125 Кібербезпека / 5 Курс / 5.1_Комп'ютерна криміналістика / Література / Кримiналiстика (2)

Убільшості випадків злочини, пов’язані з хабарництвом, передбачають етап підготовки.

До підготовчих дій слід віднести: підшукування особи, яка може дати (взяти чи передати) хабар; вибір предмета хабара; вибір місця і способу висловлення пропозиції дати (чи отримати) хабар; обрання способу підтримання зв’язку між хабародавцем і хабароотримувачем тощо.

Існують різні способи передавання хабара. Це може бути: 1) передавання предмета хабара з «рук у руки»; 2) перерахування коштів на поточні рахунки в банках;

3) передавання хабара у вигляді подарунка на день народження; 4) виконання ремонтних робіт без сплати послуг; 5) надання туристичної путівки без сплати її вартості; 6) проведення робіт під виглядом трудової угоди;

7) передавання за заниженими цінами державної власності комерційним структурам;

8) укладення збиткових для держави комерційних угод; 9) надання пільгових ліцензій для відкриття тієї чи тієї комер-

ційної структури; 10) видача банківського кредиту чи позички без отримання зо-

бов’язань щодо їх повернення тощо.

Упостанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26 квітня 2002 р. № 5 відзначається, що хабар може даватися та отримуватися і в завуальованій формі – під виглядом укладення законної угоди, нарахування

йвиплати заробітної плати чи премій, нееквівалентної оплати послуг різного характеру (консультації, експертизи тощо).

Спосіб приховування хабара визначається двома групами чинників: з одного боку – суб’єктивними інтересами і можливостями хабародавця чи хабароотримувача, з іншого – об’єктивною обстановкою, що сприяє або перешкоджає їм. Водночас способи приховування залежать від сфери діяльності осіб і галуззю народного господарства, де мають місце факти хабарництва. Серед типових способів можна назвати:

1) підроблення документів або створення нових документів, що відображають приймання на роботу, створення нових посадових структур;

2) створення фіктивних реєстраційних документів, що фіксують отримання квартир, оформлення кредиту тощо;

3) виправлення дат, підроблення підписів у документах, що фіксуютьстворенняприватнихпідприємств, комерційнихструктуртощо;

431

4)підроблення, що допускаються в письмових документах, по- в’язаних зі вступом до навчальних закладів;

5)поширення відомостей про сувору дисципліну в установі, законослухняність і непідкупність окремих чиновників, що дозволяє прикривати хабарництво.

Наведені положення не вичерпують усіх можливих варіантів приховування давання хабара. Наведені форми постійно вдосконалюються, видумуються нові.

2. Місце, час та обстановка події злочину. Встановлення часу за цього виду злочину дозволяє виявити причини та умови, що сприяють учиненню злочину, встановити причинно-наслідковий зв’язок між даванням хабара та вчиненням дій. Щодо місця давання хабара насамперед слід назвати службові кабінети, транспортні засоби, готельні номери, квартири, дачі (як хабародавця, так і хабароотримувача), ресторани тощо. Обстановку в даванні хабара обирають таку, що унеможливлює сприймання факту передання хабара стороннім особам, або ж навпаки – маскують під просту (буденну) зустріч у багатолюдному місці.

3. Предмет хабара має винятково майновий характер, оскільки отримання хабара є корисливим злочином. Ним може бути: майно (гроші, цінні папери, матеріальні цінності); право на нього (документи, що надають право отримати майно, володіти ним, користуватися і розпоряджатися); будь-які дії майнового характеру. Пред-

метом хабара не можуть визнаватися послуги немайнового характеру (наприклад, позитивні статті у засобах масової інформації) .

4. Особа злочинця. У цьому виді злочинів його суб’єктом можуть бути: хабароотримувач, хабародавець і посередник. У названих осіб, незалежно від дій, що вчиняються, одна мета – отримати

певну вигоду. Законодавство визначає, що суб’єктом отримання хабара може бути лише службова особа . Тут слід розрізняти

___________

Відповідно до ст. 368 КК України хабаром у великому розмірі вважається такий, що у 200 та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а в особливо великому розмірі – такий, що у 500 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організа- ційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повно-

432

виконання посадовою особою організаційно-розпорядчих або адмі- ністративно-господарських обов’язків від суто професійної діяльності. Йдеться про те, що в одній ситуації один і той самий суб’єкт на одній і тій самій роботі може виступати як посадова, і як непосадова особа (наприклад, викладацький склад навчальних закладів, медичні працівники).

