29. Поняття та способи (форми) реалізації права.

Реалізація норм права - це втілення встановлених правових норм у діяльність суб'єктів права через виконання юридичних обов'язків, використання суб'єктивних прав, дотримання заборон.

Використання - форма реалізації повноважних правових норм, яка полягає в активній чи пасивній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними за їхнім власним бажанням (наприклад, реалізація законодавства про право на вищу освіту).

Виконання - форма реалізації зобов'язальних юридичних норм, яка полягає в активній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними незалежно від їхнього власного бажання (приміром, реалізація законодавства про державні податки).

Дотримання - форма реалізації заборонних юридичних норм, яка полягає у пасивній поведінці суб'єктів, утриманні від заборонених діянь (скажімо, непорушення водіями транспортних засобів обмежень щодо швидкості руху на автомагістралях).

Суб'єкти використання, виконання і дотримання - державні та громадські об'єднання, їхні органи, посадові особи та громадяни (також іноземні громадяни, особи без громадянства, особи з подвійним громадянством). Ці форми ще називають формами безпосередньої реалізації, тому що суб'єкти права реалізують приписи правових норм безпосередньо самостійно в процесі своєї діяльності з метою досягнення тих чи тих матеріальних або ідеологічних результатів.

Застосування норм права є особливою формою його реалізації. Це - державно-владна, організаційна діяльність компетентних органів держави й посадових осіб із реалізації правових норм стосовно до конкретних життєвих випадків через винесення індивідуально-конкретних правових наказів (приписів).

Для цієї форми реалізації характерними є специфічні ознаки, а саме:

- цей вид діяльності здійснюється компетентними органами, що наділені державно-владними повноваженнями;

- застосування права здійснюється в чітко визначених законом процесуальних формах;

- вона має державно-владний характер: рішення ухвалюється на підставі однобічного волевиявлення компетентного органу; правові приписи обов'язкові до виконання та в необхідних випадках забезпечуються примусовою силою держави;

- це організуюча діяльність, оскільки створює відповідні умови для більш повної реалізації правових норм;

- вона відображає елементи творчості, що означає неформальність рішення у кожному конкретному випадку;

- зміст діяльності полягає у винесенні індивідуально-конкретних, зазвичай обов'язкових до виконання, рішень, які по суті відрізняються від правових приписів загального характеру (тобто нормативно-правових актів);

- у цій діяльності органи правозастосування виступають суб'єктами управління; особи, відносно яких застосовується право, - об'єктами управління; прийняті рішення (правозастосовні акти) - засобами управління.

Випадки реалізації права у формі застосування:

- коли правовідносини не можуть виникнути у суб'єктів права без державно-владної діяльності компетентних органів держави або їхніх посадових осіб (призов на дійсну військову службу, зарахування до навчального закладу, зайняття нової посади);

- у випадку, коли є спір або які-небудь перепони на шляху до здійснення суб'єктивного права (розділ майна подружжя в судовому порядку, спір із приводу права на спадщину);

- коли особа притягається до юридичної відповідальності за скоєне правопорушення. До правозастосовної діяльності пред'являються такі вимоги:

- законність (здійснення в суворо встановленому законодавством порядку);

- обґрунтованість (винесення рішення лише на підставі повного та всебічного вивчення обставин справи);

- доцільність (урахування особливостей конкретної ситуації, в умовах якої відбувається правозастосування, а також особливостей особи, відносно якої виноситься рішення);

- справедливість (рішення ухвалюється на підставі норм права, але до уваги беруться й існуючі в даному суспільстві норми моралі). Правозастосовна діяльність здійснюється у певних стадіях:

- аналіз фактичних обставин юридичної справи або встановлення юридичне значущих фактів (визначення часу, способу, місця дії, розміру збитків, психічне ставлення суб'єктів до скоєного та ін");

- вибір, аналіз і тлумачення правової норми (на цій стадії відбувається вибір правової норми або юридична кваліфікація - оцінка конкретної життєвої ситуації з боку права. Потім робиться аналіз відносно справжності правової норми, вивчається та роз'яснюється її зміст);

- винесення рішення (ця стадія передбачає прийняття суб'єктом правозастосування індивідуально-конкретного рішення про взаємні права та обов'язки тих осіб, які зможуть або мусять реалізувати норму права. Таке рішення повинно мати свій зовнішній ; вираз в усній або письмовій формі, яка є найбільш поширеною. Письмова форма передбачає видання правозастосовного акта, де знаходить своє закріплення рішення компетентного органу).

