8. Способи та види тлумачення норм права

Способи тлумачення правових норм - це засіб (прийом), заснований на даних окремої галузі знань

використовується для розкриття змісту і аналізу правових норм, з метою їх практичної реалізації.

Розрізняють такі способи тлумачення норм права: мовне (граматичне), логічне, спеціально-юридичне, систематичне, історичне.

Мовне тлумачення - спосіб, заснований на даних ретельного аналізу морфологічної і синтаксичної структури тексту правової норми. Цей спосіб тлумачення охоплює усвідомлення окремих слів і термінів, граматичного і синтаксичного змісту всього речення, групи речень. Серед інших способів цей спосіб є первинним, оскільки правові норми існують тільки в мовній формі.

Логічне тлумачення - спосіб тлумачення змісту норм права за допомогою прийомів логічного мислення, заснованих на законах і правилах формальної логіки. При логічному тлумаченні досліджують не окремі слова, а внутрішні зв'язки між частинами правового акта, логічну структуру правових велінь. Шляхом формальної логіки розкривають зміст правової норми.

Спеціально-юридичне тлумачення - спосіб, заснований на спеціальних юридичних знаннях, на даних юридичних наук. Спеціальні юридичні знання використовує юрист-професіонал у процесі тлумачення правової норми. У багатьох випадках тільки за їхньою допомогою можливо розкрити в необхідному обсязі зміст юридичної норми. Дані юридичних наук можуть бути в самому тексті закону у вигляді понять, визначень, у наукових коментарях, у роз'ясненнях юридичних органів.

Систематичне тлумачення - спосіб, зас

нований на знаннях зв'язку юридичної норми з іншими нормами, із загальними нормативними положеннями, з принципами права. Цей спосіб дає змогу розкрити зміст правової норми у зв'язку з іншими нормами, оскільки вона діє не ізольовано Норма співставляється з іншими нормами, встановлюється її місце в даному нормативному акті, в галузі права, в правовій системі.

Тлумачення правової норми - це діяльність із з'ясування (усвідомлення) або роз'яснення (інтерпретації') її змісту з метою правильного її застосування і реалізації всіма суб'єктами права.

Розрізняють такі тлумачення правових норм як тлумачення-з'ясування та тлумачення-роз'яснення, які, в свою чергу, діляться на окремі види та способи тлумачення залежно від тих або інших критеріїв.

9  Поняття правопорушення

Правопорушення --це суспільне небезпечне або шкідливо неправомірне (протиправне) винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яке спричиняє юридичну відповідальність.

Склад правопорушення — це сукупність названих у законі ознак, за наявності яких небезпечне і шкідливе діяння визнається конкретним правопорушенням. Такі ознаки мають об'єктивний і суб'єктивний характер. Склад правопорушення: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона. Об'єкт правопорушення -ті суспільні відносини, які охороняються нормами права і на які посягає правопорушення.  Об'єктивна сторона правопорушення - зовнішній акт суспільно небезпечного діяння, яке посягає на об'єкт, що охороняється нормами права, завдає йому шкоди чи створює загрозу заподіяння шкоди. Вона містить: дію чи бездіяльність, суспільно небезпечні та шкідливі наслідки, причинний зв'язок між ними, місце, час, спосіб, засоби, обставини та ситуацію скоєння правопорушення.

Суб'єкт правопорушення - індивід чи колектив людей. Індивідуальний суб'єкт — фізична особа, яка є осудною і досягла певного віку. Фізичних осіб поділяють на громадян, осіб без громадянства та іноземних громадян. Осудність фізичної особи означає, що вона розуміє характер своїх дій і може керувати ними. Колективним суб'єктом правопорушенняможе бути юридична особа, державний орган, громадська та інші організації, дії яких пов'язані з колективним ухваленням рішень. Суб'єктивна сторона правопорушення - внутрішня психічна діяльність особи, пов'язана зі скоєнням правопорушення.Ознаками суб'єктивної сторони є провина, мотив і мета правопорушника. Провина - психічне ставлення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і суспільно небезпечних наслідків у формі наміру та необережності. Намір як форма провини характеризується тим, що особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї дії (бездіяльності), передбачає суспільно небезпечні та шкідливі наслідки і бажає чи свідомо допускає їх настання. Необережність під час скоєння правопорушення має місце тоді, коли особа передбачала настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння і легковажно розраховувала на їх запобігання, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Мотив - внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її скоїти правопорушення. Він впливає на свідомість людини, зумовлює характер її дій, формує спрямованість волі, визначає зміст провини.

