55. Розкрийте історичне значення форсування Дніпра та визволення Києва для подальшого перебігу подій Великої Вітчизняної війни.

В Битві за Дніпро була успішно здійснена взаємодія регулярних військ з червоними партизанами, що діяли на території України та Білорусі. Внаслідок Битви за Дніпро радянські сили відвоювали значну частину України у німців, ліквідували оборону противника на великій ділянці вздовж Дніпра, форсували його і захопили стратегічні плацдарми на правому березі, роз'єднали болотистим Поліссям німецькі групи армії «Центр» і «Південь». Вермахт втратив понад 60 дивізій.

Понад 2 тисяч учасників Битви за Дніпро присвоєно звання Героя Радянського Союзу; десятки тисяч були нагороджені орденами та медалями СРСР.

56. Визначте джерела та проаналізуйте значення героїчної праця українців в тилу в роки Великої Вітчизняної війни.

Виробничі колективи України разом з місцевим населенням починали відразу налагоджувати підприємства. Працювати доводилося в складних кліматичних умовах, без відпусток і вихідних, по 12—14 годин на добу. Нерідко робітники тижнями не спали і їли в цехах.

Гасло «Все для фронту! Все для Перемоги!» стало нормою життя працівників тилу. Вагомий внесок у перемогу над ворогом належить українським металургам, підприємствам «Дніпроспецсталі», «Запоріжсталі». За 6 місяців побудовано й уведено в дію провідні цехи Маріупольського металургійного заводу ім. В. Куйбишева. До війни їх зводили протягом трьох років. А на початку листопада 1942 року цех виробив перші партії труб.

В умовах воєнного часу постійно зростала потреба в продукції паливно-енергетичного комплексу. Особливо це стосувалося вугілля. На підприємства вугільної галузі східних районів СРСР перевезено 54 тис. шахтарів з Донбасу. Олексій Стаханов став восени 1941 року на чолі тресту « Карагандавугілля », а славетний український шахтар Микита Ізотов у жовтні 1942 року очолив трест «Челябвугілля».

Як і в 30-ті pp., серед місцевих шахтарів організовано стаханівські та ізотівські школи, де гірники здобували навички високопродуктивної праці. Прихід на шахти гірників Донбасу значно вплинув на ефективність праці всіх трудових колективів. У складних умовах війни (нестача кваліфікованої робочої сили, підготовка і перепідготовка кадрів, низький рівень механізації праці, погані матеріально-побутові умови гірників) удалося значно підвищити ефективність праці. Наприклад, якщо в січні 1942 року середньодобовий видобуток вугілля на шахтах Челябінського вугільного басейну становив 14,6 тис, у травні цього ж року — 19,8 тис, то в серпні — 23,7 тис. т.

Постійно зростали темпи видобутку залізної руди. На схід перебазувалися численні колективи гірників Криворіжжя та Нікополя. Разом з трудівниками Уралу вони освоїли нові залізорудні басейни. Криворізькі гірники О. Семи-волос, І. Завертайло, С. Єременко, які працювали на уральських рудниках, виробляли понад 10 норм за зміну. 1942 року О. Семиволос установив новий рекорд — виконав 45 норм за зміну.

Героїчною працею відзначалися українські машинобудівники. Танкові заводи Уралу щомісяця випускали 2 тис. танків. Тільки трудівники Харківського тракторного заводу випустили тисячі бойових машин.

За найактивнішої участі українських робітників, інженерів, службовців у східних районах СРСР побудовано 2 250 великих промислових підприємств. Уже на кінець 1942 року Радянський Союз обігнав гітлерівську Німеччину з виробництва військової техніки та озброєння.

Евакуація колгоспів і радгоспів з України здійснювалася переважно до Поволжя та Казахстану. До середини осені 1941 року вдалося вивезти в радянський тил біля 2 млн. т зерна та зернопродуктів, понад 6 млн. голів худоби, близько 26 тис. тракторів, різноманітне майно колгоспів, радгоспів, МТС. Не вдалося евакуювати понад 40 тис тракторів, 900 тис. т зерна та зернопродуктів, 87% поголів'я худоби. До тилових районів СРСР евакуювали з України 40 тис. кваліфікованих сільськогосподарських працівників.

Зразки самовідданої праці демонстрували передовики перших п'ятирічок. 1942 року бригада П. Ангеліної в складі її сестер Надії, Олени та Катерини, працюючи на трьох тракторах, обробила 4 990 га землі в колгоспі Західно-Казахстанської області.

Маючи багатий досвід вирощування зернових і технічних культур, високоефективного тваринництва, трудівники сільського господарства України надали істотну допомогу колгоспам і радгоспам східних регіонів. За 1942—1945 pp. посівні площі в Радянському Союзі збільшилися на 26 млн. га. За роки війни колгоспи й радгоспи України здали державі 16,5 млн. т зерна, 400 тис. т м'яса, майже 250 тис. т молока.

