2.Підприємницький доход та економічний прибуток.

Підприємницький дохід, або прибуток, — це дохід, який прино­сить реалізація підприємницьких здібностей. Він складається з нормального та економічного прибутку. Нормальний прибуток — це мінімальний дохід, або плата, необхідний для утримання підприємця у певній галузі виробництва. Як уже зазначалося, за своєю суттю нормальний прибуток належить до внутрішніх (прихованих) витрат. Економічний прибуток — це залишок загального доходу після вирахування всіх витрат. В умовах конкурентної моделі ринку при статичній економіці економічний прибуток завжди дорівнює нулю.

Економічний прибуток може існувати за умови динамічних змін економіки з властивою їм невизначеністю. У динамічній економіці всі умови формування попиту та пропозиції невизначені, тому підприємець бере на себе ризик, пов'язаний з витратами та відсутністю гарантій отримати не тільки прибуток, а й витрачені кошти. Економічний прибуток розглядається економістами як винагорода за прийняття ризику.

Слід розрізняти два види ризику: ризик, що піддається страхуванню, та такий, від якого застрахуватися неможливо. Кожен з нас постійно ризикує: чи то виходячи з дому в ожеледицю, чи сідаючи за кермо автомобіля для поїздки у складних міських умовах, чи навіть подорожуючи у літаку тощо. Однак ризик, пов'язаний з пожежами, крадіжками, нещасними випадками, — це ризик, що піддається страхуванню. Страхові компанії підраховують імовірність того чи іншого страхового випадку та пропонують клієнтам відповідні умови страхування.

Ризики, що не піддаються страхуванню, — це ризики, пов'язані з неконтрольованими та непередбачуваними змінами у попиті (доходах) та пропонуванні (витратах), з якими стикається фірма. Економічні прибутки та збитки можна асоціювати з ризиками, які виникають через циклічні та структурні зрушення в економіці.

Іншою умовою отримання економічного прибутку може бути монопольна влада. Вона пов'язана з можливістю монополіста обмежити виробництво продукції та вплинути на ціну продукту на свою користь. Про це йшлося у попередньому розділі при розгляді ринків чистої монополії, монополістичної конкуренції та олігополії.

Економічний прибуток, отриманий як винагорода за прийняття ризикованого рішення, та додатковий дохід як результат монопольного становища суттєво відрізняються один від одного. Взяти на себе ризик в умовах динамічної та невизначеної економічної кон'юнктури — це соціально необхідна функція підприємництва. Тому отримання цього виду економічного прибутку соціально виправдане.

Соціальна необхідність монопольного прибутку дуже сумнівна. Оскільки його отримання супроводжується, як правило, скороченням обсягів виробництва та підвищенням цін над мінімально можливими за даної технології, то суспільство розглядає цей прибуток як своєрідний податок, яким монополія обкладає своїх покупців.

Отримання прибутку — кінцева мета підприємницької діяльності. Саме очікування прибутку спонукає підприємця до пошуку найкращих варіантів використання ресурсів. Головна функція прибутку — стимулювання нововведень, пошук шляхів удосконалення технології. Разом з тим, прибуток виконує функцію розподілу ресурсів між галузями виробництва. Поява економічного прибутку у тій чи іншій галузі свідчить про недостатній рівень залучення ресурсів і спонукає підприємців спрямовувати ресурси на збільшення пропозиції у цих галузях. Навпаки, збитковість галузі свідчить про перенасиченість ресурсів та стимулює їх відтік з неї. Однак реалізація цих функцій прибутку може стримуватися в умовах недосконалої конкуренції.