У практиці трапляються випадки, коли особа, яка не є посадовою, представляється такою, щоб використати цей статус для вчинення злочину. Самовільне присвоєння приватною особою влади або звання посадової особи не перетворює її на посадову особу, тому вчинення такою особою злочину, який зовні буде схожий на отримання хабара, буде кваліфікуватися за наявності достатніх підстав як шахрайство.

На практиці нерідко трапляються випадки, коли особа планує отримати хабар в останній день своєї роботи на посаді (наприклад, йде на пенсію чи переводиться на іншу роботу), сподіваючись, що в разі затримання його не зможуть притягнути до кримінальної відповідальності за корупційний злочин. У цьому разі важливе значення має час затримання такої особи, а також положення закону про те, що днем звільнення вважається останній день роботи.

Посередник у системі хабарництва може:

1)представляти інтереси службової особи (нерідко – це колега по роботі, близький знайомий, член сім’ї);

2)представляти інтереси хабародавця;

3)не мати стосунку ні до хабародавця, ні до хабароотримувача та діяти з власних корисливих спонукань, використовуючи наявні зв’язки та знайомства;

4)діяти із шахрайських спонукань, свідомо не збираючись здійснювати посередництво, так чи інакше привласнити предмет хабара або його частку.

___________

важним органом державної влади, місцевого самоврядування, центральним органом державного управління зі спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Службовими особами також визнаються посадові особи інших держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому, адміністративному або судовому органі іноземної держави, а так само будь-які особи, які здійснюють функції держави для іншої держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), а також посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені).

433

5. Слідовакартина. Слідихабарництваможутьматиречовий, документальнийіідеальнийхарактер. Найтиповішимиречовимислідамиє:

1)гроші та цінні речі, передані хабароотримувачу;

2)чеки, товарніярлики, етикеткивідпредметів, переданихякхабар;

3)сліди рук хабародавця на окремих предметах обстановки кабінету хабароотримувача;

4)сліди в транспортних засобах осіб, які брали участь у передаванні або отриманні хабара;

5)магнітні чи цифрові носії із записами розмов між суб’єктами хабарництва.

Відомості про хабарництво можуть міститися в документах, що відображають службову діяльність особи. З них можна отримати уявлення про управління підприємством чи установою, усвідомити характер службової діяльності особи, документообіг, діловодство тощо. Важлива інформація може міститися:

1)в записних і телефонних книжках;

2)ощадних книжках і квитанціях;

3)посвідченнях про відрядження;

4)документах про отримання путівок, отримання квартири, кредиту тощо;

5)бухгалтерських документах.

Інтерес становлять також документи щодо відправлених телеграм, листів, бандеролей та комп’ютерна техніка (електронна пошта, інтернет-гаманці тощо).

До ідеальних слідів у розслідуванні хабарництва відносяться свідчення хабарників (хабародавця, хабароотримувача чи посередника), членів їхніх сімей, колег по службі, а також інших осіб, які бачили хабародавця і хабароотримувача разом, чули їхню розмову чи виконували за їх дорученням певні дії.

На початковому етапі розслідування за цією категорією злочи-

нів можливі такі типові слідчі ситуації:

1)є інформація про хабарництво, що відбулося, яка надійшла від працівників оперативних підрозділів чи хабародавця;

2)є заява громадянина про вимагання у нього хабара, але самого передавання предмета хабара ще не було;

3)інформацію про хабарництво отримано в розслідуванні іншого злочину.

У розслідуванні хабарництва стосовно особи хабарника, особи хабародавця і самої події злочину можна висунути такі типові слід-

чі версії:

1) отримання і давання хабара справді мали місце, ініціатором був хабароотримувач;

434

2)отримання і давання хабара справді мали місце, ініціатором був хабародавець;

3)мала місце провокація хабара;

4)мала місце інша незлочинна подія (наприклад, було повернуто борг);

5)було вчинено інший злочин (особа, яка отримала хабар, не є суб’єктом хабарництва);

6)службова особа виконала юридично значиму дію, хабара не отримувала, має місце обмова.

