13. Суспільно-культурні погляди та літературна діяльність Івана Вишенського

Суспільно-політичні погляди І.Вишенського віддзеркалювали настрої тієї частини українського православного люду, яка розчарувалася в можливості поліпшення життя в Речі Посполитій, ліквідації соціального та національно-релігійного гноблення. З перших кроків своєї літературної діяльності письменник щодо усього укладу життя, громадського ладу Речі Посполитої посів позицію оборонця політичних, економічних і релігійних прав українського народу.

Особливо різко полеміст виступав проти панівної в Речі Посполитій католицької церкви, в якій він вбачав найбільшу небезпеку для національно-культурного розвитку українського народу.

1596–1616 рр. виявилися найпліднішими у творчості І.Вишенського. Письменник був глибоко вражений подіями 1596 р. Берестейська унія викликала в нього обурення, і він написав низку творів на захист православ’я.

Першим таким твором стало «Послання до князя Василя Острозького» (1598–1599). У ньому гостро засуджувалася книжка Петра Скарги «Sinod brzeski», в якій єзуїт твердив про занепад православ’я й захищав унію. Використовуючи форму народних голосінь-примовлянь, І.Вишенський надав своїй розповіді різкого сатиричного спрямування.

13. Ренесансні ідеї в укр. Культурі 16-17 ст

У мистецтві Р. — назва стилю, що прийшов на зміну ґотиці. На Україні на початку 16 — пол. 17 ст., за доби розвитку міст і зростання міщанського стану. Пам'ятки Р. характеристичні насамперед для зах. обл. України, зокрема для Львова, до якого приїздили кваліфаковані майстрі з мист. центрів Італії (Кастіліо Петро, Італьчик Петро, Красовський Петро, Римлянин Павло й ін.) і Німеччини (Пфістер Йоганн, Горст Гайнріх, Шольц Гануш та ін.). Елементи Р. помітні в перебудові і будові замків Свідоцтвом раннього Р. є кам'яниця Орсеттіх у Ярославі (1570), синагога в Сатанові (1532) й ін. Львів після пожежі 1527, яка знищила будови візант. і Готичної доби, відбудувався у стилі P.: «Чорна кам'яниця» (1577), дім Корнякта (1580) в Ринку, ансамбль Братсько-Успенської церкви з каплицею Трьох Святителів і вежею, монастир-фортеця Бенедиктинок з льоджею (1595), синагога Золотої Рози (Р. у поєднанні з готикою, 1582), каплиці Боїмів і Кампіянів — поч. 17 ст., костьол Бернардинів (Р. з манеризмом, 1600-30). Зразком пізнього P., що переходить у бароко, є Іллінська (Богданова) церква в Суботові (1653). Деякі елементи Р. мали також перебудовані церкви старокняжої доби в Києві, Чернігові та ін. Поряд з мурованим будівництвом і з певною аналогією до нього розвинулося дерев'яне церк. будівництво (церква св. Духа в Потеличі, св. Юра і Воздвиженська в Дрогобичі, собор Благовіщення в Ковелі, Крехівський монастир й ін.). Прикладом містобудування доби Р. за принципами регулярного плану можуть бути Жовква і Броди.

У скульптурі Р. дав спроби реалізму у лежачих або напівлежачих постатях на саркофагах, у рельєфах на кам'яних плитах і погруддях. Декоративна різьба почала розвиватися у Львові. Нідерландські й італ. каменярі-різьбарі застосували форми Р. в оздобленні фасад, обрамлень вікон і входів та інтер'єрів («Чорна кам'яниця»). Шедевром архігектурно-декоративного різьблення доби Р. є портал каплиці Трьох Святителів. У добу Р. збагатилася дерев'яна різьба — вівтарна й іконостасна (у церкві св. П'ятниць у Львові, св. Духа в Рогатині, у Молчанському і Спасо-Преображенськом.у соборах у Путивлі й ін.). В іконах Р. відбився тільки спорадично, але його сліди ще помітні на початку 18 ст. (Богородчанський іконостас 1705). Зате Р. спричинився до емансипації портрета (К. Корнякта, В. Лянґиш), а ще більше помітний у графіці й мініятюрі (Пересопницьке євангеліє — 1550 — 51), а також у друкарстві.

У декоративно-ужитковому мистецтві впливи Р. позначилися у декорі золотарських виробів — посуду, предметів цсрк. призначення (оправа євангелія т. зв. Горностаєвого — 1542), зброї (церемоніальний меч львівських війтів), ювелірних прикрас тощо. Також відомий стиль Р. у мебльовому мистецтві, кераміці, гаптуванні й вишиванні шовком, у яких в орнаментиці мотиви візант. трилисника замінено акантом, гранатом, лілеями, часто поряд місц. флори.

Для доби Р. як на Зах., так і у слоз. країнах, зокрема в Україні, характеристичний синкретизм — сполучення теоретичних думок з галузі філософії, теології, політики і конкретних наук з гарною літ. формою (поетичною або реторичною).

У літературі й науці, поруч з тенденцією відродити культуру античности (так, як її тоді розуміли), йшли намагання культивувати людську індивідуальність, що мусить бути звільнена від авторитетів традиції, переживати й думати незалежно від них. При сильних ще традиціях середньовіччя в 16 ст., знання латинської мови, яка в навчанні стала поруч грец., спричинилося до знайомства з новою латинською літературою, яка гол. завдяки діяльності гуманістів-чужинців (Конрад Цельтес, Каллімах та ін.) почала розповсюджуватися в Дольщі й Литві та на Зах. Укр. Землях, у Львові, де якийсь час перебував Каллімах, прибулий з Константинополя. У Польщі видатним представником Р. 15 — 16 ст. були учені і письм. укр. роду: Лука із Руси, автор вид. у Кракові 1522 підручника епістолографії, Павло Русин із Кросна (кін. 15 — поч. 16 вв.), Станислав Оріховський (Оріховій Роксолян) з Оріхович б. Перемишля (1513 — 66), Шимон Шимонович зі Львова (1557 — 1629) та ін. На Україні засвідчене знайомство з поетикою P., вплив граматичних творів розпочався на укр. словниках і граматиках 16 ст., у творах укр. письм., а ще більше на початку 17 ст. зустрічаються згадки про авторів Р. (Еразма Роттердамського, Джордано Бруно, Кардана та ін.). Латинськими працями користувалися й укр. полемісти 16 ст., іноді згадки про авторів Р. трапляються й у 18 ст. (у Ґ. Сковороди). В Острозькій академії навчання включало знайомство з вченими Р. З красного письменства відомий укр. переклад однієї новелі з «Декамерона» Боккаччо і новий переклад «Олександрії» та кілька дрібних оп. Літ. творчість І. Вишенського стилістично була вже переходовим явищем до бароко.