ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КАФЕДРА АРХЕОЛОГІЇ ТА СПЕЦІАЛЬНИХ ГАЛУЗЕЙ ІСТОРИЧНОЇ НАУКИ
О. СИТНИК
КУЛЬТУРНА АНТРОПОЛОГІЯ:
ПОХОДЖЕННЯ ЛЮДИНИ І СУСПІЛЬСТВА
ПОСІБНИК
ДЛЯ СТУДЕНТІВ ІСТОРИЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ
Львів - 2011
Рекомендовано до друку Вченою радою
історичного факультету
Львівського національного університету
імені Івана Франка
Протокол № від 2011 р.
КУЛЬТУРНА АНТРОПОЛОГІЯ:
ПОХОДЖЕННЯ ЛЮДИНИ І СУСПІЛЬСТВА
ПОСІБНИК
для студентів історичного факультету
Автор
проф. Ситник Олександр Степанович
Відповідальний за випуск -
проф. Шуст Роман Мар’янович
© Історичний факультет
Львівського національного університету
імені Івана Франка
© Ситник О.С.
В С Т У П
Відомо, що історія як наука розпочинається з появи писемності, перших державних утворень і цивілізацій. Однак це лише формальні ознаки нової епохи, сутність явищ захована глибше – в рушійних силах розвитку суспільства і культури, в характері самої людини (її психології, системі цінностей, моралі тощо).
Епоха, предметом вивчення якої є “Культурна антропологія”, майже повністю вкладається в час доісторії – дописемного етапу розвитку людства, з переважно привлaсницькими формами господарства.
Доісторія як наука в багатьох аспектах відрізняється від історії, що є наслідком значної відміни її предмету і особливостей джерельної бази. Оскільки писемні джерела не можуть бути використані при написанні основ доісторії, то відповідно використовуються документальні свідчення інших наук, як природничих (палеогеоморфологія, палеонтологія, палінологія, малакологія, палеобіологія, палеозоологія та ін.) так і гуманітарних (археологія, антропологія, етнологія, філософія, мовознавство та ін.).
Найперше характер джерельної бази дає підстави розглядати курс доісторії під кутом зору «Культурної антропології» – появи, становлення і розвитку первісної людини/людства у контексті її природного і культурного оточення, починаючи від найдавніших часів до появи перших держав і цивілізацій ‒ вивчення найдавніших періодів людства на основі синтезу даних палеоантропології, палеоархеології та палеоетнології.
Головний соціальний критерій первісності полягає в тому, що цей період людства є безкласовим і позадержавним. А це означає, що усі члени громади знаходяться в однаковому правовому і економічному становищі до засобів виробництва і природних ресурсів. Немає спеціалізованого апарату влади та управління. Крім того, первісне суспільство характерне низькою чисельністю і невеликою щільністю населення; відрізняється значною автономією роду і сім’ї, підвищеною роллю кровної спорідненості, відсутністю чи початковими формами поділу праці та ін. Усі ці особливості накладають відбиток на методику вивчення та аналіз джерельного матеріалу.
Антропологія (від грецького antropos – людина і logos – розум, знання) – наука про походження і розвиток людини, її фізичні та духовні якості. У різних країнах світу у цей термін вкладаються різні поняття і він має неоднакове значення. Наприклад, у Західній Європі антропологію вважають переважно гуманітарною наукою, яка вивчає людину у широкому розумінні цього терміну – у соціальних, культурних і фізичних аспектах. Підрозділами антропології є етнологія, анатомія, фізіологія та антропогенез. Фізична антропологія вивчає генетику людини, морфологію тіла та його фізичні характеристики, пристосування, адаптацію до навколишнього середовища.
Французька школа відводить антропології особливе місце в системі соціології, але в англосакській школі вона є багатогалузевою дисципліною, що включає антропобіологію, соціальну і культурну антропологію, етнолінгвістику та доісторичну археологію. Іноді під культурною антропологією розуміють лише соціальну антропологію (сімейну, політичну, побутову культуру). В російській науці використовують термін “соціо-культурна антропологія”. Предмет культурної антропології частково перетинається з археологією, етнографією та власне антропологією.
У радянський час (і дотепер) в Україні антропологію розглядають переважно як біологічну дисципліну – науку про фізичний вигляд, структуру, анатомію, організацію людини та її расогенез.
Існують також визначення, що культурна антропологія – це різновид філософської антропології як вчення про природу (сутність) людини у широкому значенні цього терміну. У вузькому розумінні – це вчення про людину як творця і носія культури, про взаємозв’язок людини і культури [Хоруженко, 1997]
За іншими авторами, культурна антропологія – це наука, яка вивчає матеріальну і духовну культуру людини впродовж усієї її історії і дотепер, досліджує розвиток суспільних та етнічних відносин [Тегако, Саливон, 1997]
Отже, культурна антропологія є дуже широкою синтетичною наукою, яка узагальнює результати досліджень низки дисциплін, що вирішують конкретні проблеми походження і розвитку людини та її культури (археології, антропології, етнографії, історичного мовознавства, мистецтвознавства, філософії та ін.).
