6. Основні правил вживання м’якого знака та апострофа.

Вживання м'якого знака

М'якість приголосних перед голосними а, у, е, і, о позначаються відповідно буквами я, ю, є, і, ь: синя [син'а], синю [син' у], синє [син'е], сині [син'і], синього [син'ого].

У кінці слова і перед наступним приголосним для позначення м'якості приголосних служить буква ь.

М'якими у цій позиції можуть бути лише приголосні звуки [д], [т], [з], [с], [дз], [ц], [л], [н]: молодь, кінь, тінь, скрізь, мить, стань, вітрець, осторонь.

В дієсловах перед часткою -ся (-сь) м'який знак зберігається: зберігають- зберігаються, будують- будуються, стань- станься, постачають- постачаються.

У середині слова м'якість приголосних звуків [д], [т], [з], [с], [дз], [ц], [л], [н] позначається м'яким знаком лише перед твердими нешиплячими: козацький, товариський, призьба, боротьба, їдьте, ненька.

М'який знак зберігається у таких словах: в утворених від них присвійних прикметниках (Лрісьчин, Таньчин, Зіньчин, неньчин)

при відмінюванні (на призьбі, неньці, козацькі, товариські,але: землянці, бо землянка,масці, бо маска)

Перед постійно м'якими або пом'якшеними і шиплячими м'який знак не ставиться: безбатченко (хоч батько), промінчик (хоч промінь); свято [с'в'ато], дзвякнути [дз'в'акнути], сніг [с'н'іг]

Як виняток м'який знак в цій позиції ставиться:

1. після букви л (льняний, гуцульський, читальня, Гуцульщина, але: рибалці, бо рибалка,голці, бо голка)

2. у деяких словах (Маньчжурія, тьмяний, різьбяр, няньчити, женьшень, бринчати)

Після приголосних, що позначають звуки [м], [в], [б], [п], [ф], [р], [дж], [ж], [ч], [ш], [г], [ґ ], [к], [х] м'який знак у кінці слова і перед наступним приголосним не ставиться: багато облич (хоч обличчя), чотирма (хоч чотирьох), роздоріж (хоч роздоріжжя), зір (хоч зоря), бур (хоч буря), гіркий, поставмо, насипмо, ідеш, повір, ларки (хоч ларьок), кров, сім.

Як виняток з м'яким знаком пишеться власна назва Горький.

Вживання апострофа

Апостроф ставиться лише перед я, ю, є, ї. Він вказує, що ці букви позначають два звуки йа, йу, йе, йі, а попередній приголосний вимовляється твердо:

Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після губних приголосних м, в, п, б, ф, якщо ці приголосні стоять:

1. на початку кореня (м'який, в'язка, зв'язати, п'ятьох )

2. після голосного (риб'ячий, солов'ї, здоров'я)

3. після р (арф'яр, сурм'яний, черв'як)

В інших випадках після губних апостроф не ставиться: тьмяний, свято, цвях, морквяний, мавпячий.

Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після р, якщо далі у вимові чується звук [й]: матір'ю [мат'ірйу], сузір'я [суз''ірйа], бур'ян [бурйан], але: буряк [бур'ак], зоря [зор'а], гарячий [гар'ачий].

Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після префіксів, які закінчуються на приголосний від-, під-, над-, перед-, роз-, без-, з-, в-, об-, між-: між'ярусний, від'ємний, роз'єднати, з'їзд, без'ядерний.

7. Лексикологія як розділ мовознавства. Слово як одиниця мови.

Лексика (від гр. lexicos - той, що відноситься до слова) - це сукупність слів, які вживаються у мові.

Наука, яка вивчає словниковий склад мови - значення слів, їх походження, зв'язок з іншими словами, має назву лексикологія (від гр. lexis - слово і logos - вчення).

Збором та систематизацією слів, а також теорією та практикою укладання словників займається лексикографія.

Слово – основна мовна одиниця, що становить звук, або комплекс звуків. Характеризується самостійністю і відтворюваністю, і є буд. матеріалом для словосполучення і речення.

Ознаки:

• фонетичні (складається з звуків)

• семантичні (значення, слово має значення)

Слово може позначати:

• предмети(ручка, сонце)

• явища (дощ, сніг)

• процеси, стани, дії (сидіти, писати, сон)

• ознаки (широкий, великий)

Функції слова:

• номінативна (кожне слово має лексичне значення)

• узагальнювальна (слово має здатність називати клас предметів)

• емоційно-експресивна(слово є засобом вираження ставлення мовця до сказаного)

Слово характерізується насамперед одним чи кількома лексичними значеннями.

Лексичне значення слова - це його реальний зміст, тобто те, що це слово називає.

Граматичне значення слова - це відомості про належність цього слова до тієї чи іншої частини мови, а також про граматичні ознаки цієї частини мови, які змінюють форму слова (рід, число, відмінок, вид, час тощо).