125 Кібербезпека / 5 Курс / 5.1_Комп'ютерна криміналістика / Література / Кримiналiстика (2)
.PDFмінальної справи відповідно до кримінально-процесуального законодавства до судових органів.
В огляді місця події важливо звернути увагу на особливості слідової картини, яка може свідчити про ймовірність учинення злочинного діяння неповнолітньою особою, групою неповнолітніх осіб чи групою повнолітніх і неповнолітніх учасників. Сказане насамперед стосується випадків виявлення слідів ніг, взуття невеликого розміру, малих відбитків пальців рук, специфічного хуліганського «почерку» злочину тощо.
Проведення допиту неповнолітнього підозрюваного також пе-
редбачає врахування низки умовних правил: формулювати питання у формі, зрозумілій для неповнолітнього; проводити допит у спокійній обстанові, не піддаватися на провокації, проте припиняти грубу поведінку допитуваного; стежити за тривалістю допиту, не затягувати слідчої дії, оскільки це приводить до втомлюваності неповнолітнього і відповідно до неадекватного відтворення ним усіх обставин справи; доцільно з’ясувати коло захоплень і певних інтересів неповнолітнього і використання цих знань із метою налагодження позитивного контакту з допитуваним.
Серед численних судових експертиз, які призначаються за загальними правилами, аналогічно до методики розслідування злочинів, учинених повнолітніми особами (трасологічні, балістичні, дактилоскопічні, судово-медичні, фізико-хімічні, почеркознавчі, фоноскопічні тощо), варто звернути увагу на судово-психологічну експертизу, основними питаннями якої є: яким є рівень загального розвитку неповнолітнього у психологічному аспекті; якими є його емоційна сфера, коло інтересів і схильностей; якими є його здібності логічно мислити, орієнтуватись у ситуації; наскільки вплинули ті чи ті вікові особливості на діяльність неповнолітнього, на перебіг його психічних процесів; чи відповідають показання неповнолітнього його віку та інтелектуальному розвиткові; яким є ступінь навіюваності допитуваного; чи є підстави вважати, що неповнолітній дає показання під впливом дорослих; чи володіє ця неповнолітня особа суб’єктивною можливістю правильно сприймати і оцінювати обставини, що мають значення у справі; чи міг малолітній свідок (потерпілий) правильно сприймати й усвідомлювати цю конкретну подію; чи є у неповнолітнього обвинуваченого відставання в розумовому розвитку; чи міг неповнолітній з установленим відставанням у розвитку повною мірою усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними; чи існує відхилення в розвитку підлітка порівняно з нормальним для його віку; рівневі розвитку якого віку відповідає розвиток неповнолітнього.
451
Сучасні науковці пропонують нові підходи до організації розслідування злочинів, учинених неповнолітніми особами. Зокрема, Т. Пирожкова вважає перспективною спеціалізацію слідчого у справах неповнолітніх, яка обумовить налагодження більш ефективних зв’язків такого слідчого з відділами кримінальної міліції у справах неповнолітніх, навчально-виховними установами; передбачатиме поглиблення знань слідчого про захоплення, притаманні підлітковим групам (музика, відеотехніка, комп’ютерні ігри тощо); вимагатиме від слідчого бути компетентним і в юриспруденції,
ів галузях педагогіки, загальної та вікової психології.
Іна завершення не можна оминути питання причин та умов, які сприяють зростанню неповнолітньої злочинності в Україні. Ця негативна тенденція, безумовно, пов’язана із загальносоціальними причинами та умовами злочинності в цілому. Проживання у сім’ях із низьким матеріальним статком, проживання в атмосфері сімейного насильства та побутових конфліктів, втрата поваги до основних соціальних і моральних цінностей, правовий нігілізм, релігійна нетерпимість, тотальне поширення наркоманії та алкоголізму створюють інкубаційне середовище виховання неповнолітнього злочинця. І тільки загальнодержавний, комплексний, фінансово обґрунтований підхід до нівелювання, усунення чи мінімізації вказаних причин та умов може зупинити цю небезпечну динаміку. Втім, чимало залежить і від професіоналізму правоохоронних органів, які постійно повинні переслідувати мету не просто покарання, а перевиховання неповнолітнього злочинця.
? Контрольні питання
1.Поняття і класифікація злочинів, учинених неповнолітніми.
2.Криміналістична характеристика злочинів, учинених неповнолітніми.
3.Типові слідчі ситуації в розслідуванні злочинів, учинених неповнолітніми.
4.Типові загальні та окремі слідчі версії в розслідуванні злочинів, учинених неповнолітніми.
5.Особливості початкового і подальшого етапів розслідування злочинів, учинених неповнолітніми.
