Тема № 4. Філософія нового часу Проблемне завдання 1

1. Що таке «досвід» в інтерпретації Бекона?

2. Які складові має метод Бекона?

3. У чому полягає причина виникнення «ідолів» людської свідомості?

Френсіс Бекон

Новий органон

(Фрагменти)

I Людина, як слуга і тлумач природи, стільки здійснює і розуміє, скільки вона осягнула в її порядку своєю справою та роздумом, і понад отсе вона не знає і не може.

II Ні гола рука, ні відданий самому собі розум не має більшої сили. Справа здійснюється знаряддями і допоміжниками, котрі потрібні розуму не менше, ніж руці. І як знаряддя руки дають або спрямовують рух, так і розумові знаряддя дають розуму вказівки або застерігають його.

III Знання і могутність людини збігаються, адже незнання причини утруднює дію. Природа перемагає тільки підпорядкуванням їй, і те, що у споглядання здається причиною, в дії видається правилом.

IV У дії людина не може нічого іншого, що тільки поєднувати і роз’єднувати тіла природи. Решту природа здійснює всередині себе.

IX Істинна причина і корінь всіх бід у науках лежить в одному: у тому, що ми обманливо вражаємося силам людського розуму, звеличуємо їх і не шукаємо для них істинної допомоги.

XIX Два шляхи існують і можуть існувати для відшукання та відкриття істини. Один ступає від відчуттів та частковостей до найзагальніших аксіом і, йдучи від цих основ та їх непохитної істинності, обговорює і відкриває середні аксіоми. Цим шляхом і користуються нині. Інший шлях: виводить аксіоми із відчуттів та частковостей, піднімаючись безперервно і поступово, поки нарешті не приходить до найзагальніших аксіом. Це шлях істинний, але ще не випробуваний.

XXIII Чимала відмінність існує між ідолами людського розуму та ідеями божественного розуму, тобто між пустими думками та істинними ознаками та справжніми рисами створінь природи, якими вони виявляються.

XXXI Марно очікувати більшого набутку у знаннях від введення та прищеплення нового до старого. Має бути здійснено оновлення до останніх основ, якщо ми не хочемо вічно обертатися в колі з наймізернішим просуванням уперед.

XXXVI Нам залишається єдиний і найпростіший шлях передачі. ми повинні привести людей до самих частковостей, до їх рядів та сполучень. Нехай люди тимчасово накажуть собі зректися своїх понять і нехай почнуть звикатися з самими речами.

XXXVIII Ідоли та хибні поняття, які вже полонили людський розум і глибоко у ньому закріпились, так володіють розумом людей, що утруднюють вхід істині. Але, якщо навіть вхід їй буде дозволено і надано, вони знову стануть на заваді шляху при самому оновленні наук і будуть йому перешкоджати, якщо тільки люди, застережені, не озброяться проти них, наскільки можливо.

XXXIX Є чотири різновиди ідолів, які оточують уми людей. Для того, щоб вивчати їх, дамо їм імена. Назвемо перший вид ідолами роду, другий – ідолами печери, третій – ідолами ринку і четвертий – ідолами театру.

XL Побудова понять та аксіом через істинну індукцію є, безсумнівно, справжній засіб для того, щоб вгамувати та вигнати ідоли. Але й сама вказівка на ідоли вельми корисна. Учення про ідоли являє собою те ж для витлумачення природи, що й учення про спростування софізмів – для загальноприйнятої діалектики.

XLI Ідоли роду мають основу у самій природі людини, у племені або самому роді людей. Адже ж хибно стверджувати, що почуття людини є міра речей. Навпаки, всі сприйняття, як почуття, так і розуму, покояться на аналогії людини, а не на аналогії світу. Розум людини уподібнюється нерівному дзеркалу, яке, примішуючи до природи речей свою природу, відображає речі у викривленому та спотвореному виді.

