29. Займенник як частина мови. Співвідношення займенників з іншими частинами мови.

Займенник- це частина мови, що вказує на предмети, ознаки або кількість, не називаючи їх. Займенники, подібно до іменників, прикметників і числівників, відповідають на питання хто? що? який? чий? скільки? (ніщо, вони, той, всякий, стільки).

За значенням і граматичними ознаками займенникові слова неоднотипні. Вони поділяються на три групи: І) узагальнено-предметні, 2) узагальнено-якісні та 3) узагальнено-кількісні.

Узагальнено-предметні займенники співвідносяться з іменниками. Вони дають вказівку на предмети і характеризуються спільними з іменниками граматичними ознаками: віднесеністю до одного з трьох граматичних родів (він, вона, воно) або від­ сутністю формального показника роду (я, ти) чи вираженням його через синтаксичні зв’язки (що упало? хто прийшов? що таке? хто такий? хто така *)’, синтаксично незалежним значенням числа (я — ми. ти ви), що виражається суплетивними формами або контекстуально (хто такі?) і зрідка флексіями (він. вона, воно, вони); зміною за відмінками.

Узагальнено-якісні займенники дають вказівку на ознаки і за граматичними зна­ченнями співвідносяться з прикметниками: вони змінюються за родами, числами і відмінками.

Узагальнено-кількісні займенники вказують на кількість (стільки, скільки) або порядок предметів при лічбі (котрий) і за морфологічними ознаками співвідносяться з числівниками. Слова стільки і скільки змінюються за відмінками, а котрий — за відмінками, родами і числами. У реченні займенники, що вказують на предмети, виступають підметом або додатком, зрідка — обставиною.

30. Розряди займенників за значенням.

Займенники за своїм лексичним значенням і морфологічними ознаками поділяються на дев’ять розрядів:

• особові: я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони

• зворотний: себе

• питальні: що? хто? скільки? який? чий? котрий?

• відносні: ті ж питальні, але без знаку питання

• присвійні: мій, твій, наш, ваш; його, її, їхній, свій);

• вказівні: цей, оцей, сей, той, стільки, такий, отакий

• означальні: весь, всякий, сам, кожний, самий, інший

• неозначені: абихто, абищо, будь-який, скільки-небудь

• заперечні : ніщо, ніякий, нічий, аніхто, аніщо, аніякий.

31. Дієслово як частина мови: семантика, морфологічні ознаки, синтаксична роль.

Дієслово- це частина мови, яка означає дію або стан предмета і відповідає на питання що робити? що зробити? що робиться з предметом? у якому стані він перебуває? (ходив, співатиме, займатися, буду їсти, заробляю).

У реченні дієслово може виконувати будь-яку синтаксичну роль.

Існує п’ять дієслівних форм:

1. інфінітив (має вид, нефінітний)

2. способові дієслова (особові, родові)

3. дієприкметна

4. діє прислівна

5. безособові форми на –но, -то.

Морфологічні категорії дієслова.

Усі дієслівні форми об’єднуються на основі спільного лексичного значення (процесуальності), та загальнодієслівних категорій.

1. Загальнодієслівні категорії:

• вид (док., недок.)

• стан (акт., пас., зворотно-середній)

• перехідності, неперехідності

2. Частково перехідні категорії:

• зміна за способом;

• за часами;

• за особами або родами;

• за числами.