6.Особливості проведення окремих слідчих дій у розслідуванні злочинів, учинених неповнолітніми.
Теми рефератів
1.Окрема методика розслідування злочинів, учинених групою неповнолітніх і повнолітніх осіб.
452
2.Взаємодія слідчого з працівниками інспекцій та комісій у справах неповнолітніх.
4.Участь школи та сім’ї у профілактиці злочинності неповнолітніх.
5.Криміналістична характеристика втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність.
6.Форми і методи перевиховання неповнолітнього обвинуваченого у вчиненні злочину.
ТЕМА 40
ОСОБЛИВОСТІ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ, УЧИНЕНИХ НЕОСУДНИМИ ЧИ ОСОБАМИ З ДЕФЕКТАМИ ПСИХІКИ
Відповідно до загальних положень кримінального права кримінальну відповідальність за вчинення злочину можуть нести лише особи, які є осудними. Осудною визначається особа, яка під час учинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними (ч. 1 ст. 19 КК України). Спроможність психічно нормальної людини відповідати за вчинене нею, себто бути осудною, обумовлюється нормальним станом її психічного здоров’я. Психічно нормальна людина здатна розуміти те, що вона робить. Вчиняючи злочин, вона повинна усвідомлювати його суспільну небезпеку, здатна передбачати наслідки своїх дій і утриматися від учинення суспільно небезпечних дій. Така особа може керувати своєю поведінкою та усвідомлювати свої дії (бездіяльність).
У ч. 2 ст. 19 КК України зазначається: «Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства чи іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру».
Отже, у формулі неосудності є два критерії: юридичний і медичний. Розгляньмо докладніше ці поняття.
Медичний критерій являє собою узагальнений перелік хвороб, які можуть зумовити неосудність, і складається з чотирьох
453
ознак: а) хронічна психічна хвороба; б) тимчасовий розлад психічної діяльності; в) недоумство; г) інший хворобливий стан психіки. Загальною властивістю всіх ознак медичного критерію є те, що вони характерні тільки для хворобливих порушень психіки. Медичний критерій характеризує клінічну форму психічних розладів і означає розпізнавання хвороби, тобто встановлення діагнозу.
До хронічних психічних хвороб належать такі, що відзначаються тривалістю, мають тенденцію до наростання та ускладнення процесу хвороби, під впливом лікування не зникають (але може бути поліпшення стану в перебігу хвороби) і призводять до глибоких і стійких змін особи хворого). До них віднесено: шизофренію, епілепсію, маніакально-депресивний психоз, старечі психози, прогресивний параліч та ін.
Тимчасові розлади психічної діяльності характеризуються рап-
товим початком, короткочасним перебігом, повним видужанням і тим, що вони виникають у психічно здорових людей. Ця група захворювань вміщує такі тимчасові психічні розлади, як розлади поведінки і психіки внаслідок вживання психотропних речовин, невротичні стани, пов’язані зі стресом, окремі синдроми поведінки, що пов’язані з фізіологічними порушеннями. Тривалість перебігу цих розладів має досить варіативні межі – від декількох хвилин чи годин до тижнів, місяців і навіть років. Основною ознакою тимчасового психічного розладу є не його тривалість, а принципова можливість повного одужання хворого. До них відносять: патологічне сп’яніння, патологічний афект, реактивні стани, алкогольні психози та інші розлади.
Недоумство – це стійке уроджене недорозвинення розумових здібностей або стійке невідворотне зниження інтелекту (настає в результаті тяжких змін у мозку після травми, інфекційного захворювання і т. ін.). Розрізняють уроджене (олігофренія) та набуте (стареча деменція) недоумство.
До інших хворобливих станів психіки віднесено: психопатії, інфан-
тилізм, глухонімота. Це – стани психіки, які не є захворюваннями, у вузькому розумінні, але характеризуються тими чи тими порушеннями психічної діяльності: розладами особистості, порушеннями психологічного розвитку, легкими формами розумової відсталості.
Віднесення психічного стану особи, яка вчинила правопорушення, до тієї чи тієї групи медичного критерію буває надто складним. Особливо це стосується незвичних форм поведінки в екстремальній ситуації. Медичний критерій передбачає, що неосудність повинна бути обумовлена лише психічним розладом.
454
Такі обставини означають: 1) психічний розлад викликано причинами, що не залежать від волі та бажання самого хворого; 2) нехворобливі порушення психіки, які можуть вплинути на здатність усвідомлення своїх дій і керувати ними (афект, сп’яніння, сильне емоційне потрясіння та ін.), не віднесено до обставин, що обумовлюють неосудність; 3) для встановлення неосудності є необхідною судово-психіатрична експертиза.
