Фонетична транскрипція

Фонетична транскрипція – це так зване звукове письмо (запис звуків), спосіб передачі на письмі усного мовлення з усіма звуковими особливостями. Фонетична транскрипція відбиває реальну вимову, з максимальною докладністю графічно фіксує всі мовні звуки.

Для фонетичного запису здебільшого використовуються букви українського алфавіту. Та оскільки звуків мови дуже багато, то фонетична транскрипція використовує додаткові позначки.

Не застосовуємо у фонетичній транскрипції літер я, ю, є, ї, щ, ь.

Записуються звуки чи слова, чи тексти в квадратних дужках: [л΄], [׀л΄он], [׀л΄он ц΄в’і ׀те].

Голосні фонеми та їх варіанти

1. Голосні фонеми української мови позначаються звичайними літерами алфавіту: [а, о, у, е, и, і]:

[і] – голосний переднього ряду, високого підняття, нелабіалізований: [р′ік];

[и] – голосний переднього ряду, високо-середнього підняття, нелабіалізований: [бик];

[и ^е] – звук, проміжний між [и] та [е], але ближчий до [и]: [си ^е ׀ло];

[и ^і] – звук, проміжний між [и] та [і], але ближчий до [и]: [ми ^і ׀ні];

[е] – голосний переднього ряду, середнього підняття: [бе׀реза];

[е ^и] – ненаголошений [е]: [се^и ׀ло]

[ĭ] – нескладотворчий звук [й] ( в кінці слова, перед наступним приголосним): [ĭде^и ׀мо];

[ў] – нескладотворчий звук [в]: [приǐ׀шоў];

[о] – голосний заднього ряду, середнього підняття: [ﺍколо];

[о^у] – голосний, заднього ряду, середнього підняття, ненаголошений, наближений до [у]: [ко^у ׀жух];

[у] – голосний заднього ряду, високого підняття: [ру׀ка];

[а] – голосний заднього ряду, низького підняття: [׀мама];

2. Літерам я, ю. є у фонетичній транскрипції відповідають:

а) на початку слова, після голосного звука, апострофа і м'якого знака сполучення звуків відповідно [йа], [йу], [йе]: яблунькою – [׀йаблун′койу], пір'я – [׀п’ірйа] і т. ін.

б) після приголосного (вони позначають пом'якшення його) відповідно звуки [а], [у], [е]: теля – [те ׀л΄а], сіллю – [׀с′іл:′у].

3. [׀] позначається наголошеність складу. Місце наголосу позначається вертикальною рискою, яка ставиться перед знаком приголосного, що передує голосному наголошеного складу, а коли в наголошеному складі немає попереднього приголосного, то риска ставиться безпосередньо перед літерою голосного Щоб відрізняти від знака [′] палаталізації, знак [׀]ставиться перед складом: [׀мама],[сто׀ла].

Приголосні фонеми та їх варіанти.

[г] – дзвінкий фрикативний фарингальний звук: [голо׀ва];

[ґ] – дзвінкий проривний задньоязиковий: [׀ґава];

[дж] – з дужкою над буквосполученням – африката дзвінка, шипляча: [джм’іл′]

[дз] – африката дзвінка, свистяча: [дз′в’ін];

[шч] – літера щ, яка завжди позначає 2 звуки: [׀шчука];

[н:] – подовження або подвоєння приголосних позначаються одною літерою та двокрапкою після неї: [׀ден:иǐ];

[г^х] – часткове оглушення дзвінких приголосних: [плуг^х];

[’] – пом’якшення приголосних б, п, в, м, ф, ж, ч, ш, дж, г, к, х, ґ перед і: [׀г’ірко], [׀б’іг^хти], [׀ч’ітко];

[′] – м’якість приголосних: [л′іс], [л′он], [с′о׀год′н′і], [зна׀н′:а];

/ – мала пауза (при комі, двокрапці й тире);

// велика пауза (в кінці речення).

Розділові знаки в діалектологічному записі зв'язних текстів не використовуються (за винятком знаків запитання і оклику для передачі питальної чи окличної інтонації).

Великі літери вживаються лише для виділення власних імен.