125 Кібербезпека / 5 Курс / 5.1_Комп'ютерна криміналістика / Література / Кримiналiстика (2)

Про типові варіанти конфліктної та неконфліктної ситуації говорити також досить складно, зважаючи на той факт, що неосудні особи та особи з дефектами психіки за юридичним та медичним критеріями не усвідомлюють своїх дій, не можуть правильно оцінити наслідки, а якщо усвідомлюють і передбачають негативні наслідки, то не можуть керувати своїми діями.

Типові слідчі версії

Загальні версії щодо всієї події, яка трапилася:

–було вчинено певний злочин;

–не було вчинено злочину (мало місце інсценування, обмова певної особи тощо);

–було вчинено інший злочин (заподіяння тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого).

Основною окремою версією в розслідуванні цієї категорії справ, незалежно від фактично вчиненого діяння, є припущення щодо осудності особи під час учинення злочину. Тут також можна вирізнити три варіанти:

–злочин було вчинено неосудною особою чи особою, яка має дефекти психіки;

–злочин було вчинено осудною особою (мало місце симулювання психічного захворювання з метою уникнення кримінальної відповідальності; мало місце вчинення злочину в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння тощо);

–злочин було вчинено у стані сильного душевного хвилювання.

Типовими приводами для порушення кримінальної справи

зазвичай є заяви громадян, які стали свідками чи потерпілими злочину, та безпосереднє виявлення злочину правоохоронними органами.

Типові обставини, що підлягають з’ясуванню: час, місце, обста-

новка вчинення злочину; знаряддя, засоби, послідовність виконання дій та заходів щодо потерпілого; особа потерпілого; особа злочинця, співучасників, роль кожного з них; мотиви й мета; обставини, які пом’якшують чи обтяжують кримінальну відповідальність; причини та умови, які сприяли вчиненню злочину. Крім того, слідчому необхідно з’ясувати, чи могла особа злочинця повністю усвідомлювати значення своїх дій та якою мірою могла керувати ними, підстави визнання особи неосудною, давність прояву та характеристика виявленого психічного порушення.

Початковий етап розслідування залежить від слідчої ситуації та конкретного виду вчиненого злочину. Типовим є виконання таких слідчих та інших дій: огляд місця події, допит потерпілого,

461

огляд речових доказів, допит свідків, проведення попередніх досліджень спеціалістів-криміналістів (дактилоскопічних, трасологічних, балістичних тощо), проведення оперативно-розшукових заходів для розкриття злочину по «гарячих слідах».

Подальший (основний) етап розслідування відповідно до за-

гальних положень криміналістичної методики може мати два напрями розвитку:

1)якщо злочин не поталанило розкрити по «гарячих слідах», типовими є такі слідчі дії та заходи: доручення органам дізнання встановити особу злочинця і свідків, повторні огляди місця події, речових доказів, проведення побудинкових (поквартирних) обходів, скерування запитів до органів і організацій, проведення повторних і додаткових допитів, судових експериз тощо;

2)якщо злочин розкрито, типовими є такі слідчі дії та заходи: затримання і допит підозрюваного, обрання запобіжного заходу, обшук за місцем проживання, з метою виявлення слідів злочину або знарядь і засобів, пред’явлення підозрюваного для впізнання потерпілим і свідкам, призначення ідентифікаційних, судовопсихіатричних та інших видів судових експертиз.

Завершальний етап розслідування традиційно може мати два напрями розвитку:

1)якщо злочин не розкрито, типовими є такі слідчі дії та заходи: проведення повторних і додаткових оглядів, призначення повторних і додаткових судових експертиз, допити експертів, скерування повторних доручень органам дізнання встановити особу злочинця та встановити свідків події, скерування запитів до органів державної влади, установ та організацій з метою отримання криміналістично значущої інформації, прийняття рішення про зупинення розслідування кримінальної справи відповідно до кри- мінально-процесуального законодавства;

2)якщо злочин розкрито і встановлено, що особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, є неосудною, типовими є такі слідчі дії та заходи: проведення повторних і додаткових процесуальних дій, збір даних, що характеризують особу, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, ознайомлення цієї особи з матеріалами кримінальної справи, складання постанови про застосування до особи примусових заходів медичного характеру, прийняття рішення про скерування кримінальної справи відповідно до кримінальнопроцесуального законодавства до судових органів.

