Зайченко Максим

1) Кредит - це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах поверненя і, як правило, з виплатою процента

Для того щоб можливість кредиту стала реальністю, потрібні визначені умови, принаймні, два:

• учасники кредитної угоди — кредитор і позичальник — повинні виступати як юридично самостійні суб'єкти, що матеріально гарантують виконання зобов'язань, що випливають з економічних зв'язків;

• кредит стає необхідним у тому випадку, якщо відбувається збіг інтересів кредитора і позичальника.

Для того щоб кредитна угода відбулася, потрібно, щоб її учасники взаємно виявили цікавість до кредиту, що володіє визначеними якостями. Ці інтереси не є щось суб'єктивне, регульоване в кінцевому рахунку волею учасників виробничих відносин. Всякий інтерес, що породжує дія, обумовлений насамперед об'єктивними процесами, конкретною ситуацією, що робить неминучої виникаючу взаємну зацікавленість.

На практиці, наприклад, підприємство як суб'єкт кредиту в силу кругообігу засобів може відчувати потребу в залученні додаткових ресурсів з метою забезпечення безперервності виробництва. Однак потреба в додаткових ресурсах у позичальника не є абсолютно обов'язковий фактор, що обумовлює видачу кредиту кредитором.

Банки як колективні кредитори зобов'язані проаналізувати можливості видачі позички позичальнику, визначати його реальну кредитоспроможність відповідно до вимог повернення засобів і змістом кредитного договору.

Умови кредитної угоди визначаються для кожного позичальника індивідуально, при цьому ступінь ризику кредитуємого заходу повинен бути мінімальним. У разі, якщо кредит надається не під заставу майна, нерухомості та цінностей, що мають реальну ринкову вартість, розмір власних коштів позичальника, як правило, не повинен бути нижчим 30% його потреби в кредитних коштах.

Економічною основою строковості кредиту, що надається позичальнику на цілі основної виробничої діяльності, є тривалість кругообігу оборотного капіталу. Граничний термін кредитування позичальника на такі цілі не більше 12 місяців, тобто формування обігового капіталу підприємств здійснюється за допомогою короткострокового кредиту.

Кредити на нове будівництво, технічне переозброєння та розширення діючих підприємств і їх реконструкцію, тобто на створення та відтворення основного капіталу, надається в строки, що обумовлені нормативними строками будівництва, освоєння та окупності об’єктів. Ці строки, як правило, перевищують 12 місяців. Іншими словами, формування основного капіталу підприємства здійснюється за допомогою середньострокових та довгострокових кредитів.

Для надання кредиту важливе значення має оцінка платоспроможності. Вона проводиться перед укладанням кредитної угоди, тобто перевіряється здатність своєчасно повернути кредит, вивчаються фактори, що можуть вплинути на цей процес.

Аналіз фінансового стану позичальника грунтується на основі розгляду кредитоспроможності позичальника, який виконується за допомогою коефіцієнтів, аналізу грошового потоку та, як результуюча інформація, виводиться рейтингова оцінка фінансової сталості позичальника.

Для економічної оцінки фінансової діяльності, використовують відповідні показники за даними балансу та звіту про фінансові результати та їх використання. На основі наданої звітності, розраховуються такі показники, як : показники платоспроможності,показники фінансової стійкості, показники “солідності” підприємства та ін.

Значення кредиту

Радикальні економічні перетворення, що відбуваються в країні, викликають необхідність переосмислити зміст багатьох економічних категорій, їхня роль у діяльності суб'єктів, що хазяюють, і, на цій основі, розширити можливості керування факторами, що впливають на ефективність функціонування підприємств.

До економічних категорій, без яких не обходиться діяльність ни суб'єкта ринкових отношений, можна віднести і кредитні ресурси. Адміністративно-командна система керування економікою, зневажаючи багатьма економічними законами товарно-грошового звертання, привела до перекручування сутності кредитних ресурсів і, як наслідок, до недооцінки їх впливу на ефективність діяльності суб'єктів, що хазяюють.

Наукові розробки вчених, що займаються питаннями кредитного звертання, були спрямовані на дослідження різних сторін сутності кредиту як системи економічних відносин у планомірному перерозподілі тимчасово вільних засобів бюджету і населення на умовах зворотності і терміновості або в особливій формі перерозподілу вартості у виді планомірного руху позичкового фонду держави. Обґрунтування ролі кредиту в економіці вироблялося лише на макрорівні, тобто з погляду його впливу на ефективність суспільного виробництва в цілому: найбільш правильному формуванні оборотних і частково основних фондів, здійсненні мобілізації дрібних і значних сум, що тимчасово звільняються в суспільному господарстві, прискоренні оборотності оборотних коштів народного господарства в цілому, скороченні суспільних витрат.