Мета — це уява особи, котра скоює правопорушення, про бажаний результат, до якого вона прагне.

10 Поняття права в загальносоціальному змісті  Як істота соціальна, людина в процесі спілкування з собі подібними може відчувати і усвідомлювати право, дотримуватися правові встановлення, може удосконалювати юридичні норми. Але це одна сторона взаємодії права і людини. Інша сторона - говорить про людину як про творця права. Таким чином, HYPERLINK "http://ua-referat.com/Право"право - це невід'ємна якість людини.  Спочатку людина з'явившись на Землі як вид і з'являючись, кожен раз, персонально захищає своє життя, свободу, тобто реалізує своє право на життя і на свободу. Звідси беруть свій початок природні права людини. Тому право має природну цінність.  Протягом тривалого часу названі якості людини, і їх захист були нероздільні і носили персональний характер. У процесі спілкування людей, при реалізації природних потреб, інтересів та прав, поступово виробляються звички, стереотипи, які, з одного боку, забезпечують свободу дій, а з іншого - обмежують її розумними межами.  Встановлюється загальновизнана захід - правова норма.Людина усвідомлює себе людиною і в соціальному сенсі, а це і є усвідомлення своїх прав і обов'язків по відношенню до іншої людини.  У міру подальшого розвитку суспільства природно-правові якості людини набувають характер масштабу свобод, заходи справедливості і рівності для всіх людей.  Виникає правова нормативність, загальна врегульованість відносин, і право стає СОЦІАЛЬНОЇ ЦІННІСТЮ, як загальна форма і спосіб нормального життя.  Право в загальносоціальному змісті - є сукупність домагань людини, які лежать в природі людини, суспільства, його окремих систем.  Право в загальносоціальному змісті - це обумовлені в досягнутому рівні розвитку суспільства і накопичені загальнолюдським досвідом певні можливості учасників соціальних зв'язків.  Пов'язано таке визначення права з теорією «природного права», тобто з визнанням невід'ємних прав людини від народження, від природи, незалежно від законодавчого закріплення.  Ознаки права в загальносоціальному змісті:  1. це право, яке є універсальним, загальним. Воно постійно повторюється в рамкам міжнародного співтовариства. У ньому зосереджені можливості, що існують дотого, як держава проголосила їх у своїх актах.  2.  Право"право в цій своїй площині здатне виразити ідеї справедливості, стати мірою свободи.  3. це право має свій предмет відображення - права людини, як істоти розумної, тобто природні можливості індивіда, що забезпечують його життя, людську гідність і свободу.  4. Це право - невід'ємне якість кожної людини  5. це право матеріалізується в законодавстві держави, яке не дарує право, а закріплює його.  Таким чином, все те загальне, що існує в природних і соціальних якостях людини незалежно від расових, національних розмежувань, статі, релігійних, ідеологічнийприверженностей, обумовлює і загальні риси будь-якої правової системи минулого і сучасності.

