7. Наднаціональність в міжнародному праві.

Явище наднаціональності в міжнародному праві нерозривно пов’язане із категорією « глобалізація». Глобалізація означає умовне стирання кордонів між державами, яке відбувається в правовій, економічній, культурній площині. На сьогодні, як в рамках універсальної міжнародно-правової системи ( під егідою ООН), так і на рівні регіональних міжнародно-правових систем ( під егідою Ради Європи, ЄС, Організації Американських Держав) вживаються заходи для посилення процесів гармонізації національних правових систем окремих держав. Головний спосіб забезпечення такої гармонізації правових систем окремих держав - це прийняття міжнародною спільнотою міжнародно-правових норм шляхом узгодження інтересів держав в межах міжнародних організацій. Міжнародно-правові норми, в свою чергу, імплементуються на рівні окремих держав-учаниць міжнародних організацій , за рахунок чого національні правові системи держав набувають спільних рис, що забезпечує їх поступову гармонізацію.

В західноєвропейській міжнародно-правовій доктрині наднаціональність розглядається як функціональна ознака об'єднання держав, за якою певні суверенні права у визначених конституцією об'єднання галузях передаються державами певному наднаціональному органу, при чому такий процес стає незворотнім та поступово перестає залежати від волі окремих держав. Сутність наднаціональності, вбачається в поступовій передачі компетенції держав на більш високий рівень, тобто об'єднанню держав, та еволюції особливої форми процесу прийняття рішень на такому рівні, де все більш зростаюча кількість таких рішень приймається на мажоритарній основі, а не на основі консенсусу. Така форма наднаціональності була визначена дослідником права Європейського Союзу Вайлером як “наднаціональність у прийнятті рішень” . Цей юрист також виділяє ще один елемент наднаціональності - нормативна наднаціональність. На думку Вайлера цей термін означає повноваження Європейського Cуду давати обов'язкові та вагомі роз'яснення щодо природи та дії права ЄС, що формують правову систему, де право ЄС має верховенство наднаціональним правом держав-учасниць.

8. Роль оон та її органів в регулюванні міжнародних відносин.

Організація Об’єднаних Націй забезпечує регулювання міжнародних відносин на універсальному

(загальносвітовому) рівні. На сьогодні, ООН є синонімом поняття « міжнародне співтовариство». Головними органами ООН є Рада Безпеки, Генеральна Асамблея, ЕКОСОР, Міжнародний Суд, Секретаріат та Рада Опіки.

Ген. Асамблея – це представницький орган ООН, що являє собою збори представників всіх її держав-учасниць.. Генеральна Асамблея уповноважена обговорювати будь-які питання в межах Статуту ООН, або ті, що належать до повноважень і функцій будь-якого органу ООН, і приймати за результатами такого розгляду резолюції – рішення, які мають рекомендаційний характер, крім резолюцій внутрішньоорганізаційного характеру (з питань членства, прийняття і виконання бюджету Організації, регулювання роботи її головних органів і т.д.), які мають обов’язковий характер. Кожен член ООН має один голос, причому резолюції приймаються Генеральною Асамблеєю більшістю в 2/3 присутніх і приймаючих участь в голосуванні делегатів (Статутом ООН встановлений перелік питань, які визначені як важливі); резолюції з внутрішньоорганізаційних і процедурних питань приймаються простою більшістю голосів членів Асамблеї. Рада Безпеки – найважливіший постійно діючий орган, відповідальний за підтримання міжнародного миру і безпеки і уповноважений забезпечити проведення швидких і ефективних дій в цьому напрямку. На відміну від Генеральної Асамблеї, функції якої мають переважно дорадчий характер, у сфері підтримання міжнародного миру і безпеки прийняті Радою Безпеки рішення є обов’язковими для виконання усіма членами Організації (ст.25), виконання яких забезпечується примусовою силою держав-членів ООН. Поряд з обов’язковими рішеннями Рада Безпеки приймає рекомендації, які хоч і не є обов’язковими, але їх невиконання може тягти інші, більш серйозні заходи, які спричиняють для держави небажані наслідки.