Безумовно, з-поміж основних слідчих дій у розслідуванні цієї категорії злочинів на особливу увагу заслуговує судово-психіат-

462

рична експертиза, основними питаннями якої є: чи хворіє ця особа на психічну хворобу; якщо хворіє, то на яку саме; чи була вона неосудною на момент учинення правопорушення; якщо обвинуваченого визнано хворим і неосудним, то яких примусових заходів медичного характеру він потребує; чи хворіє підекспертний на якусь психічну хворобу, яка виникла після вчинення ним злочину; якою є глибина психічного розладу; який характер перебігу душевної хвороби (хронічна чи тимчасова); коли виник психічний розлад; якщо підекспертний хворіє, то чи можна проводити з ним слідчі дії (допити, очні ставки тощо).

Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише стосовно осіб, які вчинили передбачені кримінальним законодавством протиправні дії та водночас є хворими на психічні розлади.

Примусові заходи медичного характеру є різновидом заходів медичного характеру, що застосовуються до душевно хворих без їхньої згоди чи згоди їхніх законних представників. Підстави й порядок застосування недобровільних психіатричних заходів до особи, яка страждає на психічний розлад, що передбачені Законом України «Про психіатричну допомогу», не належать до категорії примусових заходів медичного характеру (наприклад, ст. 14 – підстави для госпіталізації особи до психіатричного закладу в примусовому порядку).

Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб: які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння; які вчинили у стані обмеженої осудності злочини; які вчинили злочини у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання (ст. 93 КК України). Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише до осіб, які є суспільно небезпечними. Застосування цих законів проводиться за ухвалою суду або постановою судді (ст. 416 КПК України).

Залежно від характеру і тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру (ст. 94 КК України): надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом; госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом; госпіталізація до психіатричного закладу з суворим наглядом.

Порядок, застосування, продовження, зміни і припинення примусових заходів медичного характеру, а також контроль за їх здій-

463

сненням регламентуються Інструкцією про порядок застосування примусових заходів медичного характеру до осіб з психічними розладами, які скоїли суспільно небезпечні діяння, затвердженою наказом МОЗ України від 8 жовтня 2001 р. № 397.

Справи про призначення примусових заходів медичного характеру розглядаються в порядку особливого провадження, який передбачається главою 34 КПК України.

У проведенні досудового слідства вчиняються всі необхідні слідчі дії для всебічного і повного з’ясування обставин учиненого суспільно небезпечного діяння і особи того, хто його вчинив, а також обставин, які характеризують цю особу та її психічне захворювання.

Після закінчення досудового слідства, якщо буде встановлено неосудність чи обмежену осудність особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, складається постанова про скерування справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. У постанові повинні бути викладені всі обставини, які підтверджують учинення цією особою суспільно небезпечного діяння, а також дані, які підтверджують, що ця особа захворіла на психічну хворобу. Ця постанова разом із справою надсилається прокуророві (ст. 417 КПК України).

Одержавши справу з постановою, прокурор, погодившись із постановою, затверджує її та надсилає до суду; визнавши, що психіатрична експертиза та інші докази, зібрані в справі, є недостатніми для того, щоб зробити висновок про психічний стан обвинуваченого, або якщо в справі не зібрано достатніх доказів про те, що суспільно небезпечне діяння, щодо якого провадилося досудове слідство, вчинено цією особою, повертає справу зі своєю письмовою вказівкою слідчому для проведення додаткового досудового слідства (ст. 418 КПК України).

Справи, що надійшли до суду від прокурора, суддя або голова суду, якщо погодиться з постановою слідчого, вносить безпосередньо в судове засідання. Розгляд закінчених справ провадиться у відкритому судовому засіданні за обов’язкової участі прокурора та захисника.

?Контрольні питання

1.Поняття і криміналістична класифікація злочинів, учинених неосудними та особами з дефектами психіки.

2.Криміналістична характеристика злочинів, учинених неосудними та особами з дефектами психіки.

464

3.Типові слідчі ситуації в розслідуванні злочинів, учинених неосудними та особами з дефектами психіки.

4.Типові загальні та окремі слідчі версії в розслідуванні злочинів, учинених неосудними та особами з дефектами психіки.