Розвиток ринкових початків в економіці країни, досвід закордонної системи господарювання визначають очевидність залежності результатів функціонування підприємств від ефективного керування процесом формування і використання їхніх фінансових ресурсів. У цьому зв'язку дослідження сутності кредитних ресурсів як важливого джерела покриття фінансових потреб підприємства і фактора підвищення ефективності його функціонування здобуває особливу актуальність.

У найбільш загальному виді кредитні ресурси є матеріальними носіями економічних відносин, що виникають між суб'єктами кредитної угоди з приводу перерозподілу вартості на умовах зворотності, терміновості, платності і забезпеченості. Однак зміст цього поняття по-різному оцінюється в залежності від сфери його застосування.

У період державно-монополістичного регулювання економіки кредитні ресурси Державного банку країни формувалися, в основному, за рахунок практично безкоштовного збереження засобів підприємств і організацій ( не можна ж вважати платою 0,5% річних по внесках ) і були об'єктом винятково державної власності. В умовах банк виконував лише роль посередника, що директивно розподіляє мобілізовані державою засоби.

Жорсткі умови ринкової економіки, підлеглі досягненню, у першу чергу економічних інтересів господарювання і розвиток системи комерційних банків, що підсилила конкуренцію за залучення коштів, обумовили значне подорожчання кредитних ресурсів і привели до усвідомлення залежності результатів діяльності банків від уміння керувати процесом формування кредитних ресурсів і розміщенням вкладень, що знайшло відображення в новому рівні взаємин із клієнтами.

З розвитком у нашій країні ринкових відносин, появою підприємств різних форм власності (як приватної, так і державної, суспільної) особливого значення набуває проблема чіткого правового регулювання фінансово-кредитних відношенні суб'єктів підприємницької діяльності.

У підприємств усіх форм власності всі частіше виникає потреба залучення позикових засобів для здійснення своєї діяльності і витягу прибутку. Найбільш розповсюдженою формою залучення засобів є одержання кредиту.

Роль кредиту в різних фазах економічного циклу не однакова. В умовах економічного підйому, достатньої економічної стабільності кредит виступає фактором росту. Перерозподіляючи величезні грошові і товарні маси, кредит харчує підприємства додатковими ресурсами. Однак існує і негативний вплив в умовах надвиробництва товарів. Особливо помітно такий вплив в умовах інфляції. Нові платіжні засобів, що входять за допомогою кредиту в оборот, збільшують і без того надлишкову масу грошей, необхідних для звертання.

2) Необхідною умовою ефективної організації кредиту як форми економічних відносин і невід’ємного елементу процесу розширеного відтворення є функціонування кредитної системи.

Суть кредитної системи може бути виражена двояко:

1) кредитна система  це сукупність кредитних відносин, форм кредиту, методів кредитування і кредитних установ;

2. кредитна система  це сукупність кредитних установ країни.

Частіше використовується друге визначення, що є більш вузьким та точніше характризує інституційну форму організації кредитних відносин в суспільстві через кредитні установи, які акумулюють вільні грошові кошти і надають їх у позику.

Процес формування і розвитку кредитної системи визначається двома об’єктивними економічними передумовами:

0. на певному етапі суспільного розвитку з’являється потреба у специфічній формі підприємницької діяльності, пов’язаної з нагромадженням та розподілом тимчасово вільних коштів суб’єктів ринку;

1. розвиток товарного виробництва і розширення торгівлі обумовили зростання обсягів грошового обороту, що виликало необхідність його організації і технічного обслуговування.

Перша передумова пов’язана з виникненням власне кредитних відносин, що визначаються нерівномірністю та асинхронністю індивідуальних процесів відтворення. Незбіг у часі між частиною здійснюваних витрат і надходженням необхідних для цього доходів, викликаний об’єктивними економічними причинами, є характерним для переважної більшості суб’єктів ринку. У результаті, з одного боку, нагромаджуються значні суми тимчасово вільних від обороту коштів, а з іншого,  відчувається потреба у додаткових грошових ресурсах. Розв’язується дане протиріччя за допомогою інститутів кредитної системи, у яких акумулюються тимчасово вільні кошти підприємств, держави, населення, що використовуються на засадах повернення з метою задоволення економічних та соціальних потреб суспільства. Крім того, у діяльності кредитних установ як специфічній формі підприємницької активності виявляється перевага об’єднання багатьох індивідуальних ризиків, що призводить до їх загальної мінімізації та сприяє оптимальному переливу капіталів між суб’єктами господарювання.

