125 Кібербезпека / 5 Курс / 5.1_Комп'ютерна криміналістика / Література / Кримiналiстика (2)

Окремі версії щодо окремих аспектів злочинного діяння можна висувати за численними критеріями, зокрема за особою вчинення злочину, способом учинення тощо.

Найпоширенішими є випадки, коли первинна інформація про злочин надходить від громадян, щодо яких було вчинено шахрайство чи вони стали очевидцями цього діяння. Тому типовими приводами для порушення кримінальної справи зазвичай є: заяви громадян, які стали свідками чи потерпілими від злочину; повідомлення державних, переважно фінансових, установ стосовно вчинення щодо них зазначеного злочину; значно рідшим є безпосереднє виявлення злочину правоохоронними органами; з’явлення з каяттям.

Типові обставини, що підлягають з’ясуванню:

1)чи має подія злочинний характер, чи було вчинено шахрайство;

2)яким є механізм злочинної події;

3)у чому полягали дії злочинця; чи мав місце обман або зловживання довірою з боку злочинця;

4)якийспосібобману абозловживаннядовіроюбулозастосовано;

5)де й коли вчинено шахрайство;

6)яким є період продовження шахрайських дій;

7)скільки часу минуло після вчинення злочину;

8)за яких обставин було вчинено шахрайство;

9)скільки було злочинців;

10)чи мав місце розподіл ролей серед шахраїв, у чому полягали функції кожного з них;

11)які ознаки властиві злочинцям, якими є їхні соціально-пси- хологічні особливості;

12)у якому напрямку та за яких обставин зникли злочинці;

13)які індивідуальні особливості майна, переданого злочинцям, які його характер і кількість;

14)чи мав місце причинний зв’язок між обманом або зловживанням довірою і матеріальним збитком, заподіяним потерпілому;

15)чи були здійснені шахраєм підготовчі й супутні шахрайству дії;

16)які предмети або документи було залучено до злочинного діяння;

17)чи пред’являлися шахраєм які-небудь документи, їхні характер та особливості, наявність реквізитів;

18)якіслідиіречовідоказимоглибутизалишенінамісцізлочину;

19)які предмети або документи було передано потерпілому;

20)хто є жертвою злочину, її психологічна і соціальна характеристики;

331

21)хто мав відомості про наявність у потерпілих цінностей;

22)коли і на підставі чого потерпілий запідозрив, що став жертвою злочину;

23)чому потерпілий передав майно шахраєві;

24)хто міг знати і звідки могли спостерігати те, що відбувається на місці злочину;

25)чи були аналогічні випадки в цьому регіоні;

26)чи не відбувалися аналогічні злочини в інших регіонах;

27)що сприяло вчиненню шахрайства.

Цей перелік питань є орієнтовним, їхні характер і своєрідність визначаються видом і формою шахрайства, а також ситуацією розслідування.

Початковий етап розслідування залежить від слідчої ситуації,

яка склалася, проте загальна видова окрема методика розслідування шахрайств передбачає проведення на початковому етапі розслідування таких слідчих та інших дій: допит потерпілого, огляд місця події, огляд предметів і документів, допит свідків, проведення попередніх досліджень спеціалістів-криміналістів (дактилоскопічних, трасологічних тощо), проведення оперативно-розшукових заходів для розкриття злочину по «гарячих слідах», затримання злочинця, пред’явлення предметів для впізнання, призначення судових експертиз речових доказів і матеріалів, вилучених із місця події.

Подальший (основний) етап розслідування відповідно до за-

гальних положень криміналістичної методики може мати два напрямки розвитку:

1)якщо злочин не пощастило розкрити по «гарячих слідах», типовими є такі слідчі дії та заходи: доручення органам дізнання встановити особу злочинця, встановити свідків, повторні огляди місця події, речових доказів, скерування запитів в органи та організації, проведення повторних і додаткових допитів, судових експертиз тощо;

2)якщо злочин розкрито, типовими є такі слідчі дії та заходи: затримання і допит підозрюваного, обрання запобіжного заходу, обшук підозрюваного за місцем проживання, за місцем роботи з метою виявлення слідів злочину, пред’явлення підозрюваного для впізнання потерпілим і свідкам, очні ставки, призначення ідентифікаційних, судово-психіатричних та інших видів судових експертиз, відтворення обстановки та обставин події, пред’явлення обвинувачення.

