- •Українська культура як соціально-історичне явище
- •Культура міст північного Причорноморя як чинник культурного розвитку давньоруської держави
- •Міфологічна модель світобудови у язичницькому світогляді
- •Людина і природа в язичницькому світогляді
- •Космогонічні уявлення давніх словян
- •Запровадження християнства на Русі та його вплив на розвиток Просвітництва
- •Літописання київської доби
- •Київський Софійський собор як втілення християнської світоглядної ідеї
- •Школа і педагогічна думка княжої доби
- •Правова культура Київської Русі
- •Походження словянської писемності
- •Острозька словяно-греко-латинська академія та її роль у поширенні просвітницьких ідей
- •Братства та їх роль у піднесенні національної культури напри напри 16 –на поч. 17 ст
- •Культурно-просвітницька діяльність Петра Могили
- •Суспільно-культурні погляди та літературна діяльність Івана Вишенського
- •Полемічна літералі те у контексті суспільно-культурного розвитку України
- •Іконопис у контексті оновлення естетичної системи
- •Українське барок ба як системотворчий чинник української культури 17-18 ст
- •30. Вертеп і вертепна драма в українській культурі
- •31. Гурток і.І.Срезневського у Харкові та його діяльність
- •32. Класицизм і романтизм в укр. Культурі 19 ст
- •33. Кобзарство як соціально-культурне явище
- •Український епос 17-18 ст
- •Гуманістичний характер творчості г.С.Сковороди
- •34. Реалістичні традиції у творчості т.Шевченка-художника
- •36. Жанрові особливості укр театру 19 ст
- •38. І.Я.Франко як митець і дослідник укр культури
- •37. Внесок м.І.Костомарова у вивчення та популяризацію укр культури
- •39. Драматургія та новаторство у театрі «Березіль»
- •41. Традиції і новаторство в українській культурі 20 ст
- •42. Стан і проблеми народного мистецтва на сучасному етапі
- •43. Особливості культурного відродження на сучасному етапі
Полемічна літералі те у контексті суспільно-культурного розвитку України
Сплеск літературного процесу в Україні був пов'язаний з Брестською церковною унією. Помітне місце в цій ситуації в літературній творчості зайняв жанр полемічної літератури, який виник як реакція на експансію католицької церкви в Україні. Письменники-полемісти Мелетій Смотрицький у творі «Тренос» (грец. — «плач» — плач православної церкви через відступництво її дітей); Захар Копистенський у «Палінодії» («книга оборони»), Іван Вишенський у «Раді про очищення церкви» виступали проти втручання польського уряду у справи православної української церкви, викривав його політику за принципом «чим гірше, тим краще». Справа в тому, що православні священики, які призначалися сеймом, часто були недостатньо освіченими, відрізнялися сумнівними моральними і особистісними якостями. Один з таких священиків, Кирило Терлецький, постав перед судом за вбивство і згвалтування. Мали місце здирство грошей у парафіян, розпродаж церковного майна і земель. Внаслідок цього, як і за задумували ті, хто проводив таку політику, витіснення православної церкви католицькою було б неминучим.
У XVI—XVII століттях поетичні твори найчастіше створювалися мандрівними дияконами і піддячими — учнями духовних шкіл. Разом з тим багато епіграм, віршів, поем були авторськими. Наприклад: Себастіян Кленович — «Роксоланія», Дем'ян Наливайко — «Про час», «Про старожитний клейнод», Мелетій Смотрицький — «Лямент у світа вбогих…».
Іконопис у контексті оновлення естетичної системи
Завданням українського іконописного мистецтва XVII-XVIII століть було осягнення божественного світу, який трактувався не як протилежний земному, а як наближений до нього. У цьому знайшла своє теологічне вираження нова українська ментальність, яка прагнула подолати бінаризм людського і небесного світів, показати земний простір як втілення вищої благодаті, мудрості й досконалості.
Розуміння духовної сфери, представлене в іконах святкового ряду іконостасу XVIII століття Покровської церкви села Лючин Острозького району, репрезентує особливий тип народної естетичної свідомості, для якого, як і для апокрифів, характерна розвинута уява в поєднанні з натуралістичною конкретністю, прагнення до межового вираження зображеного, ствердження його матеріального буття. Народна образність, майже осяжність, матеріальність – ось ті риси народної свідомості, які прийшли від східних слов'ян і впливали на церковну естетику, яка прагнула виразити нове – барокове світовідчуття, в основі якого лежала компромісна згода ренесансної духовної культури з системою середньовічних християнських цінностей.
Тому іконопис епохи бароко характеризують такими духовними та естетичними цінностями, як ясність і простота викладу з переконливим усвідомленням релігійних позицій іконопису, а також органічний зв'язок людини з природою, не позбавлений емоційності, більш глибоке проникнення в людську душу. Це було прагнення гармонійно розкрити духовний зміст образу, збагатити його естетичними ідеалами епохи, але в межах ікони, в межах її традиційної призначеності та пластичної ясності, звичної колористичної та образної тональності. Це досягалося через оновлення виражальних засобів, а також колористичні варіації, зокрема, силою естетичного вислову при хроматично-ахроматичному зіткненні у святкових сценах на тлі архітектури та умовного краєвиду, вживанням для експресивного піднесення одного кольору як найбільш цінного.
Автор іконостасу трактує традиційні євангельські та апокрифічні сюжети згідно з основними рисами стилю українського бароко: лики святих у нього зорієнтовані на українські обличчя, тривимірний простір сприймається як обов'язковий, найважливіші постаті тлумачаться з глибоким психологічним відчуттям. У святкових сценах іконописець тяжіє до драматичного напруження дії, бурхливого вияву емоцій, виразу крайнього здивування персонажів усім, що діється.