У 1942 році трудівники тилу започаткували ще один патріотичний рух — збір коштів на будівництво танкових колон, артилерійських батарей, авіаційних ескадр. Трудящі України взяли активну участь у збиранні коштів на танкову колону «За Радянську Україну».

Героїчний подвиг трударів села України мав великий вплив на забезпечення Червоної армії продовольством. Наприклад, добова харчова норма бійців і командирів складалася з хліба, масла, цукру, картоплі, макаронних виробів, м'ясопродуктів. Виробничі колективи України разом з місцевим населенням починали відразу налагоджувати підприємства. Працювати доводилося в складних кліматичних умовах, без відпусток і вихідних, по 12—14 годин на добу. Нерідко робітники тижнями не спали і їли в цехах.

Гасло «Все для фронту! Все для Перемоги!» стало нормою життя працівників тилу. Вагомий внесок у перемогу над ворогом належить українським металургам, підприємствам «Дніпроспецсталі», «Запоріжсталі». За 6 місяців побудовано й уведено в дію провідні цехи Маріупольського металургійного заводу ім. В. Куйбишева. До війни їх зводили протягом трьох років. А на початку листопада 1942 року цех виробив перші партії труб.

В умовах воєнного часу постійно зростала потреба в продукції паливно-енергетичного комплексу. Особливо це стосувалося вугілля. На підприємства вугільної галузі східних районів СРСР перевезено 54 тис. шахтарів з Донбасу. Олексій Стаханов став восени 1941 року на чолі тресту « Карагандавугілля », а славетний український шахтар Микита Ізотов у жовтні 1942 року очолив трест «Челябвугілля».

Як і в 30-ті pp., серед місцевих шахтарів організовано стаханівські та ізотівські школи, де гірники здобували навички високопродуктивної праці. Прихід на шахти гірників Донбасу значно вплинув на ефективність праці всіх трудових колективів. У складних умовах війни (нестача кваліфікованої робочої сили, підготовка і перепідготовка кадрів, низький рівень механізації праці, погані матеріально-побутові умови гірників) удалося значно підвищити ефективність праці. Наприклад, якщо в січні 1942 року середньодобовий видобуток вугілля на шахтах Челябінського вугільного басейну становив 14,6 тис, у травні цього ж року — 19,8 тис, то в серпні — 23,7 тис. т.

Постійно зростали темпи видобутку залізної руди. На схід перебазувалися численні колективи гірників Криворіжжя та Нікополя. Разом з трудівниками Уралу вони освоїли нові залізорудні басейни. Криворізькі гірники О. Семи-волос, І. Завертайло, С. Єременко, які працювали на уральських рудниках, виробляли понад 10 норм за зміну. 1942 року О. Семиволос установив новий рекорд — виконав 45 норм за зміну.

Героїчною працею відзначалися українські машинобудівники. Танкові заводи Уралу щомісяця випускали 2 тис. танків. Тільки трудівники Харківського тракторного заводу випустили тисячі бойових машин.

За найактивнішої участі українських робітників, інженерів, службовців у східних районах СРСР побудовано 2 250 великих промислових підприємств. Уже на кінець 1942 року Радянський Союз обігнав гітлерівську Німеччину з виробництва військової техніки та озброєння.

Евакуація колгоспів і радгоспів з України здійснювалася переважно до Поволжя та Казахстану. До середини осені 1941 року вдалося вивезти в радянський тил біля 2 млн. т зерна та зернопродуктів, понад 6 млн. голів худоби, близько 26 тис. тракторів, різноманітне майно колгоспів, радгоспів, МТС. Не вдалося евакуювати понад 40 тис тракторів, 900 тис. т зерна та зернопродуктів, 87% поголів'я худоби. До тилових районів СРСР евакуювали з України 40 тис. кваліфікованих сільськогосподарських працівників.

Зразки самовідданої праці демонстрували передовики перших п'ятирічок. 1942 року бригада П. Ангеліної в складі її сестер Надії, Олени та Катерини, працюючи на трьох тракторах, обробила 4 990 га землі в колгоспі Західно-Казахстанської області.

Маючи багатий досвід вирощування зернових і технічних культур, високоефективного тваринництва, трудівники сільського господарства України надали істотну допомогу колгоспам і радгоспам східних регіонів. За 1942—1945 pp. посівні площі в Радянському Союзі збільшилися на 26 млн. га. За роки війни колгоспи й радгоспи України здали державі 16,5 млн. т зерна, 400 тис. т м'яса, майже 250 тис. т молока.

У 1942 році трудівники тилу започаткували ще один патріотичний рух — збір коштів на будівництво танкових колон, артилерійських батарей, авіаційних ескадр. Трудящі України взяли активну участь у збиранні коштів на танкову колону «За Радянську Україну».

Героїчний подвиг трударів села України мав великий вплив на забезпечення Червоної армії продовольством. Наприклад, добова харчова норма бійців і командирів складалася з хліба, масла, цукру, картоплі, макаронних виробів, м'ясопродуктів.