1.Загальне поняття про систему права, її визначальні елементи, наукове та практичне значення

Система права– цевнутрішня структура права певноїдержави, яка включаєгалузі, інститути та норми права.

Основою поділу права на цігрупи і впершу чергу – на галузівиступає предмет правового регулювання та метод правового регулювання.

Предмет правовогорегулювання – цесукупністьякісноодноріднихсуспільнихвідносин, врегульованихправовими нормами (наприклад, майновівідносини, відносини в сфері державного управління.

Метод правового регулювання – цесукупністьзасобів і методіввпливу права на суспільнівідносини.

Основнимелементомсистеми права є галузь права.

Гапузь права – цесукупністьправових норм, щостановлятьсамостійнучастинусистеми права та регулюютьякіснооднорідну сферу суспільнихвідносинсвоїмособливим методом.

. Галузі права можна класифікувати за різними підставами:>залежно від предмета і методу правового регулювання - конституційне (державне) право; адміністративне право; фінансове право; з

емельне право; економічне (господарське) право; цивільне право; сімейне право; трудове право; екологічне право; аграрне право; цивільно-процесуальне право тощо;

> за місцем, якегалузі права займають у правовійсистемі:

1) основні - конституційне, цивільне, трудове і т. д.;

2) комплексні - екологічне, господарське право.

Крім того, основні галузі права поділяються на:

s профілюючі (традиційні);

s процесуальні;

s спеціальні.

Інститут права – це група норм певноїгалузічипідгалузі права, яка регулює один конкретний вид суспільнихвідносин. Наприклад, інститутвласності у цивільномуправі. Інститути права буваютьвнутрігалузеві (всінорми належать до однієїгалузі) та міжгалузеві (містятьнорми, що належать до різнихгалузей).

Інститути права за сферою поширення (або за складом):

— галузеві (інститутспадкування);

— міжгалузеві (інститутвідповідальності за екологічніправопорушення, інститутприватноївласності).

Інститути права за функціональноюроллю:

— регулятивні (інститутміни);

— охоронні (інституткримінальноївідповідальності). Інститути права за субординацією у правовому регулюванні-—- матеріальні (інститутпідряду);

— процесуальні (інститутпорушеннякримінальноїсправи)-Родинніінститутиоднієї й тієїсамоїгалузі права утворюють

підгалузі права.

2. Тлумачення юридичних норм як роз'яснювальна діяльність органів та осіб, його види.

Як було зазначено на початку теми, тлумачення у другому значенні — це роз'яснення змісту норми, що виходить від певних осіб та органів та має допоміжне адаптаційне значення для правильного застосування норми в конкретних ситуаціях.

Видами тлумачення у такому аспекті є офіційне та неофіційне тлумачення. Вони розрізняються за чотирма параметрами: 1) за суб'єктами тлумачення; 2) за ознакою обов'язкової юридичної сили для виконавців; 3) за формою, в якій дістає вияв тлумачення; 4) за елементами правової врегульованості меж та процедури здійснення.

Офіційне тлумачення може бути нормативним та казуальним.

Нормативне тлумачення дається органами і посадовими особами, спеціально на те уповноваженими; воно поширюється на всі випадки, передбачені нормою; до нього звертаються, коли виникає необхідність додаткового роз'яснення раніше виданого акта або окремих його норм; ці роз'яснення безумовно обов'язкові в процесі застосування права і мають юридичну силу.

В правовій системі сучасної України є три різновиди нормативного тлумачення: конституційне, автентичне і легальне.

Конституційне тлумачення започатковане Конституцією України 1996 р. і здійснюється утвореним відповідно до Конституції Конституційним Судом України. Згідно з Конституцією Конституційний Суд є єдиним органом конституційної юрисдикції України.

Автентичне тлумачення дає сам орган законодавчої влади чи інший нормотворчий орган (орган, який видав акт) шляхом видання відповідних роз'яснюючих актів. Наприклад, Указ Президента України від 27 січня 1999 р. № 71/99 "Про тлумачення окремих положень Указу Президента України від 18 червня 1998 року № 651".

Автентичне ж тлумачення має на меті належне виконання покладених на орган завдань, в даному разі — нормотворчих, тобто доведення творення норми до логічного оптимуму (завершення).

Автентичне тлумачення - це органічна функція (властивість) нормотворчого органу, тому він не може бути її позбавлений.