Версія «хабарництво вчинено» перевіряється з’ясуванням способу передавання предмета хабара:

1)прямого передавання (безпосередньо службовій особі, поштовим відправленням, банківським перерахуванням, через третю особу, яка не є посередником);

2)замаскованої під законні дії (дарування, отримання премії, спадщини, гонорару, кредиту, погашення боргу, купівлі-продажу, виконання робіт, послуг тощо).

Версії про «хабароотримувача» перевіряються стосовно того, чи є він службовою особою або він користується певними функціональними повноваженнями як працівник державної установи і не є службовою особою (за наявності визначених підстав така особа може відповідати за ст. 354 КК України); чи є службова особа саме тією, відносно якої є заява або інші дані, або це інша службова особа; чи існують або відсутні зв’язки (службові, родинні, земляцькі, сусідські тощо) між суб’єктами хабарництва та ін.

Версії про «хабародавця» (особливо хабарів у великих та особливо великих розмірах), окрім з’ясування даних, що характеризують його, спрямовані на встановлення джерела матеріальних коштів:

1)отриманих на законних підставах;

2)добутих безпосередньо злочинним способом (як хабара, у результаті вчинення розкрадань, інших економічних злочинів, вимагання тощо);

3)отриманих із джерел, що належать злочинній групі (зокрема організованій), що поповнюються з неврахованих коштів, тіньового сектора, легалізованих («відмитих») грошей.

Кримінальні справи про хабарництво в основному порушуються за матеріалами, що зібрані органами боротьби з економічною злочинністю, організованою злочинністю і корупцією чи заявами, що надійшли від громадян. Самі ж кримінальні справи розслідуються слідчими прокуратури чи органів Служби безпеки України. Іноді справи про хабарництво порушуються в результаті з’явлення

435

з каяттям, коли хабародавець звертається до органів прокуратури чи міліції з заявою про вчинений хабар, сподіваючись на звільнення від кримінальної відповідальності, якщо стосовно нього мало місце вимагання хабара, або він добровільно заявив після давання хабара про те, що сталося, до порушення кримінальної справи (ч. 3 ст. 369 КК України). Незалежно від зазначених ситуацій перевіркові дії та початок розслідування здійснюються з урахуванням того, що заява може бути наклепницькою і тоді гласна її перевірка може скомпрометувати службову особу; у випадку достовірності викладених у заяві фактів така перевірка може насторожити винних і пов’язаних із нимиосіб, щоможенегативновплинутинарезультати розслідування.

У ході розслідування цієї категорії злочинів необхідно з’ясувати:

1)ким (або через кого) передавався хабар службовій особі;

2)особу хабароотримувача (чи є він службовою особою, постійно або тимчасово в державних або муніципальних установах обіймає посаду, пов’язану з виконанням організаційно-розпоряд- ницьких або адміністративно-господарських обов’язків тощо);

3)за виконання (невиконання) яких юридично значимих дій пропонувався хабар (сприяння у видачі ліцензій; видача банківських кредитів або позичок; допомога в несумлінній конкуренції на споживчому ринку; невжиття заходів до правопорушників та ін.);

4)особу хабародавця та посередника;

5)обставини та обстановку давання-отримання хабара (час, місце, умови, за яких було вчинено злочин, спосіб вручення хабара, хто був присутній під час давання хабара, хто міг спостерігати спілкування хабародавця, хабароотримувача й посередника в момент здійснення злочину й т. д.);

6)який спосіб передавання хабара було застосовано (передавання «з рук у руки»; зарахування на поточний рахунок у банку грошових сум тощо);

7)у чому виявився предмет хабара, його розміри, джерела отримання засобів для давання хабара;

8)хабарництво мало разовий чи систематичний характер;

9)у чому конкретно полягала систематична допомога (підтримка) з боку службової особи;

10)яка службова дія повинна бути виконана в інтересах хабародавця; чи є вона законною;

11)який характер взаємин хабародавця і хабарника, чи не було між ними конфліктів;

12)чи не було вимагання хабара з боку хабарника, чи не було провокації хабара;

436

13)хто визначив предмет хабара та його кількість;

14)які індивідуальні особливості предмета хабара;

15)яке коло осіб, що брали участь в отриманні, передаванні хабара та ін.;

16)причини та умови, що сприяли хабарництву.

