9. Джерела сучасного міжнародного права.

Всі джерела міжнародного права поділяються на дві основні групи: основні та допоміжні У першу групу увійшли міжнародний звичай і міжнародний договір, до другої належать рішення міжнародних організацій, внутрішньодержавне законодавство, судові рішення, доктрини вчених-міжнародників. Міжнародний звичай - правило поведінки що склалося в міжнародній практиці, за яким суб'єкти МПП визнають (здебільшого мовчки ) юридично обов'язковий характер. Статут Міжнародного Суду ООН (пп. "b" п.1 ст.38) визначив звичай як доказ "загальної практики, принятой в якості правової норми". У сучасному МПП існує два види звичаєвих норм. Перший, традиційний являє собою склалося в практиці неписане правило, за яким визнається юридично-обовязковий характер. Прикладами універсальний звичаїв можуть бути принцип свободи наукових досліджень у відкритому морі; принцип свободи досліджень та використання космічного простору; визнання космосу, відкритого моря та дна під ним як загального надбання людства; право держав на самоооборону.

При цьому практика держав, яка в наступному визнається в якості звичаю повинна бути, визначеною та тривалою щоб з неї можна було вивести загальне правило. Другий новий вид звичаєвої норми є норми, створені не тривалою практикою, а за рахунок визнанням в якості звичаєвих норм, що містяться в міжнародно-правових актах. Як правило, дані норми спочатку формулюються в деклараціях та резолюціях міжнародних організацій та конференцій, а в подальшому за ними визнається статус норм загального міжнародного права. Прикладом, зокрема, можуть служити Загальна Декларація прав людини, резолюції Генеральної Асамблеї ООН або Заключний акт НБСЄ. Важливе значення у визнанні певної міжнародної практики якості звичаєвої норми та у наданні звичаям юридичних формулювань належить Міжнародному Суду ООН.

Міжнародний договір - угода між суб'єктами МПП щодо встановлення, зміни або припинення їх взаємних прав й обов'язкв. Саме договором належала важлива роль у формуванні сучасного міжнародного права. Міжнародні договори поділяються на загальні міжнародніні конвенції, в яких беруть участь або можуть брати участь всі держави і які містять такі норми, які обов'язкові для всього світового співтовариства, і спеціальні договори, до яких відносяться договори з обмеженим числом учасників, для яких обов'язкові положення цих договорів. Характерною рисою сучасного міжнародного права є зростання числа і ролі багатосторонніх договорів. Тільки в рамках ООН їх було укладено понад 200. Багатосторонні міжнародні договори можуть бути джерелами як норм загального права (опосередковано), так і безпосередньо містити матеріальні норми міжнародного публічного права. Однак, навіть договір, розрахований на загальну участь, є обовязковим лише для його сторін, на відміну від звичаю, який не вимагає спеціного активного затвердження (мовчання - знак згоди). Ще меншою мірою можна вважати як джерела загального права двосторонні договори. Вони впливають на загальне міжнародне право лише як різновид практики, при цьому вельми авторитетної. Рішення міжнародних організацій Резолюції міжнародних організацій підрозділяються з точки зору процесу нормотворчості на юридично обов'язкові і рекомендаційні. Ряд спеціалізованих установ ООН приймають різні нормативні регламенти та стандарти, які встановлюють норми поведінки, обовязкові для держав в галузі, що входить в компетенцію даної міжнародної організації. Регламенти приймаються двома основними способами - мовчазною згодою (наприклад, санітарні регла менти ВООЗ) або явно вираженим схваленням, наприклад, ратифікацією (Всесвітній поштовий союз). Досить часто Декларації та рекомендаційні Резолюції міжнародних організацій стають початковими правлами, які в результаті їх відображення в міжнародно-правових актах імперативного характеру набувають загальнообовязкового значення. Положення рекомендаційних резолюцій часто інтегруються у міжнародне право, трансформувавшись в договірні норми. Наприклад, резолюції ГА ООН відіграли пріоритетну роль у створенні комплексу договорів з прав людини, Договору про нерозповсюдження ядерної зброї і т.д. До міжнародного правотворчості в якості допоміжного джерела залучається внутрішньодержавне право. Потрібно нагадати, що права людини вперше були сформульовані в національних документах, а згодом, як один з найцінніших міжнародно-правових інститутів стали елементом загального міжнародного права. В даному випадку національне право виступило в якості первинного джерела. Особлива роль належить одностороннім актам держави (офіційним нотам, виступам і т.д.), які хоч і не є джерелом міжнародного права (не створюють норм), проте можуть породжувати для держави юридичні зобов'язання. Судові рішення в якості самостійного джерела міжнародного права визнаються в англомовних державах. Однак, як допоміжне джерело права, рішення Міжнародного Суду ООН, мають важливе значення насамперед унаслідок конкретизації звичаєвих норм. Крім того, його рішення самі можуть бути початковим кроком на шляху створення звичайних міжнародних норм, оскільки в них формулюються чи уточнюються важливі принципи, які регулюють міжнародні відносини. Особливе місце в міжнародно-правовій системі належить в доктринам міжнародного права. Особливе значення серед доктринальних джерел МП має колективна думка юристів разних країн, яке знаходить вираз в документах таких організацій, як Асоціація міжнародного права, створена в 1873 р. (штаб-квартира в Лондоні), Інституту міжнародного права (заснований в 1873 р. в Брюсселі) і т.д. Тим не менш, доктрина являє собою тільки допоміжний засіб для визначення міжнародно-правових норм.