Рада Безпеки складається із 15 членів Організації, серед яких постійними є Китайська Республіка, Франція, Російська Федерація, Об’єднане Королівство Великобританії і Північної Ірландії та Сполучені Штати Америки, 10 інших членів Ради Безпеки є непостійними, які обирає Генеральна Асамблея за географічним принципом. Рада Безпеки здійснює свою місію шляхом превентивної дипломатії, миротворчості, підтримання миру. Установивши, що має місце загроза миру і безпеці, вона може рекомендувати сторонам належну процедуру або методи врегулювання, інші умови вирішення спору, які вважає необхідними (п.2 ст.37). На Раді Безпеки лежить також обов’язок розробляти плани роззброєння. Для прийняття рішень з процедурних питань (ст.27), необхідно, щоб за них проголосувало 9 будь-яких членів Ради, як постійних, так і не постійних; рішення з непроцедурних питань приймаються голосуванням не менше 9 членів, включаючи голоси всіх постійних членів. Рішення Ради вважається відхиленим, якщо проти нього проголосував хоча б один постійний член.

Здійснювати міжнародне співробітництво в економічній і соціальній сферах під керівництвом Генеральної Асамблеї покликана Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР). Вона складається з 54 держав, які формуються з врахуванням географічного представництва і обираються Генеральною Асамблеєю терміном на три роки (щорічно обираються 18 членів). ЕКОСОР працює в сесійному порядку: на початку року в Нью-Йорку проводиться організаційна сесія і влітку – основна, по черзі в Женеві і Нью-Йорку. Кожен член ЕКОСОР має один голос, рішення приймаються більшістю голосів.

ЕКОСОР здійснює такі функції: 1) кваліфіковане обговорення міжнародних економічних і соціальних проблем і розробка принципів діяльності і політики ООН в цій сфері; 2) координація всієї діяльності системи ООН з економічних і соціальних питань, в тому числі координація діяльності спеціалізованих установ; 3) підготовка кваліфікованих досліджень і складання доповідей з загальних і спеціальних проблем міжнародного економічного і соціального співробітництва. ЕКОСОР також може скликати міжнародні конференції з питань, які відносяться до її компетенції, складати для представлення Генеральній Асамблеї проекти конвенцій

Міжнародний Суд – це головний судовий орган ООН, який функціонує на основі положень свого установчого акту – Статуту Міжнародного Суду ООН. Всі держави-члени ООН являються учасниками Статуту. Міжнародний Суд – це постійно діючий орган, який складається з 15 членів, що обираються на 9 років (обновлюється третина складу через кожні 3 роки). Судді обираються Генеральною Асамблеєю і Радою Безпеки абсолютною більшістю голосів. Кандидатури для обрання виставляються національними групами Постійної палати третейського суду. До компетенції Суду відноситься розгляд спорів між державами за їх згодою і винесення консультативних висновків з юридичних питань по запитам Ради Безпеки, Генеральної Асамблеї, а також інших органів і спеціалізованих установ ООН з дозволу Генеральної Асамблеї.

Розділ ХІІ Статуту ООН регламентує організацію, повноваження і порядок діяльності Ради з Опіки. Статут ООН передбачив створення міжнародної системи опіки, в яку були включені 11 територій (Того, Сомалі, Камерун, Нова Гвінея, Науру та ін.). Рада з Опіки, виконавши покладену на неї історичну місію сприяння політичному, економічному і соціальному розвиткові підопічних територій, утратила свою актуальність, оскільки всі 11 територій під опікою отримали незалежність. В зв’язку з цим Радою було прийнято рішення, що вона буде скликатися лише при необхідності.

Секретаріат ООН являється головним адміністративно-технічним органом, який складається з Генерального секретаря і персоналу чиновників і спеціалістів різних професій. Він покликаний обслуговувати головні і всі допоміжні органи ООН. Генеральний секретар призначається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки терміном на 5 років.