- •1. Звуковий склад української мови. Аспекти вивчення звуків. Співвідношення між буквами українського алфавіту та звуками.
- •2. Артикуляційна класифікація голосних звуків української мови.
- •Голосні переднього і заднього ряду
- •3. Артикуляційна класифікація приголосних звуків української мови.
- •4. Асиміляція і дисиміляція приголосних у потоці мовлення.
- •5. Спрощення в групах приголосних.
- •6. Основні правил вживання м’якого знака та апострофа.
- •7. Лексикологія як розділ мовознавства. Слово як одиниця мови.
- •8. Однозначність і багатозначність слів в українській мові. Пряме і переносне значення слова. Типи переносних значень.
- •9. Явище омонімії. Типи омонімів. Питання про критерії розрізнювання омонімії та полісемії.
- •10. Синонімія та антонімія. Поняття синонімічного ряду. Семантична та структурна класифікація антонімів.
- •11. Склад і формування української лексики з погляду її походження.
- •12. Лексика української мови з погляду сфер вживання.
- •13. Морфемна структура слова. Кореневі та афіксальні морфеми.
- •14. Морфологічні і неморфологічні способи словотвору.
- •15. Граматика як мовознавча дисципліна. Основні граматичні поняття.
- •16. Граматичне значення. Засоби та способи його вираження. Граматичне та лексичне значення.
- •17. Граматична категорія. Система граматичних категорій української мови.
- •18. Система частин мови та критерії їхнього виділення.
- •19. Іменник як частина мови: категоріальне значення, граматичні ознаки, синтаксична функція.
- •20. Семантико- граматичні категорії іменника.
- •Іменники зі значенням збірності
- •21. Граматичні категорії іменника.
- •22. Поділ іменників на відміни.
- •Четверта
- •23. Прикметник як частина мови: значення, морфологічні ознаки та синтаксична роль.
- •24. Лексико- граматичні розряди прикметників.
- •25. Ступені порівняння прикметників.
- •26. Числівник як частина мови: семантичні, морфологічні, синтаксичні особливості.
- •27. Розряди числівників за значенням і граматичними ознаками.
- •28. Особливості відмінювання числівників.
- •29. Займенник як частина мови. Співвідношення займенників з іншими частинами мови.
- •30. Розряди займенників за значенням.
- •31. Дієслово як частина мови: семантика, морфологічні ознаки, синтаксична роль.
- •32. Фінітні та не фінітні форми дієслова.
- •33. Дві основи дієслова. Творення дієслівних форм від різних формотворчих основ.
20. Семантико- граматичні категорії іменника.
У системі семантико- граматичних категорій іменника виділяють:
назви істот та неістот
Іменники, що відповідають на запитання хто?, об'єднуються у семантичну групу назв істот. Решта іменників відповідає на запитання що? і складає групу назв неістот.
іменники загальні та власні
Загальний іменник — це назва, що є спільною для ряду однотипних істот, предметів, явищ, понять. Наприклад: хлопець, газета, критика, простір, час, добро, пароплав, обід.
Власний іменник — це індивідуальна назва одного з ряду однотипних предметів чи одного існуючого. Це прізвища, імена, по батькові людей, клички тварин, географічні та астрономічні назви, назви державних посад, установ, свят, книг, журналів тощо. Іменники, які є власними назвами характеризуються тим, що пишуться з великої літери, мають або тільки однину (Дунай, Львів), або тільки множину (Карпати, Черкаси).
іменники зі значенням конкретності або абстрактності
Слова, що позначають назви, співвідносні з конкретними речами, властивостями, діями, називаються конкретними. Це назви, які позначають реалії, що можна пізнати органами чуття.
Слова, які позначають назви процесів, ознак, властивостей, що не належать до якихось конкретних предметів і мисляться поза зв'язком з ними, називаються абстрактними (від лат. abstraction — відтягнення, відвернення). Це іменники, які називають поняття, що не мають реального втілення (хоч виникнення та існування їх неможливе без такої реальності), тобто вказують на стан (сон, тиша), почуття (кохання, ненависть), процес (хід, біг), якість (чорнота, ясність), риси характеру (доброта, злоба, вихованість) тощо.
Іменники зі значенням збірності
Іменники, які позначають сукупність однакових або подібних предметів, що сприймаються як ціле, називаються збірними.
21. Граматичні категорії іменника.
Більшість іменників української мови змінюється за числом, належать до одного з трьох родів і змінюються за відмінками. За відмінюванням іменники української мови поділяються на 4 відміни.
Число
Більшість українських іменників мають як однину так і множину: дівчина — дівчата, книга — книги, село - села.
Окрему групу іменників складають такі, що мають лише однину (singularia tantrum): Україна, щастя, гордість.
Іменники, які мають тільки множину утворюють групу pluralia tantum: Карпати, штани, ножиці.
В діалектах української мови та в архаїчній мові збереглася двоїна: руці, нозі.
Рід
В українській мові всі іменники, що мають однину, належать до одного з трьох родів: чоловічого, жіночого або середнього. Рід іменника не змінюється на відміну від роду інших частин мови: прикметників, займенників, числівників.
Відмінок
В українській мові іменник має сім відмінків. Відмінювання іменників служить для встановлення функції іменника в реченні й здійснюється за допомогою зміни закінчень та прийменників. Відмінювання характерне також для інших флексичних мов, хоча кількість відмінків у різних мовах може бути різною.
Відміна
В українській мові всі іменники належать до однієї з чотирьох відмін — груп іменників із спільними правилами утворення відмінків.