Метою курсу “Культурна антропологія: походження людини і суспільства” є ознайомлення студентів з основними характеристиками і загальними принципами вчення про походження людини, становлення її антропологічного вигляду, зародження і розвиток економічних та суспільних відносин, формування духовних засад (мистецтво, наука, релігія), про причини і рушійні сили формування держави.
Головну увагу зосереджено на ранніх етапах антропогенезу – виділенні людини із тваринного середовища і становленні її антропологічного фізичного вигляду, оскільки саме в цій сфері за останні десятиліття пройшли кардинальні зміни, що викликано лавиною нових палеоантропологічних відкриттів на африканському континенті, в Європі, Азії, Австралії. Сьогодні практично кожен рік вчені відкривають нові й нові рештки пра-людей (гомінідів) і ранніх людей, нові стоянки і нові артефакти, які суттєво корелюють загальну схему антропогенезу. На час виходу в світ кожен такий посібник стає “застарілим” як за новизною матеріалів, так і аналізом свіжих концепцій.
Інші питання культурної антропології, що належать до часу “неолітичної революції” ‒ становлення нових форм господарства, соціальних і духовних відносин ‒ загалом розвитку традиційної культури у період розкладу первісного ладу, подані в реферативній, інколи тезисній формі. У трактуванні цих питань не відбулося суттєвих змін, якщо не вважати гостріших розбіжностей поміж старою марксистською схемою стадіального розвитку і новітньою концепцією регіональних особливостей. Питання історії дослідження різних аспектів культурної антропології, її історіографії, наукових шкіл і напрямків, загалом методологічних та методичних засад подані дуже узагальнено у зв’язку з тим, що ці проблеми є предметом окремого наукового аналізу (що не входить до завдань нашого посібника).
Вивчення курсу розширює кругозір молодих істориків, але вимагає опрацювання значної кількості спеціальної літератури. Власне у цій сфері відчувається нестача наукової літератури українською мовою. Пропонована книга певною мірою компенсує цю нестачу.
Розділ і методичні засади предмету культурної антропології
Отже, предметом культурної антропології є походження і первісний розвиток людства від часу виокремлення людини з тваринного світу, її фізичного та суспільного формування до часу виникнення перших державних утворень (цивілізацій).
З появою перших представників роду Homo (людини) відбувся якісний стрибок у розвитку технології виготовлення знарядь та суттєві зміни у стратегії виживання. Це дозволило їм вийти на новий рівень пристосування до умов природного оточення, до створення штучного довкілля ‒ культури. Зародження культури, яка остаточно відокремила людину від тваринного світу, відбулось близько 2,5 млн. р. тому. Її матеріальним відображенням стали серії грубих знарядь, які разом з рештками жител, вогнищ та антропологічними останками творять нове потужне джерело для вивчення людської еволюції.
Термін «культура» розглядається переважно в поняттях і термінах стосовно сучасної людини і її довкілля. «На жаль, існує майже стільки ж визначень культури, скільки вчених-антропологів, але в широкому баченні під культурою розуміють небіологічні аспекти поведінки людського виду, включаючи мову, виготовлення знарядь, підвищену пластичність поведінки» (Фоули, 1990, с.18). Найперше, це здатність до символічного мислення і самовираження за допомогою символів. Культура передається лише завдяки навчанню і засвоєнню, а не системою генетичних механізмів. З появою і розвитком культуротворчих процесів еволюція людини відділилася від основного русла біологічної еволюції. Для людини природний добір майже повністю замінюється “культурним добором”.
Деякі вчені вважають, що поняття культури є недоцільним (і навіть шкідливіим) у питанні вивчення ранньої еволюції Номо – до походження виду, оскільки культура – дуже складне поняття, в якому “багато сучасності”. У первісності ці елементи тільки зароджуються, тому по відношенню до первісності термін губить свою аналітичну суть. Багато рис людської культури, якщо розглядати їх ізольовано, в рудаментарній формі присутні уже в шимпанзе (але ж у відношенні до шимпанзе ми не застосовуємо терміну культура). “Поведінкова, а не культурна еволюція – ось адекватний термін, що при мінімальних допущеннях має максимальну точність” (Фоули, 1990, с. 20).
Інші дослідники вважають вкрай необхідним чітко окреслити поняття “культура”, “суспільство”, “община”, “громада”. Соціальне необхідно розглядати як організовану структуру, що регулює стосунки поміж членами, встановлює зв’язки, які не передаються генетично, а свідомо впроваджуються в життя як закони, традиції, звичаї, обряди і міфи. За Л.Вишняцким (2005), соціальне (суспільне) є похідним від культури і може розглядатися загалом як частина культурного. З іншого боку, культура немислима поза суспільством і людиною і є похідною від суті «суспільної людини».
“Культура – це усі форми поведінки, що базуються на позагенетично і при цьому вибрано (немеханічно) засвоєної, збереженої і переданої інформації” (Вишняцкий, 2005, с.245). Іншими словами, культура – позаінстинктивна поведінка людей, основана на вибраній інформації, яка зберігається і передається способом навчання і прикладу.