19Генеральна, галузева, тарифні угоди.

Генеральна угода укладається між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об`єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб’єднаннями.

Генеральна угода фіксує домовленості між сторонами соціального партнерства, та регулює основні аспекти соціально-трудових відносин.

Повноваження сторін щодо розробки та підписання Генеральної угоди містяться у Законі України "Про колективні договори та угоди". У цьому ж законі визначено зміст Генеральної угоди:

гарантії праці і забезпечення продуктивної зайнятості;

мінімальні соціальні гарантії оплати праці і доходів всіх груп і верств населення, які забезпечували б достатній рівень життя;

розмір прожиткового мінімуму, мінімальних нормативів;

соціальне страхування;

трудові відносини, режим роботи і відпочинку;

умови охорони праці і навколишнього природного середовища;

задоволення духовних потреб населення;

 Галузева угода (далі – Угода) - це акт соціального партнерства, яким встановлюються основні норми, принципи та взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання соціально-економічних та трудових відносин, надання додаткових соціально-економічних гарантій. 

Тарифна угода — це договір між представниками сторін переговорів з питань оплати праці та соціальних гарантій.

Предметом тарифної угоди на виробничому рівні як складової частини колективного договору є:

— форми і системи оплати праці, що застосовуються для різних категорій та груп працівників;

— мінімальна тарифна ставка, диференційована за видами і типами виробництв у межах рівнів, передбачених генеральною тарифною угодою для відповідних видів і типів виробництв галузі (підгалузі);

— розміри тарифних ставок і посадових окладів за розрядами робіт і посадами працівників;

— види і розміри доплат, надбавок, премій та інших заохочувальних і компенсаційних виплат і умови їх надання;

— умови оплати праці за роботу в надурочний час, час простою, який мав місце не з вини працівника, при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника тощо.

20.Ринок праці: суть, зміст, структура.

Система відносин, пов'язаних з наймом і пропозицією праці, тобто з її купівлею та продажем.

Сфера працевлаштування, де взаємодіють покупці та продавці праці.

Механізм, що забезпечує погодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

Сфера формування попиту і пропозиції робочої сили.

По-перше, специфічністю "товару", який тут продається і купується: це робоча сила, тобто здатність людини до праці, її досвід, кваліфікація.

По-друге, невіддільністю права власності на товар”праця” від його власника;

По - третє, значною тривалістю контакту продавця і покупця.

По – четверте, праця, на відміну від звичайних товарів, купується не для задоволення споживача, а для того, щоб виробляти якусь конкретну продукцію;

Складові ринку праці

сукупна пропозиція охоплює все працездатне населення, що пропонує роботодавцю свою здатність до праці в обмін на життєві блага.

сукупний попит - це загальна потреба економіки в найманій робочій силі.

сукупний ринок праці (СРП) – це сума сукупного попиту на працю і сукупної пропозиції праці.

поточний ринок праці (ПРП) – це різниця між сукупним ринком праці і задоволеним попитом на працю

ПРП = СРП - ЗПП

Основні суб'єкти ринку праці

Роботодавець – окрема особа, або група осіб які є власником засобів виробництва чи уповноваженим власника. Залежно від організаційно – правової форми, форми власності на засоби виробництва роботодавцями можуть бути :власники і представники державних підприємств, акціонерних товариств, громадських організацій, колективних господарств, приватних підприємств, господарських асоціацій, кооперативів, спільних підприємств, приватні підприємці.

Наймані робітники — це вільні працездатні громадяни, для яких робота по найму є головним джерелом їх існування. Для роботодавців вони представляють різну цінність в залежності від статі, віку, кваліфікації, соціального статусу та інших соціально набутих якостей

Функції ринку праці

Посередницька - організація “зустрічі” роботодавців і найманих працівників.

Оздоровча - забезпечення конкуренції на ринку праці як між роботодавцями, так і найманими працівниками.

Ціноутворювальна- забезпечення рівноваги між попитом і пропозицією робочої сили відповідно до чинного законодавства.

Інформаційна - інформація про стан ринку праці, про вільні робочі місця, консультація щодо можливостей одержання роботи.

Стимулююча – передбачає стимулювання найманих працівників з метою підвищення її якості, конкурентоспроможності на ринку праці.

Захисна - недопущення зміни умов праці, оплати праці на користь однієї із сторін.