Завершальний етап розслідування також відповідно до загаль-

них положень криміналістичної методики може мати два напрямки розвитку:

1) якщо злочин не розкрито, типовими є такі слідчі дії та заходи: проведення повторних і додаткових оглядів, призначення

332

повторних і додаткових судових експертиз, допити експертів, скерування повторних доручень органам дізнання встановити особи злочинця та свідків події, скерування запитів до органів державної влади, установ та організацій з метою отримання криміналістично значущої інформації, прийняття рішення про зупинення розслідування кримінальної справи відповідно до кримінальнопроцесуального законодавства;

2) якщо злочин розкрито, типовими є такі слідчі дії та заходи: проведення повторних і додаткових слідчих дій, збирання даних, що характеризують особу злочинця, ознайомлення обвинуваченого з матеріалами кримінальної справи, складання обвинувального висновку, прийняття рішення про скерування кримінальної справи відповідно до кримінально-процесуального законодавства до прокурора і судових органів.

На допиті потерпілого необхідно з’ясувати: коли і за яких обставин шахрай вчинив обман або зловживання довірою і заволодів майном; чому потерпілий з’явився в цьому місці; чи був він один або з ким-небудь із кола своїх знайомих; чи був хтось із шахраїв; як вони поводилися; який спосіб шахрайства було застосовано злочинцем; які предмети або документи передано шахраю; хто мав відомості про наявність у потерпілого майна; коли і на підставі чого потерпілий запідозрив, що став жертвою злочину; які індивідуальні ознаки майна, переданого ним злочинцям; у якому напрямку і за яких обставин злочинці зникли та ін.

Цей перелік є орієнтовним і не охоплює всіх питань, що можуть бути з’ясовані на допиті потерпілого під час розслідування різних форм і видів шахрайства.

З метою виявлення, фіксації та вилучення слідів злочину та інших речових доказів, з’ясування обстановки події проводиться огляд місця події чи огляд предметів або документів.

Огляд місця події проводиться в тих випадках, коли передбачається можливість виявлення слідів злочину, відоме місце, де було вчинено шахрайство.

Огляд предметів і документів (записок, візиток, грошових або речових «ляльок», доручень, договорів та ін.), отриманих потерпілим від шахраїв, проводиться негайно за їх виявлення. Під час такого огляду здійснюється індивідуалізація виявлених предметів, встановлення ознак підроблення документів, визначаються дані, що можуть бути використані для розшуку шахрая. У разі потреби проводиться виїмка документів або предметів.

333

Затримання підозрюваного повинно бути старанно підготовленим і несподіваним. Його необхідно проводити таким чином, щоб шахрай не зміг непомітно викинути і знищити ті або ті предмети, речі, документи. Після затримання шахрая проводиться особис-

тий обшук затриманого, а потім обшук за місцем його проживання

імісцем роботи.

Упроцесі обшуку здійснюється пошук майна, отриманого способом обману, різного роду документів, інших предметів.

Допит підозрюваного має провадитися без зволікання. При цьому доцільно використовувати ефект раптовості. Перший допит підозрюваного має розвідувальний характер, спрямований на з’ясування позиції допитуваного, його аргументів, одержання інформації про подію.

Слідчий ще не має достатньої сукупності доказів для повного викриття підозрюваного в шахрайстві.

Упред’явленні обвинуваченого для впізнання необхідно врахо-

вувати, що шахраї досить часто змінюють свій зовнішній вигляд перед учиненням злочину, одягають невластивий їм одяг, змінюють зачіску, відрощують бороду або вуса, одягають окуляри. Тому у пред’явленні їх для впізнання потерпілому або свідку необхідно дати можливість спокійно і уважно ознайомитися із зовнішністю осіб, яких йому пред’являють. Пред’являються для впізнання й окремі речі або предмети, що могли належати потерпілому.

Призначення і проведення експертиз пов’язано з необхідністю дослідження підроблених документів та інших предметів, що використовував шахрай.

З цією метою призначається проведення судово-почеркознавчої, технічної експертизи документів (для встановлення особи, яка виконала текст документа або підписала його, способу виготовлення документів, типу машинописних або комп’ютерних засобів, змін у тексті документів, підроблення відбитків печаток і штампів та ін.). Якщо на предметах або документах виявлено сліди (рук, нігтів, мікросліди тощо), можуть призначатися трасологічні та інші судові експертизи.