можна виокремити такі типи (варіанти) цього зв'язку: 1. Право в загальносоціальному смислі знаходить пряме закріплення та розвиток в юридичних законах. Пряме закріплення та докладна регламентація загальносощаль-ного права в нормативно-правових актах об'єктивного права є ідеальним вирішенням проблеми юридичної інституалізаци природ-шіх прав людини. Тут маємо абсолютне сприйняття права в загальносоціальному розумінні об'єктивним (позитивним)м^°нМяхолять Багато прав, які стосуються безпосередньо людини, знаходять саме такий вираз у відповідних нормативно-правових акт^х. Найбільш рафіновано й компактно права загальносоціальної природи виражені в тому акті об'єктивного права, який зветься Конституцією, а саме в розділі про права, свободи та обов'язки людини й громадянина. Наприклад, Конституція України (ст. 27) прямо фіксує, що "кожна людина має невід'ємне право на життя". Право на власність всебічно регламентується в законодавстві — Цивільному кодексі України, Законі України від 7 лютого 1991 р. "Про власність". Розмежування Конституцією України державної та комунальної власності викликає потребу в прийнятті відповідного закону, тобто подальшої нормативної деталізації. Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, тобто гіраво на безпечне природне середовище (або ще простіше — право "вільно дихати чистим повітрям") охороняється екологічним законодавством. Тут ми не говоримо про ефективність цієї регламентації і про те, що de-facto часто положення, закріплені de-jure, просто ігнорувались. Наприклад, недоторканність особистого життя громадян, яка була передбачена ст. 54 Конституції УРСР, безсоромно порушувалась партійним втручанням й публічними обговореннями на зборах тощо. 2. Право в загальносоціальному смислі часто закріплюється опосередковано. Це означає, що воно не завжди знаходить пряме юридичне закріплення. Наприклад, й до конституційного ^кріплення право на життя, можна думати, охоронялось забороною посягань на життя людини в кримінальному законодавстві. Правда, міра такої заборони, або, конкретніше, покарання за посягання могли бути різними: так званий вергельд — грошове відшкодування за вбивство вільної людини у звичаєвому праві раннього феодалізму; смертна кара (була передбачена, зокрема, Кримінальним кодексом УРЄР 1960 p., скасована в 90-х роках як така, що суперечить Конституції України 1996 р); довічне позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, обмеження волі, виправні роботи — за чинним Кримінальним кодексом (КК) України. Але доречно нагадати, що в XX столітті ці заборони не перешкоджали фактично безкарному позбавленню життя мільйонів людей шляхом штучного голодомору (в Україні в 1932—1933-х роках загинуло 7 млн.) та їх знищенню шляхом масових репресій. 3. Право в загальносоціальному смислі нерідко обмежується в юридичних законах. Це означає, що не завжди право в загальносоціальному смислі гармоніює (перебуває в гармонії) з правом "юридичним", тобто об'єктивним правом. Не виключені випадки, коли позитивне (об'єктивне) право не сприймає повною мірою право загальносо-ціальне, оскільки не завжди об'єктивне право є адекватним відображенням загальнолюдських інтересів. Наприклад, в умовах тоталітарно-соціалістичної системи право власності суттєво урізувалось юридично. Так звана "прописка" громадян обмежувала свободу вибору місця проживання; свобода слова, тобто свобода вираження та поширення своїх переконань, обмежувалась Кримінальним кодексом (не маються на увазі умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті). 4. Норми об'єктивного права можуть вступати в суперечність з постулатами права в загальносоціальному розумінні. Для цієї ситуації характерне невизнання, негативне ставлення до уявлень (нормативних уявлень) загальносоціального права і навіть їх заборона. Наприклад, зайняття підприємницькою діяльністю є загально-соціальним правом людини. Але тривалий час воно заборонялось, причому навіть кримінальними законами. Тоді як за ідеального розв'язання проблеми протиправним (в аспекті об'єктивного права) має бути визнане лише те, що є суспільношкідливим, що суперечить правам людини, а не навпаки. 5. Право в загальносоціальному смислі нерідко залишається за межами юридичної регламентації, реалізуючись в інших неправових соціальних нормах. Значною мірою це пояснюється тим, що не будь-яке (не кожне) загальносоціальне право правовий менталітет того чи іншого народу, країни сприймає як таке, що має юридичне забарвлення. До таких, зокрема, належать права, пов'язані з іншими неправови-ми нормами, наприклад, моральне право подружньої вірності — подружня зрада не тягне юридичної відповідальності. Державна ж зрада передбачена юридично як особливо небезпечний злочин. По-іншому вирішується аналогічна ситуація в мусульманському праві, де за законами шаріату й досі передбачається смертна кара жінки "за подружню невірність". Співвідношення, зв'язок норм моралі та норм об'єктивного права може набувати різного характеру: заповіді "не вбий, не вкради" знайшли правове втілення (правове оформлення); заповідь "не бажай дружини ближнього твого" залишилась на рівні моральних установок. Аналогічно права членів об'єднань громадян, зокрема політичних партій, фіксуються лише в нормах статутів відповідних організацій. Отже, фактичний зв'язок між загальносоціальним та об'єктивним правом будується на засадах від повного визнання до повного нехтування, заперечення.