2.Взаємодія національних культур

Духовні зв'язки народів тісним образом переплетені й інтегровані під егідою вітчизняної багатонаціональної культури й загальної історичної долі, єдиного «духовного кровообігу». У тугий вузол протиріч переплелися прогресивна ідея й потреба зближення національних культур.  Єдине багатонаціональне «поле» культури, на якому трудилися «діти різних народів», розрізане на суверенітети, виявилося приреченим на безплідність. По-новому, але  трагічно звучить нині питання: «З ким ви, майстри культури - з політикою або з культурою?»  Саме за допомогою Співдружності й через нього відкривається найкоротший шлях до возз'єднання зі світовою культурою. Адже світову популярність аварец  Расул  Гамзатов одержав через Радянський Союз, так само як грузинську поезію відкрили миру переклади на росіянин Пастернаку й  Заболоцького. Багато наші «національні» діячів літератури й мистецтва розкрилися й здійснилися у величезному просторі російського культурного миру. Найбільш оптимістична перспективна тенденція прогресу культур націй колишнього Союзу пов'язана з розумінням і можливостями єдиного культурного простору, як співтовариства вільних і рівноправних культур, з ідеями гуманізму, коли здійснюється пріоритет права людини над правом націй. Чому ж, всупереч світовому обще цивілізаційному процесу до зближення національних культур, у нашім суспільстві відбувається зворотне  й  майбутнє зв'язується з відділенням культур друг від друга, на ґрунті якого бурхливо виростає бур'ян національного егоцентризму? Уже найдавніші мудреці зуміли розглянути в глибокій роз'єднаності народів і культур на зорі світової цивілізації небезпека для спільності людського роду. Як писав Плутарх в «Антології світової філософії», «…головне полягає,  не в тім, що ми живемо в містах і областях і відрізняємося своїми особливими законами й вдачами, а в тім, що ми розглядаємо всіх людей як своїх співгромадян, що життя одна, подібно тому, як світобудова одне». інтеграційні процеси, Що Розгортаються у світі, свідчать, що майбутнє загальносвітової культури пов'язане з тісною взаємодією й зближенням всіх культур, їхнім взаєморозумінням і  взаємно терпимістю. Коли суспільство «перехворіє» національним егоцентризмом, викликаним драматичними конфліктами, воно неминуче буде тягтися до світових наднаціональних структур. Але при цьому, природно, кожна національна культура внесе в них свою самобутність.

3. Теоретичний задум і втілення розвитку національної культури

Розвиток багатонаціональної культури може бути продовжене на новій основі завдяки прогресивним змінам у соціальному житті, що створилися умовам для рішення якісно нових завдань в етно національних  відносинах. Цей розвиток могло б бути корисним, тому що багатонаціональна культура наших народів, що має, незважаючи ні на що, чимало досягнень і звільнена від усього наносного, могла б стати посередньою ланкою між культурами наших народів і загальносвітовою культурою. Але для цього необхідний і більше високий рівень політичної культури, культурної політики. Вітчизняна культура тим багачі, ніж яскравіше й яскрава кожна вхідна в неї національна культура. Звідси моральний вигляд співдружності держав визначається рівнем його відносини до культури будь-яких націй. Без доброго й поважного відношення до «чужого» культурі створити цивілізоване суспільство практично неможливо. Уроки минулого нагадують, яку більшу небезпеку представляє «замкнутий мир», коли народ живе за «залізною завісою», у самоізоляції, у закритому соціальному просторі. Взаємне співробітництво культур настільки ж важливо й необхідно, як і змагання між ними. Але сам витривалими й «пристосованими» виявляються саме ті національні культури, які допомагають іншим. Рятівний шлях тут - співдружність національних культур. Воно повинне здійснюватися на основі волі, відкритості, чесності, гласності, взаємоповага, але без демагогічної тріскотні, поверхневої риторики й вульгарного «учителювання». Співдружність національних культур допомогалося б становленню в різних народів загальних рис цивілізованого вигляду, породженню нового типу суспільних відносин. Для деяких національних культур, наприклад  слов'янських, цей процес взаємодії особливо примітний і органічний, тому що близькі й родинні їх кореневі історичні джерела, гнучкі національні границі й грані, але його не можна представляти механічно, поза обліком суперечливих і кризових явищ. Зближення й взаємодія національних культур - діалектично більш стадійній процес, не позбавлений своїх «болючих крапок». Так, на різних етапах суспільного руху проявлялася певна закономірність: відділяючись друг від друга, ізолюючись від загального культурного потоку, національні культури помітно послаблялися. Найбільших же успіхів і духовного збагачення вони домагалися, вступаючи у взаємодію, у процес взаємозбагачення. Цей процес ішов завжди, для нього немає границь державних і тимчасових. Є досить значний і усе ще неоцінений резерв: широке відкриття один одному національних цінностей, широкий обмін ними - але, звичайно, обмін реальний, а не декларативний, як було в минулому, коли створювалася ситуація видимого або помилкового, мнимого співробітництва. Взаємодія національних культур на новій і великій географічній сцені привело б до їхніх серйозних змін, як у змісті, так і у формі, а головне, у їхній історичній долі. Шлях до гармонізації міжнаціональних відносин лежить у значній мірі через культуру. Сьогодні як повітря потрібно втілення в практику ідеї, що народи «всі звади забувши, у єдину родину поєднуються». Відома формула Ґете: «вище народів людство».

Про Бізнес культуру я не можу шота нормальне знайти!