Правозастосовний акт - індивідуально-конкретний, державно-владний припис, винесений відповідним органом унаслідок вирішення юридичної справи.

Елементи правозастосовного акта: вступна частина, констатуюча частина, мотивувальна частина, резолютивна частина. Деякі акти органів державного управління мають складатися лише з однієї резолютивної частини (наприклад, резолюція директора заводу на заяві робітника про надання матеріальної допомоги).

Види правозастосовних актів:

за суб'єктами видання - акти органів державної влади та органів управління, судові акти, акти контрольно-наглядових органів і громадських організацій;

за способом організації суспільних відносин, які підлягають регулюванню, - регулятивні та правоохоронні;

за формою зовнішнього виразу - усні, конклюдентні та письмові.

Важливим елементом правозастосування на стадії кваліфікації (коли вибирається і з'ясовується легітимність правової норми) є тлумачення правової норми.

Тлумачення норм права-діяльність, спрямовану на з’ясування, осмислення дійсного зміст з метою сприяння їх практичній реалізації, а також результат такої діяльності, що переважно виражається в інтерпретаційно-правовому акт.

Тлумачення норм права як діяльність складається з 2 основних елементів:

Уяснення — з’ясуванні суб’єктом тлумачення зміст}' правових норм «для себе».

Роз’яснення - не «для себе», а для інших учасників суспільних відносин, коли суб’єкт інтерпретації в усній або письмовій формі виражає своє розуміння дійсного значення відповідних правових норм.

Неофіційне і офіційне тлумачення норм права:

Офіційне - якщо здійснюється спеціально уповноваженим компетентним в цій галузі органом, державним службовцем чи посадовою особою на підставі службового обов’язку,а результати роз’яснення набувають спеціальної юридичної форми (постанови, інструкції) та офіційного значення (мають обов’язковий характер своєрідної директиви). Залежно від того, на яке коло осіб розраховане офіційне тлумачення.

Нормативне тлумачення — це роз’яснення сенсу та змісту норми права, призначене для його поширення на невизначене коло осіб і випадків при вирішенні будь-яких юридичних справ, що регулюються нормами, що були предметом інтерпретації. Таке роз’яснення має абстрактний характер, тобто його пов’язують не з конкретною ситуацією, суб’єктом чи обставинами, а з ситуаціями типовими, такими, що постійно виникають у житті і врегульовані нормами - воно має загальний характер;- є формально обов’язковим при розгляді всіх справ певної категорії, які вирішуються на основі норми, що тлумачиться;- результат такого тлумачення виражено у вигляді обов’язкових для інших суб’єктів інтерпретаційних норм.

Казуальне (індивідуального) тлумачення стосується тільки застосування норми щодо і конкретного випадку. Воно має значення лише для вирішення «казусу», конкретної юридичної і справи суб’єктами правозастосовної чи іншої юридичної діяльності і є обов'язковим тільки у зв’язку з розв’язанням саме цієї юридичної справи.

Залежно від суб’єктів, шо тлумачать нормативно-правовий припис:

Автентичне тлумачення — це роз’яснення, яке здійснюється тим органом, що видав норму, котра підлягає тлумаченню (тобто це авторське офіційне тлумачення)

Легальне тлумачення — це роз’яснення, що походить від спеціально уповноваженого органу щодо нормативних актів, які видані іншими нормотворчими органами, називають ще делегованим,тобто воно не походить від органу, що видав Нормативно Правовий Акт .Право тлумачити нормативні приписи є у всіх, але повноваження органів і посадових осіб, що мають право офіційно роз’яснювати їх сенс, спеціально закріплений у відповідних нормативно-правових актах.

Неофіційне тлумачення-таке роз’яснення їх змісту що здійснюється будь-яким суб’єктом, при якому результат тлумачення не має обов’язкової юридичної сили.

Побутове (повсякденне) тлумачення — це уяснення і роз’яснення змісту норм права в повсякденному житті, побуті всіма особами, які не мають спеціальної юридичної освіти або певного досвіду юридичної діяльності.

Професійне (компетентне) тлумачення — це тлумачення, яке здійснюють фахівці з вищою юридичною освітою в галузі держави і права — практичні працівники (судді, адвокати, прокурори) для професійного використаня його результатів у повсякденній діяльності в процесі застосування ними правових норм.

Доктринальне (наукове) тлумачення - здійснюється науковцями — фахівцями-правознавцями, науковими та дослідними установами в науково-практичних коментарях до законодавства, працях учених-юристів (“наукових статтях, монографіях, підручниках, посібниках, брошурах,лекціях) .