і всяке виготовлення відноситься до одиничного, бо ж лікар лікує не людину взагалі, а когось, хто носить яке-небудь ім’я. Тому, якщо хтось має абстраговане знання, а досвіду не має і пізнає загальне, але вміщеного у ньому одиничного не знає, то він часто помиляється у лікуванні, бо лікувати доводиться одиничне. Але все-таки ми вважаємо, що знання і розуміння відносяться більше до мистецтва, ніж до досвіду, і вважаємо тих, хто володіє яким-небудь мистецтвом більш мудрими, ніж тих, хто має досвід, адже мудрість у кожного більше залежить від знання, і це тому, що перші знають причину, а другі ні. Справді, ті, що мають досвід, знають «що», але не знають «чому»; а ті ж, що володіють мистецтвом, знають «чому», тобто знають причину. Тому ми і наставників у кожному ділі шануємо більше, вважаючи, що вони більше знають, ніж ремісники, і мудріші за них, тому що вони знають причини того, що створюється. А ремісники подібні предметам: хоча вони і роблять те або інше, але роблять це, самі того не знаючи; неодухотворені предмети у кожному такому випадкові діють у силу своєї природи, а ремісники – за звичкою. таким чином, наставники більш мудрі не завдяки умінню діяти, а тому, що вони володіють відстороненим знанням і знають причини.

Далі, жодне з чуттєвих сприйняттів ми не вважаємо мудрістю, хоча вони і дають найважливіші знання про одиничне, але вони ні відносно до будь-чого не вказують на «чому», наприклад, чому щось дуже гаряче, а вказують лише на те, що воно – гаряче.

Звичайно через те, що той, хто понад звичні чуттєві сприйняття перший витворив яке-небудь мистецтво, викликав у людей подив не тільки через якусь користь його витвору, але й тому, що є мудрий та величний проти інших. А після того, як було відкрито більше мистецтв, одні для задоволення необхідних потреб, інші – для проводження часу, творців останніх ми вважаємо більш мудрими, аніж творців перших, бо їх знання були спрямовані не на здобуття вигоди. <…>

Таким чином, ясно, що мудрість є наука про певні причини та начала.

Оскільки ми шукаємо саме цю науку, то слід розглянути, які ті причини і начала, що про них наука зветься мудрістю. Якщо розглянути ті судження, які ми маємо про мудре, то, можливо, досягнемо тут більшої ясності. По-перше, ми припускаємо, що мудрий, наскільки це можливо, знає все, хоча він і не має знання про кожен предмет окремо. По-друге, ми вважаємо мудрим того, хто здатний пізнати важке і непросто осяжне для людини (бо ж сприйняття чуттями властиве всім, а тому це легко і нічого мудрого у тому нема). По-третє, ми вважаємо, що мудріший у всякій науці той, хто більш точний і більш здатний навчити виявленню причин, і по-четверте, що із наук у більшій мірі мудрість є саме та, котра бажана ради неї самої і для пізнання, аніж та, що бажана ради отримуваної з неї користі, а по-п’яте, та, яка очолює, більшою мірою, ніж допоміжна, адже мудрому належить не отримувати напучування, а наставляти, і не він повинен коритися іншому, але йому – той, хто менш мудрий.

Ось такі судження, що ми їх маємо про мудрість та мудрих. Із вказаного тут знання про все необхідно має той, хто в найбільшою мірою має знання загального, адже у певному смислі він знає все, що підпадає під загальне. Але, мабуть, найважче для людини пізнати саме це, найбільш загальне, адже воно найдальше від чуттєвого сприйняття. А найбільш строгі ті науки, що передусім займаються першими началами: адже ж ті, які виходять із меншого числа передумов, більш строгі, аніж ті, які отримуються на основі додавання. <…>

І тепер, як і раніше подив спонукає людей філософствувати, причому спочатку вони дивувалися тому, що безпосередньо викликає непорозуміння, а тоді, мало-помалу просуваючись таким чином далі, вони питалися про більш значне, наприклад, про зміну положення Місяця, сонця та зірок, а також про походження Всесвіту. Але той, хто недорозуміє та дивується, вважає себе незнаючим (тому і той, хто любить міфи, є у певному смислі філософ, адже і міф створюється на основі дивовижного). Якщо, отже, почали філософствувати, щоб позбутися від незнання, то, очевидно, до знання стали прагнути ради розуміння, а не ради якої-небудь користі. Сам хід речей підтверджує це, а саме: коли виявилось у наявності майже все необхідне, так само як і те, що полегшує життя і завдає задоволення, тоді стали шукати такого роду розуміння. Тож ясно, що ми шукаємо його ні для якої-небудь іншої потреби. І також як вільним називаємо ту людину, яка живе ради самої себе, а не для іншого, точно так само і ця наука єдина є вільна, адже вона одна існує ради самої себе.

[Аристотель. Метафизика [Текст] / Аристотель // Соч. – М.: Мысль, 1976. - Т. 1.]