Але не кожний психічно хворий може вважатися неосудним. Наявності тільки медичного критерію недостатньо для визнання людини неосудною. Медичний критерій вказує на необхідність визначити і кваліфікувати захворювання. Окрім медичного, повинен бути і юридичний критерій, що становить власне судовопсихіатричну оцінку захворювання, тобто визначення глибини (ступеня тяжкості) встановлених розладів психіки (хвороби). Юридичний критерій неосудності обґрунтовується за допомоги клінічних психіатричних даних, що вказує на нерозривний зв’язок обох критеріїв.
Юридичний критерій сформульовано в законі як «неможливість усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними» під час учинення суспільно небезпечного діяння. Він являє собою узагальнену характеристику клінічних даних про розлади психіки під кутом зору їхньої тяжкості. Юридичний критерій містить дві ознаки: інтелектуальну – неможливість усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і вольову – неможливість керувати своїми діями.
Інтелектуальна ознака вирізняє ті сторони психіки, які позбавляють особу можливості адекватно сприймати дійсність, усвідомлювати її, прогнозувати можливі наслідки своїх вчинків. Інтелектуальна ознака свідчить про нездатність особи діяти на підставі того, що є прийнятим і зрозумілим. Щодо вольової ознаки акцент зроблено на нездатності особи бути владною над собою, тобто адекватно організовувати і регулювати свою поведінку здійсненням конкретних вчинків або відмовою від їх здійснення.
Отож, юридичний критерій є визначенням того, як вплинуло психічне захворювання на психічну діяльність. Це означає, що застосування юридичного критерію в кожному конкретному випадку здійснюється способом психіатричного аналізу психічних порушень, розпізнаних відповідно до медичного критерію, і, отже, є компетенцією психіатрів-експертів.
Для визнання особи неосудною необхідно встановити єдність двох критеріїв неосудності – медичного та юридичного – на певний час і стосовно конкретного суспільно небезпечного діяння цієї особи.
455
Застосування критеріїв неосудності є неправомірним для оцінювання стану сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманювальних речовин (ст. 21 КК України). Якщо за І–II ступенів алкогольного сп’яніння немає явних порушень критичних спроможностей, то за III ступеня спроможність усвідомлювати і передбачати небезпеку своїх вчинків і керувати своїми діями може бути порушена внаслідок алкогольної інтоксикації. Одначе подібні стани сп’яніння обумовлені не хворобливими розладами психіки, а свідомим уживанням алкоголю, причому свідомим є не тільки вживання алкоголю, а й прийнята доза, що багато в чому визначає поведінку особи. Це стосується і вживаннянаркотичних засобів або інших одурманювальних речовин.
Вирішуючи питання про осудність, необхідно враховувати психічний стан особи під час вчинення конкретного суспільно небезпечного діяння. З кожним новим суспільно небезпечним діянням, учиненим особою, визнаною раніше неосудною, питання про осудність має бути знову розглянуте.
Відповідно до ч. 3 ст. 19 КК України: «Не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню».
На відміну від неосудних осіб, що не підлягають кримінальній відповідальності і чиї діяння не визнаються злочинами, особи, які захворіли на глибокий психічний розлад після вчинення злочину, визнаються такими, що вчинили злочин, є осудними щодо скоєного ними діяння, але не підлягають покаранню до свого одужання. Відповідальність за злочин у вигляді покарання в цьому випадку не може настати за двох причин: 1) досудове або судове розслідування без участі обвинуваченого (підсудного), який захворів, не може проводитись, а справа не може бути закінченою винесенням вироку; 2) саме покарання неможливо ані призначити, ані виконати стосовно суб’єкта з глибоким психічним розладом.
У разі остаточного вирішення питання про можливість стати перед судом або слідством особи, яка перенесла психічне захворювання, що виникло після вчинення злочину, необхідно встановити, наскільки ця особа здатна правильно оцінювати навколишнє, своє становище, скоєне діяння, сутність пред’явленого обвинувачення, значення доказів тощо. Не менш важливо з’ясувати, якою мірою
456
правильно враховує особа дані досудового і судового слідства і чи може вона здійснювати право на захист, подати скаргу тощо.
Отже, психічний розлад робить обвинуваченого процесуально недієздатним.
Криміналістична характеристика злочинів, учинених неосудними особами та особами з дефектами психіки:
•Типовий спосіб готування. Стадія готування до злочинів, які вчиняють неосудні особи та особи з дефектами психіки, не є характерною.
