7.Людський капітал. Використання і розвиток людського капіталу.

Людський капітал – це Сукупністі природжених здібностей, загальної спеціальної освіти, професійного досвіду, творчого потенціалу, фізичного і морально-психологічного здоров”я, що забезпечують можливість давати дохід.

ЛК розглядається за 3-ма рівнями:

1) на особливому рівні – знання, навички, які людина здобула шляхом освіти, професійної підготовки і практичного досвіду;

2) на мікроекономічному рівні – сукупна кваліфікація та професійні здібності всіх працівників підприємства, а також здобутки підприємства щодо ефективної організації праці та розвитку персоналу;

3) на макроекономічному рівні - накопичені вкладення в такі галузі діяльності, як освіта, професійна підготовка і перепідготовка оздоровлення. Цей рівень включає в себе всю суму людського капіталу, всіх підприємств та всіх громадян держави.

До складових людського капіталу відносять:

- капітал освіти – інтелектуальний капітал;

- капітал здоров’я;

- капітал культури (споживчий та високодуховний);

- капітал соціально-психологічний.

З досвіду розвинених країн світу можна винести, що найважливішими напрямками політики розвитку інтелектуального капіталу є:

- утвердження принципу пріоритету цінності людського творчого потенціалу як основного в новій економічній політиці;

- прийняття принципу індивідуального розвитку людини;

- формування й розвиток активної поведінки особистості, її здатності до конкуренції, встановлення принципів самостійності та самовідповідальності, розвиток її прагнення до реалізації свого творчого потенціалу;

- поступове звільнення всіх сфер економіки України від некваліфікованої робочої сили;

- поширення різноманітних методів й форм організації й стимулювання праці, характерних для творчої діяльності

8Праця: її суть та характеристика

Праця - це доцільна, свідома, органівана діяльність людей, спрямована на створення матер і духовних благ, необх для задов сусп і особистих потреб людини.

Процес праці містить три основні моменти: доцільність діяльність людини, тобто власне працю; предмет праці, на який спрямована праця; засоби праці, з допомогою яких людина впливає на предмет праці.

Праця – основа життєдіяльності і розвитку людського суспільства. Зміст і хар пр. залежить від ступеня розв продукт сил і сусп відносин і взаємообумовлюють один одного.

У процесі праці формується система соціально-тру¬дових відносин, що є стрижнем суспільних відносин на рівні народного господарства, регіону, організації та окремих індивідів.

Розрізняють конкретну й абстрактну працю. Кон¬кретна праця — це доцільно спрямована діяльність людини, результатом якої є створення певної спо-живної вартості. Абстрактна праця — це витрати людської енергії, частка затрат суспільної праці без¬відносно до тієї конкретної форми, в якій вона здійс-нюється.

Подвійність поняття «праця» зумовлює і подвій¬ність її змісту. Змістом конкретної праці є кількісний і якісний склад трудових функцій (відмінність у про-фесіях, рівнях кваліфікації працівників), їх співвідношення і взаємозв'язок у конкретному процесі праці. Отже, конк-ретна праця виражає й технологічний аспект. Техніко-техноло-гічний зміст праці індивідуальний на кожному робочому місці і перебуває під впливом перетворень у техніці, технології, змін предметів праці тощо.

Абстрактна праця відображає її соціально-економічний зміст, тобто ступінь і спосіб затрат робочої сили, а також суспільно-економічні відносини, в яких здійснюється процес праці (трива¬лість робочого дня, оплата праці, вимоги до підготовки працівни¬ка тощо).

Розглядають поняття «змістовність» праці, що характери¬зує рівень складності, різноманітності виконуваних трудових фу¬нкцій, самостійності працівника в трудовому процесі.

Система суспільних відносин визначає характер праці. Розріз¬няють загальні і часткові ознаки праці.

Загальні ознаки праці визначаються передусім формою власності і відображають відношення працівників до засобів виробництва, до продукту своєї праці.

Часткові ознаки характеризують особливості функціонування робочої сили. За цими ознаками розрізняють такі види праці залежно від:

• способу здійснення — розумова й фізична;

• кінцевого результату праці — продуктивна й непродук¬

тивна;

• рівня складності праці — складна й проста;

• рівня творчості — творча й нетворча.