Проблемне завдання 10

1. Яка ієрархія чотирьох причин сущого згідно з Аристотелем? Чи закрите їх число?

2. Як за Аристотелем співвідносяться природне і штучне? Чи має місце у природі цільова причина?

3. Представте аристотелівську діалектику дійсності і можливості в поясненні руху.

4. Якими аргументами Аристотель обґрунтовує необхідність перводвигуна?

Аристотель

ФІЗИКА

(Фрагмент про начала і причини речей)

Із наявних речей одні існують по природі, а другі ж – через інші причини… Все, що існує по природі, має у собі самому начало руху та покою… Природу мають у собі всі речі, які мають у собі вказане начало. І всі такі речі є сутності. Адже кожна з них є якийсь субстрат, а у субстраті завжди міститься природа. Згідно з природою поводять себе і ці речі, і все, що властиво їм саме по собі.

Природа подвійна: вона є і форма і матерія… Раз існує дві природи, з якою із двох повинен мати справу фізик? Чи повинна пізнавати як першу, так і другу природу одна і та ж сама наука, або ж різні? Хто зверне увагу на старих філософів, тому може здатися, що справа фізика – матерія (адже Емпедокл і Демокрит лише малою мірою торкнулися форми). Але якщо мистецтво наслідує природу, то до однієї і тієї ж самої науки належить пізнання форми і до певної межі матерії…, отже, справа фізики – пізнавати і ту і другу природу.

Крім того, справа одної і тої ж науки – пізнавати «ради чого» і ціль, а також засоби, які для цього маються. Бо ж природа є ціль і «ради чого»: там, де при безперервному рухові мається якесь закінчення руху, отся границя і є «ради чого»… Однак ціль означає аж ніяк не всяку границю, але найкращу.

Знаємо ми, на наш погляд, кожну річ тільки тоді, коли розуміємо, «чому вона» (а це означає зрозуміти першу причину…).

В одному значенні причиною називається те, «з чого», як внутрішньо йому властивого, виникає що-небудь, наприклад, мідь – причина цієї статуї або срібло – цієї чаші, а також і їх роди. У другому значенні причиною будуть форма і зразок – а це є визначення суті буття – і їх роди (наприклад, для октави стосунок двох до одиниці і взагалі число)… Далі, причиною називається те, звідки походить перше начало зміни чи спокою; наприклад, <…> для дитини причина – батько, і взагалі твірне – причина твореного і змінювальне – причина змінюваного. Нарешті, причина як ціль, тобто «ради чого»; наприклад, причина прогулянки – здоров’я. Чому він гуляє? Ми кажемо: «Аби бути здоровим» – і сказавши так, вважаємо, що вказали причину. <…>

Про причини можна говорити по-різному і з причин одного і того ж виду одна проти іншої буває первинною і вторинною… Про всі причини, хоч причини у власному смислі слова або ж за збігом, можна говорити як про причини чи то можливі, чи то дійсні; наприклад, причина побудови дому – будівник взагалі і будівник, що будує отсей дім.

Так само, як і в усьому іншому, завжди слід шукати вищу причину кожної речі; наприклад, людина будує, тому що вона будівник, а будівник завдяки мистецтву будівництва – це саме і є первинна причина; і так само в інших випадках. Далі роди суть причини для родів, одиничні речі – для одиничних (приміром, скульптор взагалі – причина статуї взагалі, а отсей скульптор – причина отсієї статуї).

Точно так само можливості є причини можливих речей, а діяльність – причина здійснюваного.

Отже, як робиться кожна річ, так вона і є по своїй природі, і, яка вона є по своїй природі, так вона і робиться, якщо щось не завадить. Робиться ж ради чого-небудь, отже, і по природі існує ради цього. Наприклад, якби дім був з числа природних речей, він виникав би так само, як тепер створюється мистецтвом; а якби природні тіла виникали не тільки завдяки природі, але й за допомогою мистецтва, вони виникали б так, як їм властиво бути по природі. Отож одне виникає ради іншого. Взагалі ж мистецтво в одних випадках завершує те, що природа не в змозі витворити, а в інших – наслідує її. <…>

Руху поза речами немає… Рух є дійсність того, що існує у можливості, адже він саме такий, наприклад: дійсність того, що може якісно змінюватись, оскільки воно здатне до росту і до протилежного – убутку <…> є ріст та убуток; дійсність здатного виникати і знищуватись – виникнення і знищення, а здатного переміщатись – переміщення.

Дійсність якої-небудь речі та її здатність до руху не є одне і те ж, як не одне і те ж колір і здатне бути видимим, <…> очевидно, що рух є дійсність можливого, оскільки воно можливе.

Бо ж кожна річ інколи може проявити діяльність, а інколи – ні. Наприклад, те, що може будуватися, і діяльність того, що може будуватися, оскільки воно може будуватися, є чи то будівництво, чи то сама будова. Але коли є будова, то вже нема того, що може будуватися: те, що може будуватися, побудоване. Отже, необхідно, аби діяльність того, що може будуватися, було будівництвом, будівництво ж є певний рух.

Рух здається певною діяльністю, хоча і незавершеною. Причина цього у тому, що можливе, діяльністю чого є рух, не завершене, і тому важко зрозуміти, що таке рух: чи треба його віднести до позбавленості, або до можливості, або просто до діяльності, але ніщо з того не видається припустимим. Тож залишається вказаний вище спосіб розуміння: рух є певна діяльність, і притому така діяльність, котру ми описали; побачити її, правда, важко, проте ж вона цілком припустима.

Вплив на річ … і є приведення у рух: воно здійснюється дотиком так, що водночас і сам рушій зазнає впливу. Тому рух є дійсність рухомого, позаяк воно рухоме; воно здійснюється від дотику рушійного до рухомого так, що водночас і рушій зазнає впливу. Форму ж завжди привносить рушійне – чи то певний предмет чи то певна якість чи то кількість. І ця форма буде началом і причиною руху, коли рушійне рухає. <…>