24. Особливості міжнародних стандартів праці найбільш вразливих категорій трудящих.

На даний час на міжнародному рівні головні заходи щодо міжнародно-правового захисту праці найуразливіших категорій трудящих на універсальному рівні вживаються в межах Міжнародної організації праці. Центральним аспектом вказаної системи є заборона будь-яких проявів дискримінації зазначених категорій трудящих за винятком « позитивної дискримінації» ( встановлення максимальних для підняття або переміщення жінками вантажів тощо).

На забезпечення захисту праці осіб з обмеженими можливостями спрямовані наступні міжнародно-правові акти:

1. Конвенція МОП № 159 „ Про професійну реабілітацію інвалідів” від 3.12. 1983р. – www. kiev.rada.ua

2. Там само.

3. Рекомендація МОП № 99 „ Про перекваліфікацію інвалідів” від 22 червня 1955р.- Конвенції та рекомендації МОП, К, 1997р.

4. Там само.

5. Рекомендація МОП № 168 щодо професійної реабілітації та працевлаштування інвалідів від 20.06. 1983р. - Конвенції та рекомендації МОП, К, 1997р

На забезпечення захисту праці неповнолітніх спрямовані наступні міжнародні документи:

1. Конвенція МОП № 5 «Про мінімальний вік для приймання дітей на роботу у промисловості» від 1919 р

2. Конвенцієя № 59 «Про мінімальний вік прийому дітей на роботу в промисловості» (переглянута) від 1937р

3. Конвенція МОТ № 138 " О минимальном возрасте при приеме на

работу "от 26 июня 1973 р.

4. Конвенція Міжнародної організації праці № 77 «Про медичний огляд дітей та підлітків з метою виявлення їх придатності до праці у промисловості» від 09.10.1946 р.

5. Конвенція Міжнародної організації праці № 78 «Про медичний огляд дітей та підлітків з метою виявлення їх придатності до праці на непромислових роботах» від 09.10.1946 р.

6. Конвенція Міжнародної організації праці № 79 « Про обмеження нічної праці дітей та підлітків на непромислових роботах» від 09.10.1946 р.

На забезпечення захисту праці жінок спрямовані наступні міжнародно-правові акти:

1. Конвенція ООН “ Про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок» від 18.12.1979р.

2. Конвенція МОП № 111 Про дискримінацію в галузі праці та занять від 25.06.1958р.

3. Конвенція МОП № 100 «Про рівну винагороду чоловіків та жінок за працю рівної цінності» від 1951р.

4. Конвенція МОП № 103 « Про охорону материнства» від 1952р.

5. Конвенції МОП № 156 «Про працівників із сімейними обов’язками» від 1981р.

Конвенція МОП «Про максимальний вантаж» від 1967р.

24. Правовий режим міжнародних рік (Див. Відповідь на питання 13).

24. Правовий режим виключної економічної зони (Див. Відповідь на питання 14).

24. Міжнародно-правові проблеми захисту природного навколишнього середовища.

Згідно з загальноприйнятим визначенням, міжнародне право навколишнього середовища - це система принципів і норм міжнародного права, що регулюють відносини між його суб'єктами в галузі охорони навколишнього середовища й раціонального використання природних ресурсів.

На сьогодні одними із головних проблем у цій сфері є збереження озонового шару та охорона флори та фауни.

Щодо міжнародно-правових заходів щодо збереження озонового шару, 26.03.1985р. була прийнята Конвенція про охорону озонового шару, що була ратифікована переважною більшістю держав. Конвенція встановлює загальні принципи міжнародного співробітництва в галузі досліджень, спостережень і охорони озонового шару. Механізм зазначеного міжнародного співробітництва забезпечується Конференцією учасників Конвенції і Секретаріатом. На Секретаріат покладається обов’язок забезпечити адаптацію Конвенції до змін ситуації і знань в даному питанні. Одним із способів такої адаптації є прийняття протоколів щодо застосування Конвенції. Зокрема, 16.09.1987р. був прийнятий Монреальський протокол, до якого в подальшому були прийняті поправки. Зазначений протокол передбачає обов’язок сторін дотримуватись плану по скороченню міжнародної торгівлі небезпечними речовинами і поступового зменшення їх виробництва. Зазначений протокол передбачає механізми фінансової допомоги для країн що розвиваються.

Також, О9.05.1992р. була підписана Конвенція про зміни клімату. Зазначена Конвенція спирається на принципи конвенції 1985р. ЇЇ метою є стабілізація концентрації випарів, що призводять до парникового ефекту, а також забезпечення співробітництва учасників на підставі диференційованого дотримання норм щодо охорони навколишнього середовища. Однак зазначена Конвенція не покладає суворих обов’язків на держави-учасниці. Зазначені обов’язки зводяться до забезпечення досліджень та обміну інформацією стосовно вказаної проблеми, а також вжиття відповідних заходів без зазначення кількісного виразу. На промислово розвинуті країни покладається обов’язок надавати допомогу державам, що розвиваються.

Щодо охорони флори та фауни, вже наприкінці ХІХ, на початку ХХ ст. приймались перші міжнародно-правові договори, спрямовані на охорону окремих видів тварин. Однак в основі таких договорів були економічні, а не екологічні міркування. Мета зазначених договорів, виходячи із їх назв була дуже утилітарною і полягала у сприянні деяким видам господарської діяльності ( сільському господарству, риболовству тощо). Так, наприклад, прийнята 19.03. 1902 р. Паризька Конвенція про охорону птахів, корисних для сільського господарства.

На універсальному рівні була прийнята 23.11.1972р. Конвенція ЮНЕСКО, що передбачає обов’язок держав-учасниць забезпечувати ідентифікацію, охорону, збереження і передачу наступним поколінням їх культурних і природних багатств.

На регіональному рівні слід відмітити Бернську Конвенцію про охорону дикого життя та природного середовища Європи від 19.09. 1979р., Куало-Лумпурську Конвенцію про збереження природи і природних ресурсів у Південно-Східній Азії від 9. 07. 1985р., Стразбурзбку Конвенцію про охорону Альп від 7.11.1991р.

Виходячи із вищезазначених міжнародних актів універсального та регіонального характеру, можна констатувати різні міжнародно-правові заходи, спрямовані на збереження і охорону флори і фауни. На сьогодні заходи щодо збереження фауни та флори ускладнились та стали більш різноманітними. Вони включають створення природних парків та заповідників; заборони, встановлення квот або обмеження торгівлі; регулювання перевезення тварин; збереження природного середовища, в якому живуть та харчуються тваринні та рослинні види.