Увипадках, якщо хабародавець або посередник зробили заяву про давання хабара, необхідно з’ясувати, чи було це зроблено добровільно і вчасно.

Коли на хабарництво вказують непрямі дані, розслідування починається з огляду документів із метою встановлення:

їх підроблення; незаконності виконання службових дій;

неправомірності невиконання таких дій; порядку їх виконання; порядку проходження документації;

недотримання правил оформлення документів, спрощення його порядку;

порушення звичайної черговості розгляду питань, прискорення його порівняно з установленими або звичайними термінами виконання службових дій та ін.

Для розслідування явного вимагання хабара розробляється тактична операція, яка являє собою комплекс слідчих дій, що містять: допит заявника про індивідуальні ознаки предмета хабара; затримання особи, підозрюваної в хабарництві з переданими їй грошима або цінностями; особистий обшук цієї особи на місці передавання хабара; огляд виявленого вчиненні цих дій предмета хабара, документів, що можуть стосуватися до справи; допит хабародавця і хабароотримувача; пред’явлення для впізнання предмета хабара. До комплексу зазначеної операції входять відповідні оперативно-розшукові заходи. Така операція має повністю відкидати дії, які були би спрямовані на свідоме створення з боку службових осіб правоохоронних органів обставин і умов, характерних для провокації хабара (ст. 370 КК України).

Уході розслідування хабарництва важливе місце посідає затримання хабароотримувача (хабародавця) на «гарячому». З цією метою доцільно:

1) провести інструктаж з особою, яка буде спілкуватися з хабарником і передавати предмет хабара, та відпрацювати з ним запитання до хабарника (наприклад, який спосіб передання грошей; чи достатній розмір переданого хабара; коли будуть виконані взяті зобов’язання; як з ним зв’язатися, якщо домовленості не будуть виконані тощо);

437

2)визначити необхідну кількість учасників операції, вирішити питання про обов’язкове фіксування процесу розмови з хабарником та його затримання технічними засобами;

3)затримати хабарника у момент (або зразу ж після) отримання ними предмета хабара;

4)припинити спроби хабарника позбутися отриманого предмета хабара тощо.

З метою надання зібраній оперативним способом інформації доказового значення необхідно оформити такі документи:

–протокол передання особі коштів (із зазначенням кількості й номіналів купюр, серії та номерів) або інших предметів, що будуть передаватися як хабара (з описом їхніх індивідуальних ознак і засобів маркування);

–протокол особистого обшуку особи із зазначенням виявлених

івилучених у нього предметів хабара;

–протокол огляду хабарника (освідування), протоколи виїмки та огляду одягу хабарника (якщо для оброблення предмета хабара використовувалися хімічні речовини);

–протокол огляду вилученого у підозрюваної особи предмета хабара;

–протокол передання потерпілому диктофону та встановлення його у визначеному місці;

–протокол огляду технічних засобів, якими здійснювався аудіочи відеозапис;

–протокол огляду аудіочи відеоплівки.

Заявниками можуть бути особи, які вже передали хабар, або особи, щодо яких має місце вимагання хабара, інші особи, яким відома інформація про хабарництво. Допит заявника передбачає уточнення і деталізацію обставин, що містяться в заяві:

1)звідки відомо про передавання хабара чи про факт вимагання хабара;

2)хто це може підтвердити;

3)хабар передано чи тільки планується передати, про яку грошову суму йдеться;

4)коли повинен бути переданий хабар, яким чином, через кого, де саме;

5)обставини давання хабара тощо.

На допиті хабарника необхідно встановити такі обставини:

1)які його службові функції та повноваження;

2)чи знайомий він із хабародавцем (відколи, хто познайомив, за яких обставин);

438

3)хто запропонував хабар;

4)яким чином це було зроблено;

5)які дії необхідно було вчинити (або не вчинити);

6)чи відображувалися ці дії у документах та в яких саме;

7)в який спосіб передбачалося передавання хабара;

8)чи отримував раніше хабарі та за які дії тощо.

