3. Матеріальна відповідальність та форми її реалізації. (Див. Відповідь на питання 2)

4. Політична відповідальність та форми її реалізації. (Див. Відповідь на питання 2)

5. Міжнародна правосуб`єктність індивіда.

На сьогодні, згідно загальноприйнятої наукової думки в міжнародному праві, фізичних осіб не відносять до суб’єктів міжнародного публічного права. Індивід є суб’єктом міжнародного приватного права. В сучасному міжнародному праві визнається індивідуальна кримінальна відповідальність фізичних осіб за скоєні ними злочини проти миру і безпеки людства. Початок індивідуальної відповідальності було закладено на Нюрнберзькому процесі. Відповідальність фізичних осіб за міжнародні злочини частіше всього наступає за умови, що їх злочинні діяння пов’язані зі злочинною діяльністю держави. Держави, винні у скоєні злочину несуть міжнародну відповідальність, фізичні особи - кримінальну. З того факту, що кримінальна відповідальність фізичних осіб --- це форма відповідальності держави, яка виражається в обмеженні її суверенітету, витікає можливість реалізації міжнародно-правової відповідальності конкретних фізичних осіб. Подібне обмеження суверенітету держави є формою її політичної відповідальності і слугує необхідною умовою відповідальності фізичних осіб. Сама міжнародна відповідальність фізичних осіб має два аспекти. З однієї сторони --- це форма політичної відповідальності держави, з іншої --- кримінальна відповідальність конкретних фізичних осіб, витікаюча з норм МП.

Згідно норм міжнародного права фізичні особи, також можуть звертатися до міжнародних правозахисних інституцій для захисту своїх прав, передбачених міжнародно-правовими актами. Наприклад до Європейського суду з прав людини, що знаходиться у Страсбурзі у випадку порушення права індивіда, що передбачено Європейською конвенцією « Про захист прав людини та основних свобод» або до Комітету ООН з прав людини, що знаходиться в Женеві у випадку порушення права індивіда, яке зазначено в Міжнародному пакті « Про громадянські і політичні права».

6. Міжнародно-правовове визнання, його форми.

Международно-пра­вовое признание - институт, на основе которого существующие государства или международные организации устанавливают официальные или неофициальные, полные или неполные отношения с вновь возникающими субъектами международ­ного права.

Существует две основных официальных формы медународно-правового признания. Признание де-юре (de jure) - полное, окончательное. Эта форма может быть явно выраженной или подразумеваемой. В первом случае речь идет о специальной ноте, в которой четко зафиксировано намерение признать де-юре соответствующий будущий субъект международно-правовых отношений. Обычно также сообщается о желании установить с ним дипломатические отношения. Актами подразумеваемого признания является установление дипломатических отношений без специальных заявлений, а также заключение двустороннего договора.

Признание де-факто (de facto) означает более узкий объем насту­пающих правоотношений. Как правило оно носит более политический, чем пра­вовой характер, поскольку выражает реализацию тактических соображений уже существующих государств по отношению к вновь возникающему образованию. Чаще всего оно символизирует неуверенность в том, что вновь возникшее госу­дарство или правительство будет существовать долгое время.. Некоторые ученые даже считают, что наступающие при признании де-факто межгосударственные отношения носят полуофициальный характер, не влекут юридического оформления, а само признание может быть отозвано . Ад Хок. Встречаются в международно-правовой практике случаи, когда субъекты МПП вступают в официальные контакты с вновь возникшим образованием, претендующим на международную правосубъектность, без процедуры признания. Обычно это происходит когда необходимо решить какую-либо конкретную и достаточно узко очерченную цель междуна­родного взаимодействия. В этом случае речь идет о кратковременном признании - признании ад хок (ad hoc) - в данной ситуации, по конкретному делу.