Необхідно пам’ятати, що абсолютно кожний конкретний випадок є індивідуальним, має свою слідову картину, свої джерела доказів, тому шаблонно підходити до розслідування є неприпустимим. Пропонована методика є тільки алгоритмом розслідування можливих, а вірніше, типових ситуацій, які можуть виникнути у практичній діяльності правоохоронних органів.

334

? Контрольні питання

1.Поняття і види шахрайств.

2.Криміналістична класифікація способів учинення шахрайств

ішахрайств із фінансовими ресурсами.

3.Криміналістична характеристика заподіяння шахрайств і шахрайств із фінансовими ресурсами.

4.Типові слідчі ситуації в розслідуванні шахрайств і шахрайств із фінансовими ресурсами.

5.Типові загальні та окремі слідчі версії в розслідуванні шахрайств і шахрайств із фінансовими ресурсами.

6.Особливості початкового етапу розслідування шахрайств і шахрайств із фінансовими ресурсами.

7.Особливості подальшого етапу розслідування шахрайств і шахрайств із фінансовими ресурсами.

8.Особливості завершального етапу розслідування шахрайств

ішахрайств із фінансовими ресурсами.

9.Особливості проведення окремих слідчих дій у розслідуванні шахрайств і шахрайств із фінансовими ресурсами.

Теми рефератів

1.Методика розслідування шахрайств, учинених групою осіб.

2.Методика розслідування шахрайств, учинених у фінансовокредитній сфері.

3.Методика розслідування шахрайств, учинених із метою отримання дотацій, субвенцій, пільг щодо сплати податків.

4.Судовіекспертизи, щопризначаютьсяврозслідуваннішахрайств.

ТЕМА 29

РОЗСЛІДУВАННЯ ВИГОТОВЛЕННЯ ЧИ ЗБУТУ ПІДРОБЛЕНИХ ГРОШЕЙ АБО ЦІННИХ ПАПЕРІВ

Відповідно до ст. 199 КК України кримінально караним є діяння, яке полягає у виготовленні, зберіганні, придбанні, перевезенні, пересиланні, ввезенні в Україну з метою збуту, а також збуті підробленої національної валюти України у вигляді банкнот чи металевої монети, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї.

335

У постанові Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів» від 12 квітня 1996 р. № 6 із змінами зазначено, що виготовлення підроблених грошей чи державних цінних паперів може бути кваліфіковано за ст. 199 КК лише за наявності в діях винної особи мети збуту.

Збут підроблених грошей чи державних цінних паперів – умис-

на форма їх відчуження: використання як засобу платежу, продаж, розмін, обмін, дарування, передання в борг і в рахунок покриття боргу, програш в азартних іграх тощо.

Фальшивомонетництво є закінченим злочином від моменту виготовлення з метою збуту, а так само збуту хоча б одного грошового знака чи державного цінного папера.

У відмежуванні виготовлення з метою збуту підроблених грошей чи державних цінних паперів або їх збуту від шахрайства належить виходити з того, що об’єктом злочину, передбаченого ст. 199 КК, є кредитно-фінансова система, а об’єктом шахрайства – право власності на майно (кредитно-фінансовій системі шкода не заподіюється).

Типовий спосіб готування. Ця стадія криє в собі: визначення потенційним злочинцем виду валюти для підроблення та конкретних купюр, способу їх виготовлення, зберігання, транспортування та збуту, своєї ролі й місця в цій злочинній технології, підбір співучасників, визначення місць зберігання та збуту, способу доставляння підроблених грошей до місця збуту.

Виготовлення підроблених грошей є основною формою вчинення злочину, передбаченого ст. 199 КК України, і тому доцільно буде виокремити його основні елементи готування, якими є: вибір способу виготовлення купюр (друкування, малювання, аплікація, копіювання, копіювання з подальшим відтворенням тощо), що, своєю чергою, зумовлює види необхідного обладнання, засобів і матеріалів; придбання потрібних засобів, обладнання й матеріалів; отримання консультацій, вивчення відповідної літератури, а за необхідності залучення певних фахівців до виготовлення.

Типовий спосіб вчинення. На цій стадії потребують аналізу не лише безпосередньо способи виготовлення підроблених грошей, а й способи їх зберігання, транспортування (перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту) і збут.

