- •1. Звуковий склад української мови. Аспекти вивчення звуків. Співвідношення між буквами українського алфавіту та звуками.
- •2. Артикуляційна класифікація голосних звуків української мови.
- •Голосні переднього і заднього ряду
- •3. Артикуляційна класифікація приголосних звуків української мови.
- •4. Асиміляція і дисиміляція приголосних у потоці мовлення.
- •5. Спрощення в групах приголосних.
- •6. Основні правил вживання м’якого знака та апострофа.
- •7. Лексикологія як розділ мовознавства. Слово як одиниця мови.
- •8. Однозначність і багатозначність слів в українській мові. Пряме і переносне значення слова. Типи переносних значень.
- •9. Явище омонімії. Типи омонімів. Питання про критерії розрізнювання омонімії та полісемії.
- •10. Синонімія та антонімія. Поняття синонімічного ряду. Семантична та структурна класифікація антонімів.
- •11. Склад і формування української лексики з погляду її походження.
- •12. Лексика української мови з погляду сфер вживання.
- •13. Морфемна структура слова. Кореневі та афіксальні морфеми.
- •14. Морфологічні і неморфологічні способи словотвору.
- •15. Граматика як мовознавча дисципліна. Основні граматичні поняття.
- •16. Граматичне значення. Засоби та способи його вираження. Граматичне та лексичне значення.
- •17. Граматична категорія. Система граматичних категорій української мови.
- •18. Система частин мови та критерії їхнього виділення.
- •19. Іменник як частина мови: категоріальне значення, граматичні ознаки, синтаксична функція.
- •20. Семантико- граматичні категорії іменника.
- •Іменники зі значенням збірності
- •21. Граматичні категорії іменника.
- •22. Поділ іменників на відміни.
- •Четверта
- •23. Прикметник як частина мови: значення, морфологічні ознаки та синтаксична роль.
- •24. Лексико- граматичні розряди прикметників.
- •25. Ступені порівняння прикметників.
- •26. Числівник як частина мови: семантичні, морфологічні, синтаксичні особливості.
- •27. Розряди числівників за значенням і граматичними ознаками.
- •28. Особливості відмінювання числівників.
- •29. Займенник як частина мови. Співвідношення займенників з іншими частинами мови.
- •30. Розряди займенників за значенням.
- •31. Дієслово як частина мови: семантика, морфологічні ознаки, синтаксична роль.
- •32. Фінітні та не фінітні форми дієслова.
- •33. Дві основи дієслова. Творення дієслівних форм від різних формотворчих основ.
12. Лексика української мови з погляду сфер вживання.
Характерною особливістю лексичної системи української мови, як і інших мов, є безперервний її розвиток, у якому взаємодіють як власне мовні, так і позамовні чинники, що зумовлюють зміни в її лексичному складі. У мові з’являються і нові слова для позначення нових понять, що означають предмети у найширшому їх розумінні, суспільні явища і процеси, поняття зі сфери духовної і матеріальної культури тощо. Водночас у лексичному складі мови спостерігається й інший процес, а саме: деякі слова або окремі значення слів з плином часу поступово виходять з ужитку.
З цього погляду розрізняють активно вживану лексику і пасивну.
До активно вживаноїлексики належать не лише загальновживані слова без помітної застарілості чи новизни, а й терміни, професіоналізми, які мовець вживає, розуміє і розпізнає.
До пасивної лексики належать застарілі слова (історизмита архаїзми) і нові слова, що ще не набули у мові загальновживаного характеру, — неологізми.
У складі застарілих слів виразну групу становлять історизми — слова, які вийшли з активного вжитку в сучасній українській мові у зв’язку з тими змінами, які відбулися в суспільно-політичному, економічному, духовно-ідеологічному, культурно-освітньому житті українського народу.
На відміну від історизмів, архаїзми позначають предмети в широкому розумінні, явища, ознаки, дії, процеси, які існують у різних сферах стосунків і відносин, між людьми, у побуті, однак мають інші назви.
Слова-неологізми, які утворено від питомо українських або давно засвоєних запозичених коренів за допомогою властивих українській мові словотвірних засобів, з часом поповнюють загальномовний словник, а отже, набувають ознак загальновживаних слів.
13. Морфемна структура слова. Кореневі та афіксальні морфеми.
Морфеміка – розділ мовознавства, що вивчає будову слова. Найменшу значущу частину слова називають морфемою.
За своєю роллю, значенням і місцем у слові морфеми поділяються на кореневі і службові.
Кореневі морфеми – обов’язкова частина слів, що належить до повнозначних частин мови.
Корінь – це спільна частина споріднених слів, яка виражає їхнє загальне лексичне значення. Слова з одним і тим самим коренем називають спільнокореневими.
Службові (афіксальні) морфеми – префікс, суфікс, закінчення, постфікс, інтерфікс. Вони служать для утворення нових слів і форм слова, а тому бувають: словотворчі та формотворчі.
Префікс — значима частина слова, що стоїть перед коренем і служить для творення нових слів або форм слова.
Су́фікс — словотвірна, рідше словозмінна (формотворча) морфема, що стоїть по кореню (разом з яким творять основу слова) перед флексійним закінченням
Закі́нчення (фле́ксія) — змінна звукова частина змінюваного слова. Відсутність звукового закінчення прийнято називати нульовим закінченням.
Постфікс - афікс, що виступає після кореня. Постфікс завжди стоїть в абсолютному кінці слова.
Iнтерфiкс — структурна частина слова, яка не має значення, виражається одним або кількома звуками, перебуває між морфемами і використовується для їхнього з'єднання, наприклад, меч|о|носець, дв|ох|тисячний.