31. Гурток і.І.Срезневського у Харкові та його діяльність

Центром нового етапу українського відродження був Харків. Тут довкола університету гуртувалися ті, хто своєю творчістю сприяв розширенню сфери літературного й наукового використання української мови. Наприкінці 20 – на початку 30-х рр. випускник університету Ізмаїл Срезневський заснував тут літературний гурток харківських романтиків, як їх тоді називали. До його складу входили О.Шпигоцький, О.Євецький, І.Розковшенко та ін. Історія українських земель, вважали вони, є невичерпним джерелом для написання історичних творів і поем у дусі Вальтера Скотта. Водночас вони сприяли популяризації творів І.Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненка, збірок українських пісень М.Цертелева та М.Максимовича. Саме заклик останнього не дати загинути і зберегти для нащадків славні пам’ятки українського фольклору спонукав гуртківців до здійснення етнографічних експедицій українськими землями.

Одним із результатів діяльності харківських романтиків став виданий Срезневським «Український альманах» (1831 р.).

Видання літературних альманахів і збірок, поширене на Харківщині у 30–40-х рр., стало своєрідною літературною трибуною для молодого українського письменства. Спричиняло це те, що видання власних періодичних журналів у Наддніпрянщині було заборонено Миколою І. Ця заборона діяла від кінця 20-х рр. до 1861 р. Діяльність харківських романтиків сприяла набуттю українською мовою ознак літературної.

32. Класицизм і романтизм в укр. Культурі 19 ст

Кожна епоха в літературному поступі самобутня і оригінальна, вона диктує особливі погляди на світ та на людину в світі, щось відсувається на другий план, а на чомусь концентрується увага.

До виникнення романтизму в український (так само, до речі, як і у світовій) літературі побутував класицизм. Епоха Просвітництва в культурі, класицизм в літературі мали свою специфіку. Насамперед ці явища характеризувалися раціоналізмом, все пояснювалося з точки зору розуму та раціональності, всі явища людського життя підлягали класифікації та однозначній оцінці. Твори так само поділялися на жанри дуже жорстко, змішування жанрів вважалося моветоном, для кожного жанру існував свій канон створення, письменник мав беззастережно виконувати ці канони. Люди здебільшого зображувалися як носії однієї гіпертрофованої ознаки (якщо це позитивний герой — він був позитивним, так би мовити, до останнього; скупий був тільки скупим, хитрий — тільки хитрим).

Але час диктує свої умови, люди розуміють, що такий погляд на світ не є правильним. На зміну класицизму і Просвітництву приходить романтизм.

Романтизм в українській літературі має свої характерні риси. Це повага до минулого та туга за історичною славою народу, зацікавлення народною творчістю, фольклором, демонологією. Романтики полюбляли переносити місце дії своїх творів у екзотичні країни та місця, часто вводили фантастичний елемент до своїх творів, набули поширення жанр балади, ліро-епічної поеми.

Особливим досягненням романтиків було остаточне утвердження української мови як єдино можливої мови створення літературних творів на нашій Батьківщини.

33. Кобзарство як соціально-культурне явище

Кобзарство в Україні було унікальним культурно-історичним явищем. Народні лірники та кобзарі об´єднувалися в організації з особливим устроєм, своєрідною системою обрядів вступу нових членів, умовами їх підготовки, навчанням та особливостями поведінки. Ці організації називалися кобзарськими братствами чи гуртами, у яких були свої ватажки й отамани, свої соцькі й десяцькі, судді, скарбники тощо. Ці братства діяли за територіальним принципом, тобто кожне з них об´єднувало кобзарів певного повіту України. їх місцем зборів служила обрана ними церква, до якої всі члени збиралися у визначені свята. Як у кожному ремеслі, тут теж були свої майстри та учні, які повинні були перейняти від досвідчених співців уміння, опанувати таємну мову братства, яка в кобзарів називалась «лебійською»

Першими творцями і виконавцями дум були кобзарі, імена яких не дійшли до наших днів. Це, як правило, були колишні козаки, які постраждали від ворогів під час битв чи в полоні, або ж старі козаки, які не могли вже воювати, але залишались вірними козацтву. Деякі з них жили разом з козаками на Січі, щоб піднімати бойовий дух молодих воїнів.