Друга передумова формування кредитної системи визначається особливостями взаємодії суб’єктів ринку між собою, що здійснюється через кругооборот матеріальних цінностей і грошових коштів в економіці. Потоки товарів і послуг в господарстві повинні врівноважитись відповідними грошовими потоками, які, крім того, обслуговують фінансову систему, маючи односторонній характер, а також забезпечують рух капіталів на грошовому й фондовому ринках. Безпосереднє спрямування грошових потоків від одних суб’єктів ринку до інших є часто-густо економічно недоцільним, а зростаючі масштаби товарного виробництва і обігу роблять таку практику неможливою із-за значних витрат. Дані обставини зумовили об’єктивну потребу в упорядкуванні й технічній організації руху грошових коштів в економіці, що і здійснюють інститути кредитної системи, виконуючи роль основних посередників у забезпеченні руху грошових коштів між різними суб’єктами ринку. Тим самим стоворюються базові передумови для організації економічного циклу, оскільки від своєчасного отримання коштів залежить ефективність господарювання не лише окремих економічних суб’єктів, але і темпи економічного росту країни в цілому.

Формування кредитної системи як сукупності кредитних установ визначається характером існуючих в країні кредитних відносин та відповідних їм форм кредиту. На різних етапах суспільного розвитку склад кредитних установ зазнавав змін відповідно до еволюції кредитних відносин, що є тією основою, яка загалом визначає кінцеву структуру кредитної системи. Етапи такого розвитку (еволюції) можна визначити наступним чином:

1. Найпростіші форми кредитних відносин, що реалізуються між кредитором і позичальником без участі посередників. У цих умовах кредитна система відсутня. Однак за такої форми стосунків домінує елемент випадковості в укладенні кожної конкрентної кредитної угоди, а також існують протиріччя між розмірами і строками вивільнення коштів у кредитора та відповідними потребами у позичальника, що суттєво гальмує розвиток як кредитних відносин, так і всієї економіки.

2. Виникнення посередників, що виконують банківські функції, акумулюючи тимчасово віільні кошти і надаючи їх у позику, а також здійснюючи розрахунки між різними суб’єктами ринкових відносин. Функціонування посередників дозволяє поєднати інтереси кредиторів і позичальників у масштабах економіки в цілому, створити оптимальні умови для руху капіталів і суспільного прогресу. Домінуючою формою кредитних відносин при цьому поступово стає банківський кредит.

3. Поява і розвиток спеціалізованих фінансових посередників, що здійснюють обслуговування тих сегментів ринку, які не зайняті банками. Спеціалізація окремих посередників на тих чи інших операціях або обслуговуванні певних суб’єктів ринку вигідно доповнює кредитну систему, збільшуючи асортимент фінансових послуг, що надаються різним учасникам процесу розширеного відтворення.

4. Створення єдиного регулюючого органу кредитної системи  центрального банку, що виконує функції управління процесами організації кредитно-розрахункового і фінансового обслуговування господарства. Даний етап виводить кредитні відносини на якісно новий  регульований рівень, що дозволяє активно використовувати різні інструменти і важелі державного впливу на функціонування кредитного механізму з метою усунення диспропорцій в економіці.

Розглянуті етапи розвитку кредитних відносин і кредитної системи визначили особливості формування її структури в нинішньому виді. І хоча у різних країнах кредитні системи відрізняються за конкретним складом інститутів, їх функціональною спеціалізацією відповідно до національних особливостей, в цілому можна визначити загальну структурну схему побудови кредитної системи та ієрархію її елементів, що є характерними для ринкової економіки.

Усі інститути кредитної системи поділяються на три основні групи: 1) центральний банк; 2) комерційні банки; 3) спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (парабанки). При цьому перші дві групи складають окрему ланку організації кредитних відносин і являють собою банківську систему країни, тоді як третя група формує відносно відособлену систему небанківських установ, що спеціалізуються на виконанні окремих операцій (мал.1).

