Основні вимоги до збирання та записування матеріалу:

1. Записати відповіді на всі пункти програми, а при неможливості дати відповідь (відсутності реалії (поняття)) подати аргументоване пояснення.

2. Діалектний матеріал записувати фонетичною транскрипцією (у польових умовах можна вести магнітофонні чи диктофонні записи, а потім все затранскрибувати у звіті).

3. Інформаторами вибирати людей – типових представників досліджуваного територіального говору, які досить добре обізнані з тими галузями господарства чи побуту, про які йдеться під час опитування. Слід уникати записування матеріалу від осіб з будь-якими вадами мовлення (шепелявість, гаркавість, гугнявість тощо).

4. При записі даних слід нотувати відомості про вживання тієї чи іншої назви-відповіді: відоме слово для всіх; вживається лише старшим поколінням, виходить з ужитку; рідко вживається або зникло зовсім у зв’язку зі змінами у реальному житті тощо.

5. У записах слід наводити всі існуючі паралельні лексеми, їх поширення, відмінності в семантиці. Зазначити, чи є вживані одиниці повними синонімами, чи мають відтінки у значенні, стилістичному чи жанровому вживанні (побутує в обрядах, піснях, казках, фразеологізмах тощо).

6. При відповідях, які передають якісь специфічні та рідковживані назви, слід занотовувати речення чи декілька речень, щоб було зрозуміле контекстне вживання лексеми.

7. Важливими є малюнки, фотографії реалій, які вийшли чи виходять з ужитку, щоб можна було бачити й описати певні знаряддя, інструменти, пристрої тощо.

8. При записуванні однозначних слів типу тюль, біль, путь кір слід занотовувати їх граматичні характеристики. Наприклад: вживається в чоловічому (чи жіночому) роді.

9. Обов’язково слід фіксувати стилістичне маркування слів: зневажливе, згрубіле, пестливе, лайливе, дитяче, сороміцьке, застаріле тощо.

10. Записаний матеріал слід перевірити відповідями кількох інформаторів, зафіксувати всі можливі варіанти й відхилення між відповідями, а тоді кваліфікувати лексеми: чи є вони синонімами, чи, можливо, помилково хтось вжив якесь слово не з тим значенням.

11. Для уточнення якихось даних варто проконсультуватися з місцевими вчителями української мови, історії, географії.

12. Кожен опитувач повинен відповідально поставитись до роботи: чітко поставити запитання, а при відсутності відповіді можна і треба пропонувати свої варіанти відповіді, серед яких вибирати варіанти від різних опитуваних.

13. Відповіді, які записуються від інформаторів, не повинні відтворювати одиниці, подані в програмі-питальнику: вони можуть і повинні відрізнятися від вказаного реєстру слів, який є орієнтовним. Тобто, можуть бути додані інші тематичні групи слів, інші варіанти лексем тощо.

14. Крім живомовних діалектних форм, бажано записувати й ті, які зустрічаються у фольклорі (народних піснях, прислів'ях, приказках і ін.), але при цьому необхідно обов'язково зазначити це.

15. У процесі запису діалектного матеріалу чи під час довільної бесіди інформатори або інші особи можуть уживати у своїй мові, на ваш погляд, своєрідні, характерні для даної говірки граматичні форми слів. Їх необхідно занотувати окремо, найкраще — на полях. Необхідно пам'ятати: чим більше буде зібрано на кожний випадок прикладів, тим надійніші будуть висновки.

16. Цінні відомості про особливості говірки села зможуть подати вчителі-словесники місцевої школи, які їх добре зауважують як у мові учнів усній і писемній, так і в мові дорослого населення. До того ж, вони з професійним умінням допоможуть розібратися у відмінності побутуючих у говірці форм.

До оформлення матеріалів практики входять:

1. Відповіді інформатора на питання програми з коментарем записувача.

2. Зв’язний текст зразків мовлення місцевої говірки.

3. Паспортизація матеріалу:

а) прізвище, ім’я, по батькові інформаторів;

б) їх рік народження;

в) освіта;

г) національність;

д) місце роботи.

Після цього подаються аналогічні дані про записувача (студента-практиканта).

4. Коротка довідка про населений пункт:

а) точна назва (якщо їх, кілька, то всі) села, назва сільради, району, області.

б) історія заселення (коли й ким заснований населений пункт, звідки пішли перші поселенці, до якої соціальної групи відносились селяни в минулому — державні, поміщицькі, монастирські тощо);

в) найдавніші прізвиська жителів; етнічний склад населення;

г) орієнтовна чисельність населення;

д) основні види господарської діяльності (можна в історичному розрізі, якщо є така можливість).

е) культурно-освітні заклади села, як давно вони існують.

5. Мовне та етнічне оточення села: назви найближчих сусідніх поселень, приблизна відстань до них, їх етнічний склад.

6. Відстань до найближчого міста, залізничної станції.

7. Шляхи проникнення літературної мови.

8. У кінці зазначається дата здійснення діалектологічного запису.

Вивчення територіальних діалектів за запропонованою програмою дасть змогу зробити більш детальний аналіз сучасного живого діалектного мовлення, бачити спільне і відмінне між спорідненими діалектами, оцінити взаємовпливи літературної мови й діалектів.

Кожен новий матеріал розширює базу української діалектології, показує розвиток чи статику певних територіальних діалектів, їх взаємопроникнення, спорідненість чи кардинальну різницю, а також є основою для створення діалектних словників, Лексичного атласу української мови, діалектологічних описів, етимологічних словників, регіональних лінгвістичних атласів тощо.