5.Особливості початкового етапу розслідування злочинів, учинених неосудними та особами з дефектами психіки.

6.Особливості подальшого етапу розслідування злочинів, учинених неосудними та особами з дефектами психіки.

7.Особливості завершального етапу розслідування злочинів, учинених неосудними та особами з дефектами психіки.

Теми рефератів

1.Окрема методика розслідування злочинів, учинених групою неосудних та осудних осіб.

2.Судово-психіатрична експертиза у ході розслідування злочинів, учинених неосудними та особами з дефектами психіки.

3.Сутність медичного та юридичного критеріїв визнання особи неосудною.

4.Сутність інтелектуальної та вольової ознаки визнання особи неосудною.

5.Види дефектів психіки підозрюваного, які впливають на провадження досудового слідства.

ТЕМА 41

ОСОБЛИВОСТІ РОЗКРИТТЯ І РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ ПО «ГАРЯЧИХ СЛІДАХ»

Нерозкриті злочини призводять до безкарності та подальшого вчинення злочинів. Тому нині важливою умовою гарантування законності є швидке і повне розкриття злочинів, що зміцнює в суспільстві переконання щодо невідворотності покарання та дає можливість компенсувати громадянам, установам і організаціям завдану злочином шкоду.

Суттєво вплинути на позитивні зміни під час розкриття та розслідування злочинів може ефективне використання положень методики розслідування злочинів по «гарячих слідах». Як зазначається у наказі МВС України від 04.10.2003 р. № 1155, розкриття злочинів по «гарячих слідах» є одним з основних завдань органів

465

внутрішніх справ у ході реагування на повідомлення про злочини, інші правопорушення та події .

Крім того, відповідно до Інструкції з організації діяльності органів досудового слідства в системі МВС України, затвердженої наказом МВС України від 31.10.2008 р. № 160, у випадках необґрунтованої відмови з боку начальника слідчого відділу (відділення) або слідчого у виїзді на місце пригоди для проведення огляду місця події та участі в розкритті злочину по «гарячих слідах» начальник відповідного ОВС порушує перед начальником слідчого управління питання про притягнення цих працівників до відповідальності . Отже, відповідальність за організацію розкриття злочинів по «гарячих слідах» насамперед покладено на керівника ОВС та слідчого, який очолює слідчо-оперативну групу.

Під розкриттям злочинів розуміють визначену законодав-

ством і нормативно-правовими актами МВС України комплексну діяльність оперативних підрозділів, органів дізнання, досудового слідства, інших підрозділів, що спрямована на встановлення наявності або відсутності суспільно небезпечного винного діяння, збирання доказів вини особи, яка його вчинила, з метою притягнення її до кримінальної відповідальності та відшкодування збитків, завданих злочинною діяльністю, а також установлення та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів .

Звідси можна зробити висновок, що розкриття злочину по «гарячих слідах» – комплексна діяльність уповноважених підрозділів органів внутрішніх справ, спрямована на встановлення наявності або відсутності події злочину, збирання відомостей про особу, яка його вчинила, встановлення її місця перебування та затримання у найкоротший час після отримання повідомлення про злочин.

Процес розкриття злочину починається від моменту прийняття інформації про вчинений злочин. Він тісно пов’язаний з розшуковими діями слідчого і оперативних підрозділів. Якщо злочин не виявлено і не розслідується в найближчий час після його вчинен-

___________

в органах і підрозділах внутрішніх справ України: Наказ МВС України від

04.10.2003 № 1155.

Про організацію діяльності органів досудового слідства Міністерства внутрішніх справ України: Наказ МВС України від 31.10.2008 р. № 160.

Положення про основи організації розкриття органами внутрішніх справ України злочинів загальнокримінальної спрямованості: Наказ МВС України від 30.04.2004 № 458.

466

ня, то в подальшому витрачається значно більше сил і засобів для встановлення істини у справі, тож розкрити сам злочин стає набагато важче. У будь-якому випадку злочин, який розслідується, може бути або розкритий, або не розкритий.

