Розділ іі ранні стадії антропогенезу. Тваринні предки людини

Походження людини необхідно розглядати як наукову та ідеологічну проблему – визначення місця людини в тваринному світі і в суспільстві, встановлення біологічного, антропологічного та соціального контексту.

Сьогодні можна нарахувати десятки різних гіпотез походження людини та виникнення суспільства: статевого добору (Ч.Дарвін), трудова теорія (Ф.Енгельс), мутаційна та геомагнітних аномалій теорія (Г. Матюшин), водна, стресова теорія, теорія двох стрибків, космічна гіпотеза, теорія Болька, симіальні та тарзіальні гіпотези, “Африканської Єви”, “Едемського саду”, “Канделябру”, поліцентризму і моноцентризму, уфологічна гіпотези та ін.

Завершує цей неповний ряд синтетична теорія еволюції (неодарвінізм), яка сьогодні є найповніше аргументованою і загальновживаною. Розглянемо деякі з цих гіпотез.

2.1. Гіпотези походження людини

1). Гіпотеза статевого відбору Ч.Дарвіна. У книзі «Походження людини…» за 1871 р. Дарвін намагався вивести походження людини лише з біологічних факторів, наприклад, що завдяки довготривалому відбору жінками чоловіків з “прогресивними рисами” – красивіших, сміливіших, здоровіших та розумніши, ці риси передавалися в спадок і з часом людина та суспільство ставали більш досконалішими. Але ця гіпотеза не відповідала на запитання, яким чином розвивалася мораль, свідомість всередині громади. Зрозумівши слою помилку, Дарвін ввів поняття “групового чи колективного статевого добору”, за яким відбір прогресивних елементів проходив не на рівні однієї особи, а на рівні усієї громади: виживали і вдосконалювалися ті колективи, у яких на вищому рівні знаходилися соціальні і моральні норми – честь, геройство, мудрість, взаємодопомога тощо.

2). Гіпотеза соціальних стосунків Артура Кізса, відомого англійського антрополога першої третини ХХ ст.. є подібною до дарвінівської ідеї “групового статевого добору”. Вона зводиться до того, що первісні ізольовані групи вели жорстоку боротьбу за виживання, внаслідок чого збереглися ті групи, у яких більш розвиненішими були соціальні стосунки – взаєморозуміння, допомоги, колективних форм полювання і боротьби з природними стихіями. Відбір йшов на рівні груп-колективів.

3). Гіпотеза “планетарної людини” Говарда Парсона (США) полягає в тому, що самі історичні, географічні та екологічні умови розвитку цілої планети спричинили процес антропогенезу і появу людини. Тобто, що в силу різних умов людина була як би закономірним етапом розвитку Всесвіту, її необхідним елементом. В такому трактуванні людина виступає детерміновано космічною, міжпланетною істотою.

4). Гіпотеза “радіоактивного впливу” Геральда Матюшина. У період 5-2 млн. р. тому у зоні Східноафриканського рифту внаслідок потужної вулканічної діяльності і горотворчих процесів утворилися природні радіоактивні реактори, які підвищили загальний радіаційний фон у декілька сотень раз. За сотні тисяч і мільйони років такої радіації проходили мутації різних видів, в тому числі і гомінідів, які вимирали або ж видозмінювалися генетично.

5). Гіпотеза геомагнітних інверсій. Відома здавна, але наукове обґрунтування дістала в 1980-х роках. Було помічено, що етапи еволюційного розвитку фізичного типу людини збігаються з циклами геомагнітних інверсій – періодичною зміною магнітних полюсів Землі. Найбільший сплеск космічної радіації відбувається саме в період цих інверсій, тоді ж появляються нові види гомінідів.

6). Культурологічна гіпотеза основується на тому, що основою антропогенезу і соціогенезу є насамперед культура, що формується у соціокультурному середовищі, яка не передається у спадок, а набувається завдяки вихованню і навчанню у дитячому віці. Розвиток культури не пов’язаний з біологічним розвитком.

7). Уже згадувана трудова теорія Ф.Енгельса мала важливе значення в процесі становлення антропогенезу як науки. У праці «Походження сім’ї, приватної власності і держави» (1884) Енгельс чітко сформулював ідею, що трудова діяльність первісної людини, особливо колективна, впливала на розвиток мозку, кисті руки, на прямоходіння і соціальні стосунки. Ідея виражена у формулі: “праця створила саму людину”.

8). Цікава доля водної гіпотеза походження людини. Джон Нейпір у своїй книзі “Прапочатки людства” (1975) пише, що творцем цієї гіпотези був сер Елістер Нарді – англійський зоолог. Він виголосив її на банкеті підводного клубу на початку 1970-х років спочатку трохи в іронічній формі, а потім опублікував головні положення. Таким чином він став основоположником нового погляду на походження людини. Суть питання полягає в тому, що людина еволюціонувала на побережжі великих водоймищ і океану, де її головною здобиччю ставали підводні організми – риба, краби, різні молюски. Постійне ходінні у воді вимагало випрямленого стану і пересування на двох ногах, вивільнення рук для ловлі організмів і збору продуктів харчування. При цьому втрачалося волосіння тіла і з’являвся підшкірний жировий прошарок, що запобігав переохолодженню тіла. Одночасно внаслідок природного добору на голові залишилася шапка волосся, що захищала від перегріву під палючим сонцем [Napier, 1975, s.213]. Хоч ця гіпотеза не відповідає на багато важливих питань антропогенезу, її підтримали інші автори. Зокрема, американська феміністка Елєн Морган та шведський натураліст Ян Лінбланд в популярній формі значно розширили і обґрунтували цю ідею.

9). Синтетична еволюційна теорія походження людини і суспільства включає основні моменти усіх перерахованих гіпотез, новітні висновки і узагальнення природничих наук (географії, геології, кліматології, сейсмології, палеонтології та ін.) та гуманітарних дисциплін (антропології, археології, історії, етнології, культурологія та ін.). У комплексі цих наук викристалізовується ідея еволюційного розвитку біологічної основи людини і соціального становлення суспільства.