Процес безпосереднього виготовлення підроблених грошей цілком залежить від обраного способу виготовлення, використовуваного для цього обладнання, навичок виготовлювачів, а в деяких випадках – загальної організації їхньої праці.

336

За даними вивчених кримінальних справ розглядуваної категорії, злочинці використовують найрізноманітніші способи виготовлення підроблених грошей – від примітивних, де потрібен мінімальний рівень знань, до кваліфікованих, які дозволяють виготовити підроблені гроші достатньо високої якості.

Сучасній слідчій практиці відомі два види підроблення паперових грошей – повне і часткове.

Повне підроблення грошей (точніше, їх виготовлення) створює нові цінності, які раніше не існували. Тут йдеться про повне відтворення форми справжньої цінності. Як вихідний матеріал для часткового підроблення використовується або повністю справжня купюра, або її частини, до яких вносяться різні зміни. У цьому випадку злочинці не створюють нічого нового, а лише видозмінюють раніше існуючу цінність, надаючи купюрібільшої номінальної вартості.

Отже, у разі повного підроблення фальшивомонетники виготовляють усю банкноту, намагаючись досягти максимальної схожості зі справжньою. При цьому створюється нова «матеріальна» цінність, завдання якої – виконувати функцію грошей. Для її виготовлення злочинці використовують такі способи.

1.Мальований спосіб – зображення лицьового та зворотного боків, намальовані вручну за допомоги кольорових олівців, капілярних ручок або акварельних чи гуашевих фарб.

Ознаки способу:

• мальовані текстові зображення мають значні відхилення від

друкарських шрифтів;

• сліди приладів (олівців, ручок тощо), які використовувалися

для малювання;

• сліди виправлень, помилки;

• нерівності у штрихах;

• зі збільшенням деталі зображень виглядають нерівними,

грубими;

• якщо використовувались акварельні або гуашеві фарби, у разі зволоження зображення легко розчиняються.

2.Фотографічний спосіб – зображення отримано за допомоги кольорової фотографії для лицьового та зворотного боків (відшарувався емульсійний шар, а потім зображення обох боків було склеєно).

Ознаки способу:

• зображення зі збільшенням мають розпливчастий вигляд;

• оскільки банкноту було склеєно з двох аркушів, будуть наявні ознаки склеювання; розшарування аркушів; наявність частинок;

337

•оскільки використовувався не звичайний, а фотопапір, то будуть проявлятися видимі ознаки емульсійного шару: гладка поверхня, за перегинання шар тріскається та стає ламким.

3. Трафаретний спосіб – зображення отримуються через трафаретні форми, що являють собою дрібну металеву або тканинну сітку із зображеннями у вигляді отворів, крізь які втискується фарба. Спосіб достатньо простий та розповсюджений не тільки на поліграфічних підприємствах, а й у приватних осіб.

Ознаки способу:

•барвник лежить на поверхні паперу товстим шаром, який іноді можливо відчути на дотик;

•є характерною сітчаста будова шару фарби та країв штрихів; барвник має блиск.

4. Електрографічний спосіб – фальшиві гроші виготовляються за допомоги копіювально-множильної та комп’ютерної техніки (з використанням одного або декількох тонерів): лазерних принтерів або копіювальних приладів типу «Ксерокс». Якщо було використано пристрій з тонером одного чорного кольору, інші кольорові зображення імітувалися (домальовувалися) різнокольоровими олівцями або фарбами.

Ознаки способу:

•наявність блиску на поверхні зображень; барвник не розчиняється у воді;

•якщо зображення отримано за допомоги лазерного принтера, зі збільшенням можна побачити характерний растр і лінійчасту структуру зображень;

•барвник не поглинається папером, а лежить шаром на його поверхні, з перегинанням паперу барвник може відшаровуватись; зображення сформовано частинками порошку-тонеру.

4. Струменево-крапельний спосіб – підроблені банкноти виго-

товляються за допомоги офісної техніки (найчастіше кольорового струменево-крапельного принтера). Цей спосіб дуже розповсюджений з причини доступної ціни та можливості безконтрольного користування струменевими принтерами. Зображення зі справжнього грошового знаку спершу сканується, потім за необхідності додатково на комп’ютері обробляється та роздруковується напринтері.

