1. Звуковий склад української мови. Аспекти вивчення звуків. Співвідношення між буквами українського алфавіту та звуками.

 Фонетика (від гр. phone - звук) - розділ науки про мову, який вивчає звуки мови.

Основним об'єктом вивчення фонетики є звуки - найменші одиниці мовного потоку, з яких в мові складаються слова.

Окремо взяті звуки (на відміну від слова та речення) не мають ніякого значення ([о], [у], [п], [с], [д], [і], [к], [м]), але з них творяться слова та їхні значущі частини. Звуки утворюють зовнішню, звукову оболонку слів і тим самим допомагають відрізнити одне слово від іншого.

Слова розділяються за кількістю звуків, з яких вони створені, набором цих звуків та їх послідовністю.

Звукова система української мови нараховує 38 звуків: 6 голосних і 32 приголосних.

Аспекти вивчення мовних звуків.

1. Акустичний – вивчення фізіологічних властивостей звука:

• висота (частота коливання голосових зв’язок);

• сила або інтенсивність (амплітуда коливань);

• частота;

• тембр;

• тривалість.

2. Фізіолого-артикуляційний – цей аспект передбачає вивчення і будову мовного апарату, роботу мовного апарату спрямовану на творення звуків.

Робота мовного апарату спрямована на творення звуків називається артикуляцією.

3. Лінгвістичний – вивчення мовних звуків щодо їх участі у процесі спілкування.

Співвідношення звуків і букв.

Більшість букв позначає один звук.

Але буква може передавати і два звуки, напр.:

• буква щ передає сполучення двох звуків [ш]+[ч];

• буква ї завжди позначає два звуки [й] та [і].

З іншого боку, для позначення одного звука можуть вживатися дві букви (напр., букви дж і дз передають відповідно кожна свій звук: [дж] і [дз] (джміль, їжджу, дзеркало, дзига).

Букви я, ю, є можуть передавати по одному звукові - [а], [у], [е], коли вживаються для позначення м'якості приголосних (люди - л'юди, давнє - д'авн'є), а також два звуки, коли виступають:

• на початку слова (юшка - йюшка, єдність - йєд'н'іс'т');

• на початку складу після букви, що позначає голосний склад (палає - па-ла-йє);

• після апострофа (в'яне - вйяне);

• після м'якого знака (портьєра - портйєра).

М'якість приголосних передається за допомогою букв ь та і (сталь, тісто, хіба).

Твердість приголосних на письмі не позначається, а для роздільної вимови вживається апостроф.

2. Артикуляційна класифікація голосних звуків української мови.

Голосних звуків шість: [і], [и], [е], [у], [о], [а]

Голосні звуки можуть бути:

1. переднього і заднього ряду;

2. низького, середнього і високого підняття;

3. огублені і неогублені;

4. ненаголошені і наголошені.

Голосні переднього і заднього ряду

За місцем творення (мається на увазі рух язика у горизонтальній площині ротової порожнини) голосні звуки поділяються на голосні переднього ряду ([е], [и], [і]) і голосні заднього ряду ([а], [о], [у])

Голосні низького, середнього і високого підняття

В залежності від ступеня підняття язика, тобто від його руху у вертикальній площині, розрізняють голосні низького ([а]), середнього (е], [о]) і високого підняття ([і], [и], [у]).

Огублені і неогублені голосні

За участю губ голосні поділяються на огублені ([о], [у]) (лабіалізовані) і не огублені ([і], [и], [е], [а]) (нелабіалізовані):

Наголошені і ненаголошені голосні

Залежно від місця наголосу в слові голосні звуки можуть бути наголошеними і ненаголошеними.