У теорії під розкритим злочином розуміють установлення події злочину та осіб, винних у його вчиненні, а також усіх обставин справи. Підтвердженням цього є затверджений прокурором обвинувальний висновок у кримінальній справі. Водночас у теорії кримінального судочинства існує думка про те, що розкритим злочин слід уважати тільки від моменту постановлення судом обвинувального вироку, який набрав законної сили. На практиці, якщо впродовж трьох діб від моменту виявлення злочину чи отримання повідомлення про нього, в результаті проведення невідкладних слідчих дій і оперативно-розшукових заходів буде встановлено особу, яка його вчинила, то злочин будуть уважати розкритим по «гарячих слідах». Найчастіше по «гарячих слідах» розкриваються вбивства, крадіжки, грабежі, розбої, хуліганство та шахрайство.

Нерозкритим уважається злочин, кримінальну справу за яким зупинено на підставі розшуку особи, яка вчинила злочин (п. 1 ч. 1 ст. 206 КПК України), або коли не встановлено особу, яка вчинила злочин (п. 3 ч. 1 ст. 206 КПК України).

Серед основних особливостей, які характеризують процес розслідування злочинів по «гарячих слідах», можна назвати таке:

1)раптовість ситуації та необхідність швидкого реагування на виявлений злочин;

2)дефіцит часу на прийняття, організацію та проведення невідкладних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів;

3)динамічність процесу розслідування, швидка зміна слідчої ситуації;

4)недостатність інформації (про характер події, про особу злочинця) для прийняття тактичного рішення;

5)необхідність невідкладного використання всієї нової інформації, як орієнтовної, так і доказової, без ґрунтовної її перевірки

ідослідження;

6)наявність протидії розслідуванню.

Кожна з указаних вище особливостей по-своєму впливає на організацію розслідування по «гарячих слідах». Наприклад, раптовість виникнення ситуацій вимагає постійної готовності слідчо-опера- тивної групи до роботи, дефіцит часу потребує створення типових програм проведення невідкладних слідчих дій та оперативно-розшу- кових заходів конкретно за кожним видом злочинів тощо.

467

Розслідування злочину по «гарячих слідах» буде ефективнішим, якщо дотримуватимуться вимоги, спеціально розроблені криміналістикою для використання в таких випадках. Вони поділяються на дві групи: загальні вимоги для всіх видів розслідування та

специфічні вимоги для роботи в розслідуванні злочинів по «гарячих слідах».

До першої групи відносять:

планування розслідування; врахування слідчої ситуації;

економічність організації розслідування; забезпечення умов для використання техніко-криміналістичних

засобів; використання криміналістичних обліків;

чітка взаємодія учасників розкриття і розслідування.

До другої групи відносять:

максимальне зменшення часу на прибуття до місця події СОГ; ефективне зіставлення запланованих дій з індивідуальними

діями кожного; оптимальне обмеження часу для з’ясування організаційних

питань; чіткий підбір дій, що їх необхідно провести, і дотримання по-

слідовності їх проведення; високу інтенсивність і оперативність слідчих дій;

широке використання технічних засобів із метою максимально повної фіксації інформації;

використання пошукових собак; централізоване управління силами і засобами ОВС та неперерв-

ність взаємодії.

Крім цих вимог, тісний зв’язок існує між ефективністю розслідування по «гарячих слідах» і проблемою реагування на заяви і повідомлення про злочини. Неприйняття відповідних заходів, тяганина, укриття злочинів від обліку унеможливлюють швидке розкриття і розслідування злочинів. Крім того, негативні наслідки мають необґрунтована відмова в порушенні кримінальної справи чи передавання матеріалів від однієї особи до іншої, з одного органу в інший.

Безпосередня робота з розкриття злочину по «гарячих слідах» звичайно починається від моменту прибуття на місце події слідчооперативної групи і проведення огляду місця події з одночасним установленням очевидців події. Можна вирізнити три важливі аспекти діяльності слідчо-оперативної групи: швидкість прибуття на місце події; належний склад; забезпечення техніко-криміналістич-

468

ними засобами, зброєю, засобами особистого захисту, транспортом, засобами зв’язку.

До складу слідчо-оперативної групи обов’язково повинні входити: слідчий, оперативний працівник, спеціаліст-криміналіст, інс- пектор-кінолог із пошуковою собакою, за виявлення трупа – судовий медик, за пожежі – спеціаліст у галузі пожежної справи тощо. У разі вчинення особливо небезпечних неочевидних злочинів практикується створення спеціальних штабів, якими керують найбільш досвідчені працівники ОВС.

