9. Поняття міжнародного договору та стадії його укладання.

Міжнародний договір у п.”а” ст.2 Віденських конвенцій 1969 і 1986 рр. визначається як “міжнародна угода, що укладена між державами і іншими суб’єктами міжнародного права у письмовій формі й регулюється міжнародним правом незалежно від того, чи міститься така угода в одному документі, двох або декількох, зв’язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування”.

Віденські конвенції про право договорів 1969 і 1986 рр. у частині ІІ “Укладання і вступ договорів у силу” (статті 6-23) визначають основні стадії процесу укладання договору. Ними являються: підготовка і прийняття тексту договору, встановлення автентичності текстів договору і вираження згоди сторін, що домовляються, на обов’язковість договору.

Полегшує процес укладення договору договірна ініціатива, яка передує укладенню договору і є пропозицією будь-якої держави чи групи держав чи міжнародної організації укласти певний договір з одночасним поданням проекту тексту договору.

Підготовка тексту договору здійснюється шляхом переговорів через дипломатичні канали, на міжнародних конференціях і в міжнародних організаціях. Шляхом дипломатичних переговорів підготовлюються, як правило, тексти двосторонніх договорів. В міжнародних організаціях підготовлюються тексти багатосторонніх договорів; прикладом є Комісія міжнародного права, яка підготовила ряд проектів конвенцій. В міжнародній практиці є приклади вироблення проектів договорів міжнародними конференціями.

Процедура, за допомогою якої прийнятий текст договору оголошується остаточним, називається встановленням автентичності тексту. Згідно ст.10 Віденської конвенції 1969 р. “текст договору стає автентичним (дійсним, який відповідає оригіналові) і остаточним” шляхом процедури, про яку домовились держави, що беруть участь в переговорах. Це може бути підписання (остаточне, поряд із формою згоди на обов’язковість договору), підписання ad referendum (умовне, що вимагає в подальшому підтвердження відповідної держави чи відповідної міжнародної організації), парафування самого тексту договору чи заключного акту конференції, який вміщує цей текст.

Останньою стадією укладення договору, як зазначено в ст.11 Віденських конвенцій 1969 і 1986 рр., може бути: підписання договору; обмін документами, що утворюють договір; ратифікація договору; акт офіційного підтвердження; затвердження, прийняття, схвалення договору; приєднання до договору і будь-які інші способи, про які домовились.

Підписання договору – це найбільш поширений спосіб вираження згоди на обов’язковість договору.

Обмін документами, що утворюють договір, є спрощена процедура його укладення. Згода на обов’язковість договору може бути виражена державами і міжнародними організаціями шляхом обміну документами (нотами чи листами), в яких викладаються попередньо погоджені положення по суті питання, що й утворюють договір.

Ратифікація – це затвердження договору одним із вищих органів державної влади (парламентом чи главою держави) відповідно до процедури, передбаченої національним законодавством. Згідно ст.7 Закону України “Про міжнародні договори України” міжнародні договори України ратифікує Верховна Рада України шляхом прийняття спеціального закону про ратифікацію, що його підписує Голова Верховної Ради. В Законі міститься перелік міжнародних договорів України, що підлягають ратифікації, серед яких: політичні договори; договори, що стосуються прав і свобод людини; про громадянство та ін. Віденські конвенції 1969 і 1986 рр. встановлюють, що договір підлягає ратифікації, якщо про це домовились держави, що укладають договір чи їх представники підписали договір під умовою ратифікації.

Акт офіційного підтвердження, який прирівнюється до ратифікації, застосовують міжнародні організації з метою вираження своєї згоди на обов’язковість договору.

Затвердження, прийняття, схвалення договору – це також є способи вираження згоди на обов’язковість договору. Вони застосовуються в тому випадку, коли сторони домовились про це або такі способи передбачені нормативними актами таких сторін.

Приєднання до договору здійснюється у разі, коли держава чи міжнародна організація не приймала участі в переговорах щодо укладення договору, але мають намір стати його учасниками. Приєнання можливе і тоді, коли держава брала участь в переговорах щодо укладення договору, однак не виразила своєї згоди на його обов’язковість. Як правило, приєднання здійснюється щодо договорів, які набрали чинності. Приєднання може здійснюватись у формі ратифікації, затвердження, прийняття чи схвалення, що визначається положеннями відповідного договору чи нормативними актами держави.