38. І.Я.Франко як митець і дослідник укр культури

Найвагоміші здобутки укр літературознавства, літератури, історії та теорії укр культури повязані з творчістю та науковою діяльність І.Франка. це була особистість, що поєднувала у собі енциклопедичні знання, багатогранність літературних, наукових та суспільних інтересів. Розвиток нової укр літератури І.Франко розглядає у контексті світової літератури, надаючи особливого значення художній традиції. Творчість письменника споріднена з новими явищами в європейській літературі кінця 19 ст, і водночас, відзначається самобутністю й оригінальністю. Глибинними вимірами його творчості є психологічний та філософський аналіз, який простежується у внутрішніх монологах його героїв. Володіючи європейськими і деякими східними мовами, І.Франко збагатив укр культуру духовними надбаннями багатьох народів. І.Франко був новатором у пошуках оригінальних художніх засобів зображення дійсності, у збагаченні укр літератури новими жанрами в поезії, прозі, у створенні багатозначних символічних образів, що мають реалістичну основу. Його твори можна назвати соціально-психологічними студіями, в яких явища народного життя письменник розкриває через внутрішній світ героїв. І.Франко розширив, збагатив жанрові можливості оповідання, ввів до літератури нові жанри – «образки», казки, притчі, фейлетони, психологічне оповідання і повість, документальну повість.

37. Внесок м.І.Костомарова у вивчення та популяризацію укр культури

Серед видатних учених, письменників, громадських діячів, загалом рушіїв українського відродження та національної історичної науки ХІХ ст. особливе місце належить Миколі Івановичу Костомарову. Він також автор самобутніх творів українського письменства, неповторний письменник-романтик, засновник народницького напряму в національній історіографії, оригінальний мислитель, співзасновник знаменитого Кирило-Мефодіївського братства й один з творців політичного українства.

Важливий внесок зробив М.І. Костомаров і в публіцистику. Він співробітничав у багатьох відомих журналах, за його активної участі з’явився, спільно створений з В.М. Білозерським та П.О. Кулішем, перший український громадсько-політичний і літературно-мистецький щомісячник “Основа”, який виходив українською і частково російською мовами

Паралельно з виходом “Основи” з’являлися й інші україномовні видання, якими опікувався М.І. Костомаров. Так, на початку 1862 р. у Петербурзі і Москві можна було придбати шість різних українських букварів, в т.ч. П. Куліша та Т. Шевченка. Початкове навчання на місцевій мові запроваджувалося досить мобільно у зв’язку з антикріпосницькою реформою, яка висвітлила нагальні проблеми народної освіти.

М. Костомаров вважав, що починати потрібно з виховання та навчання дітей найнижчих верств населення зрозумілою і рідною українською мовою та закликав присвятити цій високій меті діяльність інтелектуальної еліти й всіх тих, кому небайдужа доля України. Це завдання ставило перед собою ще Кирило-Мефодіївське братство, але воно не було виконане, і тому історик бажав довести почату справу до логічного завершення

39. Драматургія та новаторство у театрі «Березіль»

Український театр «Березіль», під керівництвом Леся Курбаса - одна з найславетніших сторінок нашої історії. Саме за життя цього славетного митця на нашій Батьківщині почав формуватися незалежний, дійсно новаторський театр. Нові нестандартні сюжети вистав, а також цікаво поставлені вже знайомі глядачу твори, дивні декорації – все це надавало «Березілю» неповторності і цікавості. Можливо, у ті часи люди не дуже добре розуміли деякі задумки діячів цього театру, бо це була настільки нова практика, навіяна бурхливим, неспокійним життям, але вистави кожен раз проходили з аншлагом.

Лесь Курбас, видатний митець ХХ століття і заснував цей театр. Взагалі, спочатку був створений «Молодий театр» , а потім у 1922 році, він був переформований у «Березіль». Назва походить від місяця переродження театру – березня. Тоді був оновлений репертуар театру і трошки змінений акторський склад. Але залишалося головне – нестандартне бачення цього світу, прагнення донести до глядача щось дійсно істинне.

Лесь Курбас, разом із колегами експериментували, шукали нової стежини для свого мистецтва. Усім відомо, що часи тоді були неспокійні, головним чином це було зумовлено нестабільною політичною ситуацією. Усе мистецтво було пронизано напруженістю, певною стихією почуттів, а потім навіть відчаєм, тож у виставах «Березілю» чітко простежуються естетика авангарду, експрессіонізму.

Лесь Курбас суттєво відійшов від попередньої традиції українського театру, він не хотів акцентувати увагу саме на побуті українського народу, як це зазвичай робилося, а прагнув показати «Я» кожного героя, побут при цьому слугував, можна сказати фоном, який також відігравав свою певну роль.

Справа в тому, що Лесь Курбас був дуже начитаною і розумною людиною, його світогляд формувався під впливом європейських філософів, які у своїх філософських трактатах висвітлювали ідею індивідуальності людини, її внутрішнього світу і почуттів. А на території України в той час навпаки, влада пропагувала таку систему, де людина відчувала себе маленьким гвинтиком у потужному механізмі Радянського Союзу.

Найкращі вистави в «Березілі» проходили під час співпраці Леся Курбаса з художником В. Меллером і драматургом М. Кулішем. Ця команда творила щось фантастичне, вони конструювали певний напівреальний світ, балансуючи, наче на лезі ножа, з показом вистав, які насправді розвінчують ідеали соціалізму.

Варто зазначити, що хоч у виставах були доволі серйозні сюжети, тут не обходилося без гумору, хоча скоріш це була гірка іронія, але ще трошки «розбавляло» драматичність ситуації. Все це в купі утворювало дивовижний коктейль, який все більше і більше дратував владу.

Леся Курбаса з його ідеями зупинили, розстріляли «в честь 20-летия Великой Октябрьской социалистической революции», але театр «Березіль» вже зумів підкорити глядача своєю неповторністю і щирістю.