3. Тест відкритого типу:

3.1. Максимізація корисності –є метою споживача, основним мотивом його поведінки

3.2. Дисконтована вартість (РV) – це сума, яку необхідно заплатити в даний момент за капітальні товари, щоб через певний строк мати бажаний доход

5.Визначте, чи повинна і надалі виробляти досконало конкурентна фірма, якщо на протязі місяця вона виробляє 100 виробів і реалізує кожний за 51 грн. Сукупні витрати при цьому складають 800 грн.. постійні – 200 грн., граничні витрати – 5 грн. Розв’язок: Фірма продовжує виробництво за умови, що МС<ATC; ATC=TC/Q=800/100=8грн; AVC=VC/Q=(800-200)/100=6грн. Так як МС<AVC(5<6) і P>ATC, то фірма повинна й надалі виробляти.

Білет 25

1.Витрати виробництва у довгостроковому періоді

Аналізуючи витрати у довготерміновому періоді слід мати на увазі, що при цьому немає поділу на постійні та змінні витрати: усі витрати можуть змінюватися залежно від обсягу виробництва. Можна відмовитися від оренди чи повернути кредит, продати основні фонди чи придбати нові. Отже, в довготерміновому періоді найголовніша проблема — оптимізація розмірів підприємства.

Існує певний зв'язок та залежність між динамікою витрат у короткотерміновому та довготерміновому періодах. Наведемо такий приклад. Нехай існують певні виробничі модулі (виробничі дільниці), кожен з яких здатний забезпечити виробництво 5000 стільців на рік при мінімальних середніх витратах. Рівень цих витрат для кожного модуля свій. Тоді потужність підприємства буде залежати від кількості модулів, введених у експлуатацію. На рис. 6.7 зображені криві середніх витрат для кожного модуля

Н ехай потреби ринку становлять 7000 стільців (Q₂). Цей обсяг можна отримати як за допомогою одного виробничого модуля, залишаючись у рамках короткотермінового періоду, так і з введенням в експлуатацію іншого, тобто через довготерміновий період. У першому випадку обсяги виробництва не будуть відповідати тим, при яких досягається мінімальний рівень середніх витрат (Р₃= 9 грн.). Вони зростуть до 12 грн. за стілець. Якщо піти іншим шляхом, то части ну обсягу (5000 шт.) можна виготовити при мінімальних витратах (9 грн.), а іншу частину (2000 шт.) — при витратах, що дорівнюють відповідній точці на кривій АТС₂ (Р₁ = 15 грн.).

Більш привабливий варіант розвитку виробництва такий, що мінімізує загальні витрати на заданий обсяг. Для першого варіанту вони становитимуть ТС₁ = Р₂Q₂= 12 • 7000 = 84 000 грн.,

для другого ТС₂ = Р₃Q₃ + Р₁(Q₂ - Q₃) = 9 • 5000 + 15 • 2000 = 75 000 грн.

Таким чином, з точки зору мінімізації сукупних витрат для отримання заданого обсягу виробництва привабливішим є другий варіант розвитку, який передбачає перехід від короткотермінового до довготермінового періоду.

Подібно до того, як середній продукт залежно від обсягів виробництва може зростати, зменшуватися чи залишатися незмінним, середні витрати також по-різному реагують на ефект масштабу. Ця реакція багато в чому залежить від специфіки галузі, ситуації на ринку, напрямків удосконалення технології виробництва тощо. На рис. 6.8 наведено три найтиповіші ситуації.

У варіанті, що на рис. 6.8, а, спостерігається відносно короткий період, коли зростання виробництва супроводжується зниженням витрат, тобто позитивний ефект масштабу виробництва вичерпується досить швидко. Однак при цьому існує широкий діапазон обсягів виробництва, при якому зберігається постійний рівень середніх витрат. У таких галузях підприємства різних розмірів можуть бути однаково життєздатними.

На рис. 6.8, б можна спостерігати довготривалий ефект від збільшення масштабів виробництва. У таких галузях переваги отримують великі підприємства.

У третьому варіанті (рис. 6.8, в), навпаки, позитивний ефект масштабу виробництва досить швидко трансформується у негативний. Тому підприємцю важливо правильно оцінити межі ефективного розширення виробництва. Існуючі бар'єри зростання уможливлюють ефективне функціонування у таких галузях невеликих підприємств.