Ознаки способу:

•відсутність блиску на поверхні зображень;

•мікротекстнітаіншідрібнізображеннямайженевідтворюються;

•барвник розчиняється у воді (ознака є характерною для більшості струменевих принтерів);

338

•зображення сформовано з дрібних краплин напівсферичної форми;

•барвник рідкий, тому залежно від якості паперу всмоктується поверхневим шаром банкноти.

За часткового ж підроблення нової цінності не створюється,

алише видозмінюється зовнішній вигляд справжніх грошей. У таких випадках зазвичай виготовлювачі збільшують цифровий зміст номіналу купюри.

Способами часткового підроблення грошей, які найчастіше трапляються, є:

1. Підчищення або травлення старих зображень із подальшим

нанесенням або надрукуванням нових зображень.

Ознаки способу:

•пошкодження поверхневого шару паперу (коли старі зображення номіналу було підчищено);

•ознаки травлення у вигляді люмінесценції в ультрафіолетових променях (якщо старі зображення було витравлено);

•ознаки способу друку нових зображень (якщо їх було надруковано);

•ознаки ручного нанесення нових зображень (якщо їх було намальовано);

2. Аплікація – нові зображення вирізаються на клаптиках паперу та наклеюються на старі.

Ознаки способу:

•збільшення товщини паперу в місцях наклеювання нових зображень;

•відшарування (з використанням загостреного інструмента або зволоження) від банкноти фрагментів, які було наклеєно;

•в ультрафіолетових променях наклеєні фрагменти яскраво люмінесціюють, тому що для отримання нових зображень найчастіше використовують звичайний папір;

•ознаки способу нанесення зображень більшого номіналу на фрагментах паперу, які було наклеєно (найчастіше для цього використовують звичайний ксерокс).

3. Ґрунтування первісних зображень на банкноті з подальшим надрукуванням нових шовкотрафаретним способом. Для маску-

вання старих зображень на грошових знаках фальшивомонетники використовують фарби переважно світлого кольору з гарною здатністю перекривати кольорові зображення (наприклад, біла гуашева фарба, канцелярська коректорська фарба та ін.). Отримане світле тло потім використовують як основу для нанесення нових зобра-

339

жень графічним способом (цей спосіб друку імітує глибокий металографічний друк завдяки товстому шару барвника, що утворюється на папері).

Ознаки способу:

•нанесені шовкотрафаретним способом нові зображення на грошових знаках НБУ мають характерні ознаки цього способу: барвник лежить на поверхні паперу товстим шаром, який іноді можливо відчути на дотик; характерна сітчаста будова шару фарби та країв штрихів; барвник має блиск;

•факт попереднього ґрунтування фарбою характеризується такими ознаками: у випадках фрагментарного ґрунтовання – нерівномірна товщина паперу та напливання фарби; наявність тріщин на поверхні та відшарування від банкноти шару нанесеної фарби (із використанням загостреного інструмента); наявність під шаром фарби штрихів первісних зображень, які виявляються за розгляду банкноти на просвіт або в результаті відшарування фрагментів покриття-ґрунтовання; найчастіше таке ґрунтовання розчиняється у воді або інших розчинниках (залежно від конкретно використаної фарби).

4. Комбінований спосіб (монтаж) – папір справжньої банкноти піддавався розшаруванню, а потім до обох частин приклеювалися фальсифіковані половини, виготовлені, наприклад, за допомоги кольорової офісної техніки, або отримані із сувенірної продукції. Так, з однієї справжньої банкноти отримували дві, частково перероблені.

Ознаки способу:

•один із боків повністю відповідає справжнім банкнотам, а інший має ознаки того способу, за допомоги якого було отримано зображення(наприклад, якщо використовувався струменевий принтер, то будуть наявні характерні ознаки саме цього способу);

•оскільки банкноту було склеєно з двох аркушів, то будуть наявні ознаки склеювання: розшарування аркушів; наявність частинок клею поміж аркушами та ін.;

•найчастіше папір підробленої частини банкноти в ультрафіолетових променях яскраво люмінесціює, оскільки для її виготовлення використовувався звичайний папір.

Транспортування підроблених грошей до місця збуту також може мати найрізноманітніший характер. Зокрема, ст. 199 КК України безпосередньо вказує на такі способи транспортування, як перевезення та пересилання, виокремлюючи їх самостійними складами злочинів.

Транспортування криє в собі: вибір способу транспортування – від перенесення до перевезення різними транспортними засобами

340