Проблемне завдання 4

1. Що таке свобода згідно з уявленням Спінози?

2. За яким принципом Спіноза розрізняє необхідність

Бенедикт Спіноза

ЕТИКА

(Фрагменти)

...Вільною називається така річ, яка існує тільки за необхідністю своєї власної природи і визначається до дії тільки сама собою. Необхідною ж, або, краще сказати, примушеною називається така річ, яка визначається до існування і до певної дії – чимось іншим.

...Довівши ясніше сонячного світла, що в речах немає нічого, завдяки чому вони могли би бути названі випадковими, я хочу коротко пояснити, що нам належить розуміти під випадковим, але спочатку визначимо, що таке необхідне і неможливе.. Якась річ називається необхідною або стосовно своєї сутності, або стосовно своєї причини, оскільки існування речі необхідно походить або з її сутності й визначення, або з даної творчої причини. Далі, на тих самих засадах якась річ називається неможливою, а саме і через те, що її сутність чи визначення містить у собі суперечність, або тому, що немає якоїсь певної зовнішньої причини для породження такої речі. Випадковою ж якась річ називається єдино лише через недосконалість нашого знання. І справді, річ, стосовно якої ми не знаємо, чи містить у собі її сутність протиріччя, або про яку ми добре знаємо, що вона не містить у собі жодного протиріччя, але ж не можемо сказати чогось правильного про її існування через те, що від нас приховано порядок причин, – така річ ніколи не може для нас мати значення ані необхідної, ані неможливої, і тому ми називаємо її випадковою або можливою.

...Багато хто думає, що ми тільки те робимо вільно, чого не дуже прагнемо, позаяк це прагнення може бути легко обмежене спогадами про іншу річ, що часто спадає на думку, і навпаки, найменшою мірою ми вільні в тому, чого прагнемо з великою пристрастю, яка не може бути вгамована спогадами про іншу річ. Звичайно, тим, хто так говорить, ніщо б не заважало вірити, буцімто в усьому ми чинимо вільно, якби з досвіду не знали, що багато чого ми робимо такого, про що потім шкодуємо, і що бачимо краще, а слідуємо гіршому. Так само й дитина переконана, що вона вільно шукає молоко, розгніваний хлопчик – що він вільно бажає помсти, а боягуз – утечі. П'яний переконаний, що він за вільним визначенням своєї душі говорить те, що тверезий згодом бажав би взяти назад. Так само божевільні, базіки, діти й багато хто такого ж роду переконані, що вони говорять за вільним визначенням душі, а проте вони не в змозі стримати порив балакучості, що ними оволодів. Таким чином, і досвід не менш ясно, ніж розум, навчає, що люди лишень через те вважають себе вільними, що дії свої вони усвідомлюють, а причин, якими вони визначаються, не знають, і що визначення душі суть не що інше, як самі прагнення, що різняться залежно від різних станів тіла. І справді, всяк чинить у всьому згідно зі своїми афектами, а хто хвилюється протилежними афектами, той сам не знає, чого він хоче, хто ж не зазнає впливу жодного афекту, того найменша спонука тягне куди завгодно. Все це, звичайно, ясно вказує, що й рішення душі, так само й прагнення і визначення тіла за своєю природою сумісні, або, краще сказати, вони – одна й та сама річ, яку ми називаємо рішенням, коли вона розглядається і виражає себе під атрибутом мислення, та визначенням, коли вона розглядається під атрибутом протяжності й виводиться з законів руху і спокою. Ясніше це буде розкрито з наступного.

Я особливо хотів би вказати, що ми нічого не можемо зробити за рішенням душі, якщо тільки не згадаємо про нього. Наприклад, ми не можемо вимовити слово, якщо не згадаємо його. Однак згадати щось чи забути – то не належить до вільної влади нашої душі. Тому можна гадати, що тільки від вільного рішення душі залежить сказати щось чи промовчати. Але коли ми бачимо уві сні, немовби ми говоримо, то це здається через незалежні від волі рухи тіла! Далі, ми бачимо уві сні, неначе щось приховуємо від людей і робимо це за тим самим рішенням душі, за яким у бадьорому стані мовчимо про те, що, знаємо. Нарешті, нам сниться, що рішенням душі ми робимо щось таке, на що в бадьорому стані ніколи б не зважились. Тому я дуже хотів би знати, чи не існують у душі два роди рішень: одні фантастичні, інші – вільні. Якщо завгодно доходити до такого безумства, то мусимо погодитись, що те рішення душі, яке вважається вільним, не відрізняється від самої уяви або пам'яті і є не що інше, як твердження, котре необхідно містить у собі ідею через те, що воно і є ідея. Отож, ці рішення виникають у душі з такою ж необхідністю, з якою й ідеї реально (актуально) існуючих речей. Таким чином, ті, хто переконані, що говорять, мовчать або щось роблять за вільним рішенням душі, марять наяву.

ЗМІСТ

Тема № 1. ФОРМИ СВІТОГЛЯДУ 1

Тема № 2. АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ 11

Тема № 3. СЕРЕДНЬОВІЧНА ФІЛОСОФІЯ 34

Тема № 4. ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ 49