Функціональне розмежування різних ланок кредитної системи об’єктивно зумовлене відмінностями у методах діяльності на фінансовому ринку, способах участі у процесі перерозподілу капіталів та забезпеченні руху коштів між різними суб’єктами ринкових відносин.

Основною ланкою кредитної системи є банки, яким належить ключова роль у кредитно-фінансовому обслуговуванні економіки. Банк  це особлива установа, що акумулює тимчасово вільні грошові кошти, надає їх в кредит, здійснює розрахунки та інші фінансові операції. Сукупність різних банків, що функціонують в країні, утворює банківську систему, яка є складовою частиною кредитної системи.

Банки  невід’ємна риса сучасного ринкового господарства. Опосередковуючи зв’язки між різними галузями економіки, вони перебувають в центрі ділового життя суспільства, здійснюють найрізноманітніші види операцій, пов’язаних з рухом капіталів, організацією грошового обігу, фінансуванням господарства, валютно-кредитними відносинами, посередницькими послугами, управлінням майном та ін. Банки як підприємства особливого роду забезпечують господарський оборот необхідними платіжними засобами, створюючи умови для організації ділового циклу.

3) Кредиторська заборгованість - це заборгованість підприємства іншим юридичним і фізичним особам, що виникла в результаті здійснених раніше дій (подій), оцінена в гривнях і щодо якої в підприємства існують зобов’язання її погашення в певний строк.

Аналіз кредиторської заборгованості

Значна питома вага в складі джерел коштів підприємства, як відомо, належить позичковим коштам, у тому числі й кредиторській заборгованості. Тому необхідно вивчати та аналізувати поряд з дебіторською заборгованістю і кредиторську, її склад, структуру, а потім провести порівняльний аналіз із дебіторською заборгованістю. Передовсім треба перевірити достовірність інформації щодо видів і строків кредиторської заборгованості. Для цього користуються прямим підтвердженням контрагентів, вивченням контрактів і договорів, особистими бесідами з працівниками, які мають інформацію про борги і зобов'язання підприємства. У процесі аналізу необхідно дати оцінку умов заборгованості, звернути увагу на строки, обмеження використання ресурсів, можливості залучення додаткових джерел фінансування. Аналіз власне кредиторської заборгованості починається з вивчення складу і структури кредиторської заборгованості за даними форми № 1 "Баланс". Для цього розраховують питому вагу кожного виду кредиторської заборгованості в загальній сумі. Такі показники розраховуються за звітом і за планом, а порівнюючи їх, визначають відхилення в структурі кредиторської заборгованості, установлюють причини змін її окремих складових і розробляють заходи для регулювання заборгованості, особливо тих її складових, які негативно впливають на діяльність підприємства. Як правило, основною причиною змін структури кредиторської заборгованості є взаємні неплатежі. Це може підтвердити порівняльний аналіз кредиторської та дебіторської заборгованості. Деталізація аналізу кредиторської заборгованості може проводитись з використанням запропонованої вище методики аналізу дебіторської заборгованості. Оборотність кредиторської заборгованості розраховується за тією самою формулою, що й дебіторської, з тією лише різницею, що в знаменнику відображають суму обороту для закупівлі сировини, матеріалів тощо. Аналіз стану дебіторської та кредиторської на кінець звітного періоду заборгованості передбачає також її порівняльний аналіз. Результатом такого аналізу може бути виявлення: а) збільшення або зменшення дебіторської заборгованості; б) збільшення або зменшення кредиторської заборгованості. Як збільшення, так і зменшення дебіторської і кредиторської заборгованості можуть призвести до негативних наслідків для фінансового стану підприємства. Так, зменшення дебіторської заборгованості проти кредиторської може статися через погіршання стосунків з клієнтами, тобто через зменшення кількості покупців продукції. Збільшення дебіторської заборгованості проти кредиторської може бути наслідком неплатоспроможності покупців. У процесі виробничої діяльності часто трапляються випадки, коли кредиторська заборгованість значно перевищує дебіторську. Деякі економісти-теоретики вважають, що це свідчить про раціональне використання коштів, оскільки підприємство залучає в оборот більше коштів, ніж відволікає з обороту. Але бухгалтери-практики оцінюють таку ситуацію тільки негативно, оскільки підприємство мусить погашати свої борги незалежно від стану дебіторської заборгованості. Отже, аналізуючи дані дебіторської і кредиторської заборгованості, необхідно вивчити причини виникнення кожного виду заборгованості, виходячи з конкретної виробничої ситуації на підприємстві.