•Типовий спосіб учинення. Найпоширенішими є такі види суспільно небезпечних діянь, що їх учиняють психічно хворі злочинці:
–серед злочинівпроти життятаздоров’я особи типовими є вбив-
ства та умисні тілесні ушкодження (статті 121, 122, 125 КК України);
–серед злочинів проти статевої свободи та недоторканності особи – зґвалтування (ст. 152 КК України) та насильницьке задоволення статевоїпристрасті неприродним способом (ст. 153 КК України);
–серед злочинів проти власності – крадіжки (ст. 185 КК Ук-
раїни), грабежі (ст. 186 КК України), умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК України);
–серед злочинів проти громадського порядку та моральності
типовим є хуліганство (ст. 296 КК України), нищення, руйнування чи псування пам’яток історії або культури (ст. 298 КК України) та жорстоке поводження з тваринами (ст. 299 КК України);
–серед злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян – опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державногокордону або військовослужбовцеві (ст. 342 КК України).
Наголошуємо, що цей перелік злочинних діянь не є вичерпним
іне свідчить про те, що поза межами викладеної вище класифікації неосудні особи чи особи з дефектами психіки не вчиняють чи не можуть учинити інші види злочинів.
•Типовий спосіб приховання. Як і стадія готування до заподіяння злочинів, що їх учиняють неосудні особи та особи з дефектами психіки, приховання слідів злочину не є характерним.
Типова особа злочинця. Щодо основних соціально-демогра- фічних показників, то, на жаль, статистичних досліджень у цій галузі не достатньо для формулювання конкретних висновків. Вирізняються активний і пасивний типи суспільної небезпечності особи, які суб’єктивно характеризують суспільно небезпечне діяння.
Активний тип суспільної небезпечності хворого характеризує-
ться тим, що мотив, який спонукає його до суспільно небезпечного
457
діяння, походить саме від нього, незалежно від зовнішніх обставин, та безпосередньо пов’язаний з психопатологічною характеристикою психічного розладу (як продуктивною, так і негативною) і антисуспільною спрямованістю настанов особистості.
Найхарактернішими рисами активного типу є прояви агресивності з боку хворого, що стають причиною вчинення суспільно небезпечного діяння.
Активний тип суспільної небезпечності спостерігається у хворих з такими психічними розладами: синдроми розладнаної свідомості, які супроводжуються тривогою, страхом, емоційним напруженням, збудженням рухливості (деліріозні розлади, сутінкові розлади свідомості, пароксизмальні психотичні стани тощо); психопатологічні синдроми із розгальмованістю статевого потягу, маячні, ідеї певного змісту, скеровані проти конкретних осіб чи організацій, що проявляються як на вербальному, так і на дійовому рівнях (ідеї переслідування, отруєння, оволодіння, стороннього впливу на мозок, статеві та інші органи тощо); психопатологічні синдроми з галюцинаторними проявами імперативного і страхітливого характеру; психопатологічні синдроми з маячними ідеями своєї особливої значимості і намірами або спробами у зв’язку з цим привернути до себе увагу суспільства через вчинення небезпечного діяння; психопатологічні синдроми з маячними ідеями захисту або реалізації своїх «винаходів» способом, що становить небезпеку для оточення; депресивні стани з хворобливими ідеями звинувачення своєї особи і можливістю вчинення розширеного самогубства; маніакальні стани з підвищеною розкутістю і дійовою розгальмованістю; психопатологічні стани, які, незалежно від клінічної картини, супроводжуються проявами агресивності, роздратованості, подразливості, дійової розкутості, запальності як ознаками негативних настанов особистості або преморбідних рис хворого; розлади настрою дисфоричного характеру у хворих на епілепсію з вираженими змінами в інтелектуальній та емоційній сферах.
Пасивний тип суспільної небезпечності хворого характеризує-
ться тим, що причини вчинення суспільно небезпечного діяння не залежать від нього, не обумовлені безпосередньо характером його психічних розладів, преморбідними рисами або настановами особистості, а прямо пов’язані з зовнішніми обставинами або діями оточення. Найхарактернішими рисами пасивного типу є відсутність проявів агресивності з боку хворого, його пасивність, віддаленість від того, що його оточує, падіння енергетичного потенціалу психічної сфери та особистості, зниження рухової активності та збуджувальних мотивів.
458
Хворі легко підкоряються і піддаються навіюванню або, навпаки, проявляють неподатливість зовнішньому подразникові, за тривалої дії якого може виникнути короткочасна агресія з їхнього боку. У першому випадку хворі можуть бути втягнуті та умисно використані здоровими особами у майнових злочинах. У другому – дії хворих мають ситуативний характер і спрямовані на ліквідацію подразника, що спричиняє дискомфорт.