Легальне тлумачення - це тлумачення чинного законодавства, що виходить від особливих органів в силу спеціальних повноважень (наприклад, Міністерства праці та соціальної політики України, Пленуму Верховного Суду України та ін.), але без вторгнення в сферу нормотворчої діяльності.

Таке тлумачення здебільшого набирає вигляду роз'яснення законів та інших нормативних актів, яке дають центральні органи держави у зв'язку з тими чи іншими питаннями практики виконавчої та судової діяльності. Будучи, по суті, різновидом легального тлумачення такі роз'яснення викликані необхідністю послідовної реалізації нормативних актів адекватно вираженій в них волі нор-мотворця. Такий само характер мають й роз'яснення-тлумачення, що йдуть від офіційних посадових осіб, набираючи характеру офіційного квазінормативного легального тлумачення.

Легальним тлумаченням є, по суті, видане 6 листопада 1993 р. спільно Міністерством праці, Міністерством фінансів і Міністерством соціального захисту населення Роз'яснення до Положення про порядок призначення та виплати державної допомоги сім ям з дітьми.

Казуальне тлумачення. Як зазначалось, крім нормативного, існує ще й другий вид офіційного тлумачення — казуальне. Цей вид тлумачення являє собою офіційне роз'яснення смислу норми (нормативного акта) у зв'язку та з приводу розгляду конкретної справи і формально обов'язкове лише при її розгляді.

Розрізняють такі види казуального тлумачення: судове та адміністративне.

Судове тлумачення — це роз'яснення, яке дається в судових рішеннях, вироках, ухвалах і постановах. Воно обов'язкове лише у тій справі, у якій винесено судовий акт. Таким, приміром, буде тлумачення, що міститься в ухвалі суду касаційної інстанції, якою скасовано вирок або рішення у цивільній справі, винесене судом першої інстанції.

В КПК (ст. 371) прямо зазначається, що "неправильним застосуванням кримінального закону, що тягне за собою скасування або зміну вироку, є: ...3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змістові". Тому при скасуванні або зміні вироку в ухвалі касаційної інстанції "повинно бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення" (ст. 378).

При повторному розгляді справи суд першої інстанції, має враховувати тлумачення закону, дане вищою судовою інстанцією.

Адміністративне тлумачення — це роз'яснення, що даються з конкретних питань органами виконавчої влади (центральними та місцевими органами державної адміністрації, державними інспекціями). Таким, приміром, буде роз'яснення, яке дається офіційним органам у конкретній справі в зв'язку із запитом чи скаргою, що надійшли.

Казуального характеру набирає й тлумачення, яке дає Рахункова палата. Згідно із Законом України "Про Рахункову палату" Рахункова палата як постійно діючий орган контролю, утворюваний Верховною Радою України, в необхідних випадках "може надавати консультації та роз'яснення з питань застосування норм чинного законодавства України щодо об'єктів, на яких проводився контроль" (ч. З ст. 29).

Неофіційне тлумачення — це роз'яснення не по офіційних каналах, а тому воно не має обов'язкової юридичної сили. Воно може бути враховане при застосуванні закону в силу авторитетності джерела, з якого виходить, та його логічної переконливості.

Розрізняють тлумачення, що йде від державних і громадських діячів, та доктринальне.

Тлумачення законів державними та громадськими діячами може даватися в довільній формі у доповідях, виступах, інтерв'ю, в газетних та журнальних статтях тощо.

Доктринальне тлумачення виходить від вчених і спеціалістів відповідних галузей законодавства. Доктринальним є тлумачення, яке дається у спеціальній навчальній та науковій юридичній літературі. Доктринальним буде також тлумачення, яке міститься в науково-практичних коментарях до кодексів, а також до будь-яких інших законів (за винятком, зрозуміло, тих місць, де автори наводять офіційне тлумачення змісту статей закону). Зручність науково-практичних коментарів полягає в тому, що в них дається постатейне систематизоване тлумачення в симбіозі його офіційної і доктринальної форм. До доктринального слід віднести й тлумачення, яке дається іноді фахівцями-юристами у вигляді відповідей на запитання читачів на шпальтах офіційних друкованих органів ("Голос України" — газета Верховної Ради України, "Урядовий кур'єр" — газета органів виконавчої влади України). Той лише факт, що роз'яснення даються в газетах, які видаються офіційними державними органами, котрі самі є нормотворцями за своїм призначенням, не перетворює тлумачення в зазначених випадках в офіційне.