- •7.Національна культура і бізнес культура як об’єкти досліджень. Національна культура - душа народу.
- •2.Взаємодія національних культур
- •3. Теоретичний задум і втілення розвитку національної культури
- •8. Особливості низькоконтекстних і висококонтекстних культур.
- •9. Особливості моноактивних і поліактивних культур.
- •10 Класифікація ділових культур за типом обробки інформації.
- •11. Особливості підходу Клукхона-Стродбека.
7.Національна культура і бізнес культура як об’єкти досліджень. Національна культура - душа народу.
Національні цінності в духовній сфері - величезне інтелектуальне багатство й невичерпний резерв відтворення загальнолюдських цінностей, культурних і моральних традицій народів, процесу загальнонаціонального творення. Культура сьогодні існує в національній формі самовираження. Національне ж народжується з конкретно-історичних особливостей життя народу, його соціальної сутності. Будучи соціальним організмом, соціальною спільністю, нації самостійно визначає свій культурний розвиток, але при цьому варто враховувати надзвичайно важливий фактор - світову культуру, що впливає на цей розвиток. Національну культуру необхідно розглядати у всьому багатстві її змісту й різноманіття фарб, як закономірний щабель у розвитку світової культури й необхідний внесок у загальнолюдську цивілізацію. Можна визначити її як синтез національно-особливого, інонаціонального й загальнолюдського (світового), переробленого й освоєного національного багатства. Сама головна й найпривабливіша особливість національної культури - це її дивна розмаїтість, самобутність і неповторність. Розвиваючи особливості своєї культури, нації уникає наслідування й принижене копіювання, створює свої форми організації культурного життя. Якщо культура не має особливого, тільки їй властивого аромату, вона подібна до безликої людини. Як і будь-який прояв індивідуальності, самобутність національної культури збагачується одночасно із загальним розквітом націй, упевненістю у своєму майбутнім місці у світовій цивілізації. У кожної національної культури є свої плоди: духовні знаходження й відкриття, свої драми й трагедії, своє бачення миру. Розвиток її відбувається не в стерильній колбі, а в умовах соціальних протиріч, боротьби прогресивних традицій з відсталими й консервативними явищами. Своє майбутнє кожний народ сьогодні зв'язує з національною культурою, що є для нього гарантом життя й інтеграції в загальносвітову культуру. Ця ідея має свою іманентну логіку: саме вона підтримує духовний і інтелектуальний потенціал націй, виступає імпульсом творчої діяльності людини, зміцнює духовне здоров'я народу, створює його національно-моральний ідеал. Кожної з наших національних культур ще має бути сказати своє слово у світовій культурі нового часу. Адже єдиної національно-культурної моделі немає. Прибалтійським державам властива своя культурна модель, республікам середньоазіатським - інша й т.д. Але кожна із цих культур іде своїм оригінальним і своєрідним шляхом до загальнолюдських цінностей. Зусилля суспільства по зміцненню національних культур зустрічають опір різних суспільних сил, наприклад, як це ні парадоксально, - націоналістичних елементів, що декларують «волю націй». Утрирування національних цінностей у нашій співдружності, насамперед, пов'язане із загальною економічною й соціальною кризою країни, посиленням групових інтересів, що найчастіше прикриваються національними мотивами. гасла, Що З'явилися, про пріоритетність корінних націй і її особливих прав на своїй території, дискримінація інших націй несуть більшу небезпеку для загальнокультурного простору й культур малих народів і народностей. Доречно тут згадати, що такої тенденції ми не спостерігаємо, наприклад, у релігії. Релігійні навчання не замикаються на вузькому розумінні національності. Ні християнство, ні іслам, ні буддизм не ділять людей за цією ознакою. Без спілкування й відкритості нації приречена на обмежене культурне життя, у відомому змісті - на культурне зубожіння. Небезпечний шлях культури в самоізоляцію веде до затхлої, обмеженої провінціальності, гальмує зустріч зі світовою цивілізацією. Включення в духовне життя досягнень духовно-морального досвіду минулих поколінь в особі їхніх видатних представників - один із закономірних напрямків культурного прогресу. Культура є діючим чинником формування нового міжнародного типу духовного виробництва, що народжується в співдружності культур. Загальнолюдські цінності - це не абстрактне поняття, вони конкретно втілюються в кожній національній культурі. Сучасна культурна ситуація створила нові умови для прояву зрослої національної самосвідомості. Його об'єктивний ріст - процес прогресивний.