Пасивний тип суспільної небезпечності спостерігається у хворих із такими психічними розладами: синдроми розладнаної свідомості, які не супроводжуються тривогою, страхом, емоційним напруженням (аментивні, онейроїдні розлади тощо); синдроми постпсихотичного психічного дефекту як фіналу або як етапу перебігу психічної хвороби (за винятком психопатоподібного); синдроми недоумства різного походження; розумова відсталість без ознак виражених емоційно-вольових розладів; психотичні стани з проявами підвищеної підлеглості та здатності до навіювання.
Типова особа потерпілого. У більшості випадків злочин учиняється щодо осіб, які не були знайомими з особою злочинця. Особливі дані щодо можливості виокремлення потерпілих за статевою, віковою, освітньою чи іншими ознаками відсутні.
Типові час, місце, обстановка злочину. Зважаючи на існування певних психічних захворювань чи тимчасових розладів, неосудні особи та особи з дефектами психіки здебільша несвідомо обирають місце, час та обстановку вчинення суспільно небезпечного діяння, тому й не доводиться говорити про певну типовість цих ознак.
Типова слідова картина. У кожному конкретному випадку слідова картина можне варіюватися залежно від об’єктивної сторони складу злочину. У цілому сліди можна групувати в такі основні комплекси:
–сліди на потерпілому за вбивства, заподіяння тілесних ушкоджень, хуліганства, зґвалтування: садна, синці, переломи, вивихи, розриви внутрішніх органів, відриви і відділення частин тіла, колоті, різані рани та інші ушкодження, сліди боротьби, розірваний та ушкоджений одяг, мікрооб’єкти, зокрема волосся, кров, епітелій під нігтьовими пластинами, інші біологічні сліди, волокна
зодягу неосудної особи;
–сліди на місці вчинення суспільно небезпечного діяння (залишені знаряддя, сліди взуття, відбитки пальців рук, плями крові, мікрооб’єкти та ін.);
–сліди на особі, яка вчинила суспільно небезпечне діяння (сліди крові потерпілого, сліди боротьби (садна, синці, розірваний та
459
ушкоджений одяг), мікрооб’єкти, зокрема волосся, кров, епітелій під нігтьовими пластинами, інші біологічні сліди, волокна з одягу потерпілого тощо).
Сприятлива слідча ситуація передбачає наявність усієї криміналістично значущої інформації та доказової бази, достатньої для притягнення винних до кримінальної відповідальності та виконання інших завдань кримінального судочинства. Зазвичай, враховуючи відсутність ретельного планування та приховання слідів злочинного діяння, випадки виникнення на початковому етапі сприятливої слідчої ситуації в розслідуванні цієї категорії злочинів не є рідкісними. Водночас важливо звернути увагу на необхідність установлення факту осудності особи. Складність оцінювання ситуації може полягати і в тому, що неосудні особи та особи з дефектами психіки часто не можуть дати адекватні показання, продемонструвати місце та механізм вчинення злочину, знаряддя, засоби.
Варіанти типової сприятливої слідчої ситуації:
•До правоохоронних органів надійшло повідомлення про вчинення хуліганських дій особою, яка перебувала на обліку в психоневрологічному диспансері. Особу затримано працівниками пат- рульно-постової служби. Зібрані по «гарячих слідах» докази (сліди рук, взуття, знарядь, показання свідків, висновки експертиз тощо) підтверджують, що суспільно небезпечне діяння вчинено особою
здефектами психіки.
•Працівниками міліції затримано особу, яка заподіяла тілесні ушкодження гр. А. Встановлено особу потерпілого, особу злочинця. Зібрані у справі докази (сліди рук, взуття, знарядь, показання свідків, висновки експертиз тощо) підтверджують, що суспільно небезпечне діяння вчинено особою з дефектами психіки.
Варіанти типової несприятливої слідчої ситуації
•Є заява громадян про заподіяння тілесних ушкоджень (наприклад, хуліганство) у нічний час невідомою особою, одначе вказати зовнішні ознаки злочинця вони не можуть, за винятком вказівки на певні обставини, які можуть свідчити про наявність у неї психічного захворювання (недоумство, маячні ідеї, галюцинації тощо). Речові докази, зібрані на місці події, не дають можливості встановити особу, винну у вчиненні злочину.
•Затримано особу, яка є співучасником злочину (заподіяння тілесних ушкоджень, хуліганство, грабіж тощо), але вона не розуміє характеру своїх діянь. Зібрані у справі докази не створюють можливості для ідентифікації особи з дефектами психіки та притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб, які використали неосудну особу для вчинення злочину.
460