XLII Ідоли печери суть помилки окремої людини. Бо ж у кожного окрім помилок, властивих роду людському, є своя особлива печера, яка ослаблює та спотворює світ природи. Відбувається це або від виховання та бесід з іншими, або від читання книг та від авторитетів, перед якими дехто схиляється, або внаслідок різниці у враженнях, отриманих душами упередженими та настроєними чи, навпаки, душами холоднокровними та спокійними, або з якихось інших причин. Отож дух людини, зважаючи на те, як він настроєний у окремих людей, є річ мінлива, нестала і як ніби випадкова. Ось чому Геракліт правильно казав, що люди шукають знань у малих світах, а не у великому або загальному світі.

XLIII Існують іще ідоли, які походять немовбито – в силу взаємної зв’язаності і співтовариства людей. Ці ідоли ми називаємо, маючи на увазі спілкування та співтовариство, що їх породжує, – ідолами ринку. Люди поєднуються мовою. Слова ж встановлюються відповідно розумінню натовпу. Тому погане та недоладне встановлення слів дивовижним чином полонить розум. Визначення та роз’яснення, якими звикли озброюватись та оберігати себе вчені люди, ніяким чином не допомагають справі. Слова прямо насилують розум, змішують все і ведуть людей до пустих та незліченних суперечок та тлумачень.

XLIV Існують, нарешті, ідоли, які вселились у душі людей із різних догматів філософії, а також із хибних законів доказу. Їх ми називаємо ідолами театру, адже ми вважаємо, що, скільки є прийнятих або вироблених філософських систем, стільки поставлено і зіграно комедій, що представляють вигадані та штучні світи. Ми говоримо це не тільки про філософські системи, які існують зараз або існували колись, бо ж казки такого роду могли б бути складені у великій кількості; адже взагалі у вельми відмінних помилок бувають одні й ті ж самі причини. При цьому ми розуміємо тут не тільки загальні філософські вчення, але й численні начала та аксіоми наук, що здобули силу внаслідок переказу, віри та безтурботності.

LXX Найкращий з усіх доказів є досвід, якщо тільки він коріниться у досліді. Бо якщо він переноситься й на інше, що здається схожим, і це перенесення не робиться належним чином, то досвід стає обманливим. Але той спосіб користування досвідом, який люди тепер застосовують, сліпий та нерозумний. <…> Ніхто не відшукає вдало природу речі у самій речі – пошук має бути розширено до більш загального. <…> Правильно ж відкриті та встановлені аксіоми озброюють практику не поверхово, а глибоко та тягнуть за собою численні ряди практичних застосувань.

LXXXII Нам залишається просто досвід, який зветься випадковим, якщо приходить сам, або експериментом, якщо його відшукують. Але цей рід досвіду є ніщо інше, як за прислів’ям розв’язана мітла або ходіння навпомацки, як коли ходять вночі, торкаючись всього, що потрапляє назустріч, щоб вибратись на вірну дорогу, тоді як значно корисніше та обдуманіше було б для них зачекати дня або запалити світло і тоді вже вступити на дорогу. Тож істинний метод досвіду спочатку запалює світло, потім вказує світлом дорогу: він починає з упорядкованого та систематичного досвіду, зовсім не перекрученого та мінливого, та виводить з нього аксіоми, а з побудованих аксіом – нові досліди; бо ж божественне слово не діяло б на масу речей без розпорядку!

І тому нехай люди перестануть дивуватися тому, що шлях наук іще не пройдено, адже вони зовсім збилися з дороги, рішуче залишивши і покинувши досвід або плутаючись та блукаючи у ньому, як у лабіринті. Правильно ж побудований метод незмінною стежкою веде через ліс досвіду до відкриття аксіом.

LXXXIV Окрім того людей утримували від руху вперед і ніби зачаровували захоплення перед древністю, вплив людей, які вважалися великими у філософії, та обумовлені цим одностайність та згода.

[Бэкон, Ф. Сочинения в 2 т. [Текст] / Ф. Бэкон. – М.: Мысль, 1978. – Т. 2.]