Важливою умовою ефективності розслідування злочинів по «гарячих слідах» є забезпечення слідчо-оперативної групи необхідними засобами криміналістичної техніки і правильне їх використання. Характер таких засобів залежить від виду злочину, ознаки якого вбачаються з попередньої інформації про злочин. Технічні засоби повинні забезпечити вирішення завдань огляду місця події та проведення попередніх досліджень на місці події. Попередні дослідження орієнтовно дають відповіді на питання часу і причин смерті, віку вбитої особи, калібру і моделі вогнепальної зброї, характеру зброї, якою завдано тілесних ушкоджень, та ін. Велику ефективність мають виїзні криміналістичні лабораторії, спеціалізовані слідчі та експертні валізи, також використання експресметодів криміналістичного дослідження і фіксації доказової інформації (відеозапис, хімічні методи виявлення і вилучення слідів, засоби і методи дослідження речових доказів). Експрес-методи надають можливість швидкого використання отриманого результату, що важливо в розслідуванні злочинів по «гарячих слідах».

Важливим елементом розслідування злочинів по «гарячих слідах» є використання технічних засобів зв’язку, що забезпечують постійний зв’язок із стаціонарними інформаційними центрами, адресними бюро, використання ІПС.

У ході розкриття злочинів по «гарячих слідах» неможливо обійтися без оперативно-розшукових заходів, а саме:

–переслідування та затримання злочинця за запахом та іншими слідами;

–організації заходів щодо блокування шляхів відходу злочинця;

–організації пошукового патрулювання за участі потерпілого, свідка-очевидця;

–організації засідок у місцях можливої появи злочинця;

–спостереження за місцями можливої появи злочинця;

–прочісування території, яка прилягає до місця події;

–організації поквартирного обходу осіб, які проживають біля місця події.

469

Важливим є питання виявлення особи, яка вчинила злочин, але зникла з місця події. Існує кілька напрямків виявлення такої особи. Вони обумовлені характером та особливостями джерел інформації, що виявляються, а саме:

–за матеріально фіксованими слідами, що їх залишив злочинець, перебуваючи на місці злочину й поблизу від нього (слідами взуття, недопалками тощо);

–за матеріально фіксованими слідами злочинного діяння, що виникли в обстановці місця події в результаті взаємодії злочинця з іншими об’єктами, зокрема з потерпілим (сліди застосування знаряддя злочину, плями крові від ушкоджень тіла злочинця тощо);

–за показаннями потерпілих і свідків-очевидців про ознаки зовнішності злочинця, транспорту, на якому він зник;

–за даними про спосіб, мотив, мету злочину, викраденим майном та іншими елементами розслідуваної події;

–за іншими даними, зокрема: а) за результатами викриття інсценування обстановки на місці події; б) за даними про інші факти діяльності (поведінки) яких-небудь осіб, дії яких демонструють їхню «незацікавленість» у розкритті злочину; в) наявними

упевних колах і сферах відомостями про можливість учинення злочину якою-небудь особою.

Найтиповішими для початкового етапу розслідування злочинів по «гарячих слідах» є такі слідчі дії: огляд місця події, огляд трупа, освідування, огляд предметів і документів, допити потерпілих і свідків, затримання і допит підозрюваної особи, обшук, пред’явлення для впізнання, призначення експертиз.

Огляд місця події умовно називають інформаційною основою розкриття і розслідування злочину по «гарячих слідах», оскільки в ході його проведення виявляється інформація, яка може бути одразу використана для пошуку злочинця. Насамперед треба зафіксувати сліди запаху та мікрооб’єкти. У необхідних випадках одразу ж після цього рекомендується використати можливості пошукових собак.

Специфіка роботи по «гарячих слідах» обмежує слідчого у виборі часу початку та місця допиту, а також неможливості до нього підготуватися. Основним джерелом отримання інформації після огляду місця події є потерпілий, проведення допиту якого базується на принципі «що швидше, то краще». У допиті потерпілого необхідно врахувати його психологічний стан (страх, переживання, вплив отриманих травм, афект). У таких випадках допит необхідно відкласти, а рекомендується провести лише коротку бесіду. Допит

470