Узатриманні враховується ймовірність ситуації, за якої особа, що підозрюється в хабарництві, може заявити про те, що: а) мала намір повідомити про факт давання хабара, одначе не встигла це зробити; б) не помітила, хто і як залишив у неї предмети, що проходять у справі як хабар (коли вони виявилися на столі серед паперів, у відкритій шухляді столу тощо).

Уметодиці розслідування розроблено способи спростування обману підозрюваного у вимаганні хабара, що полягають у спостереженні за тим, як особа, що підозрюється в хабарництві, виконала обумовлені дії в інтересах хабародавця.

Відповідно до п. 7 ст. 8 Закону України «Про оперативнорозшукову діяльність» підрозділи, які здійснюють ОРД, мають право застосовувати засоби для фіксації предметів, що можуть набути доказового значення. До таких засобів, наприклад, належить фіксація номерів купюр, приготованих заявником для передавання певній службовій особі як хабар тощо.

Під час розслідування хабарництва необхідно проводити виїмку документів. Йдеться про документи, в яких відображаються результати діяльності хабарника (накази, розпорядження, угоди, довідки та ін.).

Убільшості випадків обшук за цією категорією справ провадиться з метою виявлення предмета хабара, документів, що підтверджують дії хабарника, цінностей, записок та ін. Причому

вдеяких випадках проводиться певний погоджений комплекс дій (тактична або оперативно-тактична операція).

Тому важливо, щоб усі дії було проведено в межах закону, предмет хабара отримав «статус» речового доказу, факт передавання хабара було чітко зафіксовано. Предмет хабара необхідно індивідуалізувати, для цього у необхідних випадках проводиться його оброблення люмінесцентними барвниками, що має значення для подальшої ідентифікації, отримання доказів контактної взаємодії хабарника з відповідним предметом.

З метою виявлення хабарництва позитивний ефект надає використання технічних засобів спостереження та фіксації, прослуховування телефонних переговорів (зняття інформації з каналів зв’язку).

439

Тактика допиту свідків враховує ставлення їх до розслідуваної події та суб’єктів діяння. Найбільш поінформованими про злочинну діяльність обвинувачених бувають їхні родичі, колеги по службі та інші близькі до них особи. Заінтересованість зазначених осіб у виправданні злочинців від обвинувачення вимагає ретельного вивчення особи допитуваного та використання доказів, спрямованих на викриття неправдивих показань.

Тактика допиту свідків, не зацікавлених у вирішенні справи (відвідувачі установи, деякі співпрацівники та ін.), зводиться до детального відтворення важливих для розслідування обставин із використанням тактичних прийомів, зокрема спрямованих на відновлення в їхній пам’яті забутих фактів.

Допит обвинуваченого здебільшого пов’язаний із труднощами, обумовленими заперечуванням пред’явленого обвинувачення з огляду на заздалегідь продуману поведінку на випадок розслідування і неправдиві показання співучасників злочину (хабародавця, посередника). У випадках змови зазначених осіб слідчий у проведенні допиту використовує систему доказів самого факту передавання предмета хабара, фактів проведення службових дій, обумовлених хабаром, та ін. Під час допиту виникає необхідність у застосуванні тактичного прийому у вигляді максимальної деталізації показань про обставини, що пов’язані з установленими слідством фактами. Обвинувачених, що заперечують свою провину, можна також викрити завдяки пред’явленню ретельно перевірених доказів, що спростовують їхні неправдиві доводи.

У випадку визнання обвинуваченим своєї вини слідчий має отримати від нього детальні показання за всіма питаннями предмета доказування, з уточненням найважливіших обставин, а саме:

1)від кого надійшла пропозиція про хабар;

2)за що конкретно пропонувався хабар службовій особі;

3)яким був предмет хабара;

4)коли, в якій обстановці та в який спосіб його було передано; як велися переговори про хабар (безпосередньо або через третю особу), як і коли було передано винагороду посереднику;

5)хто і в якому вигляді передав винагороду посередникові;

6)хто знав про давання хабара службовій особі;

7)чи підтримує зараз хабародавець зв’язки з цією особою; у чому це виявляється і хто про це знає;

8)чи не залишився в розпорядженні допитуваного предмет хабара, його частина, упакова тощо.

На допиті хабародавця виявляються суперечності в його показаннях, які він дає з метою пом’якшити свою відповідальність

440