1.Порівняйте політичне становище та економічний розвиток українських земель у складі різних держав напередодні Першої світової війни. Зробіть узагальнюючий висновок.

Землі, що перебували у складі Російської імперії:

(близько 80% земель) Лівобережжя; Слобожанщина, Правобережжя; Південна (степова) Україна.

Промислове піднесення:

- створення великих підприємств;

- високі темпи розвитку;

- підпорядкованість імперському центру;

- залучення іноземного капіталу;

- спеціалізація промислових районів;

- нерівномірний розвиток окремих регіонів;

- деформована структура промисловості (70% припало на видобуток сировини та виготовлення напівфабрикатів).

Розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві:

- Переважання великого поміщицького землеволодіння;

- Поширення розшарування селянства:

- Аграрне перенаселення;

- Нерівномірний розвиток окремих районів;

- Слабке використання науково-технічного прогресу (машин, нових технологій тощо);

- Темпи розвитку СГ значно відставали від промислових;

- Міграція населення до Далекого Сходу, Сибіру, Середньої Азії.

Наявність широкого спектра політичних партій:

- перевага політичних сил національно-соціалістичної спрямованості;

- підтримка більшістю партій ідеї автономії України у складі федеративної Росії;

- висування Українською народною партією (УНП) гасла державної незалежності України.

Землі, які перебували у складі Австро-Угорської імперії:

(близько 20% земель) Східна Галичина; Північна Буковина; Закарпаття.

Гальмування промислового розвитку:

- переважання дрібних підприємств;

- Повільний розвиток;

- незацікавленість австрійського уряду у промисловому розвитку регіону;

- домінування іноземного капіталу;

- нерівномірний розвиток галузей промисловості;

- переважання добування та первісної обробки сировини.

Повільний розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві:

- наявність пережитків кріпацтва;

- збереження церковного землеволодіння;

- зменшення кількості поміщицьких маєтків, зосередження земель у руках невеликої групи впливових поміщиків;

- диференціалізація селянства;

- аграрне перенаселення;

- низька продуктивність сільського господарства;

- еміграція населення до Канади, США, Аргентини, Бразилії і т.д.

Створення легальних політичних партій наприкінці XIX ст.:

- великий досвід роботи в умовах Австро-Угорської конституційной монархії;

- значна роль греко-католицької церкви;

- перевага ідеї політичної самостійності України як кінцевої мети, перший крок до неї – автономія України.

2. Визначте причини та етапи революційних подій в Україні в 1905—1907 рр. Проаналізуйте основні досягнення українського національного руху періоду першої російської революції.

I етап – «Піднесення». 1 період. Початки «Піднесення» - січень-жовтень 1905 р.

Ознаки: 1. Наростання масової боротьби;

1. Поширення заворушень серед селян та армії;

2. Політизація народних мас.

Причина: «Кривава надія»: Розстріл мирних демонстрації, робітників, які хотіли змінити умови їх життя.

2 період: Повстання на флоті – весна-літо 1905 р.

Ознаки: Панцерник «Потьомкін» та крейсер «Очаков» підняли повстання.

Факти: влада придушила повстання із обох сторін, було багато вбитих.

II етап. 3 період: Загальноросійський політичний страйк. Жовтень–грудень 1905 р.

Ознаки: Вимоги страйкарів – 8 год. Робочий день, свобода слова, знищення самодержавства.

Факти: 17 жовтня 1905 р. Микола II видав маніфест, в якому «формував населенню особисту недоторканість, свободу слова».

В Україні почала видаватися україномовна література (24 видання), відновило свою роботу товариство «Просвіта».

Рік: Наприкінці 1905 р. Ознаки: РСП політичну свободу використали для посилення антиурядової діяльності.

Факти: УДП і УРП об’єднались в українську демократичну партію і повільно шукали свій шлях у революції.

4 період: Збройні повстання. Грудень 1905 р.

Ознаки: захоплення політичної влади в Харкові, Олександрівці, Луганську.

Факти: Всі повстання, їх організатори і активні учасники були придушені. Після цього революція пішла на спад.

III Етап. Спад. Січень 1906 – червень 1907 р.

Ознаки: спад революційного руху.

Факти: репресії, каральні експедиції, арешти, обшуки; політичні партії переходять у підпілля, активізуються терористичні методи боротьби.

Досягнення українського національного руху періоду першої російської революції:

1) скасування Валуєвського циркуляра та Емського договору;

2) відновлення українських періодичних видань;

3) поширюється діяльність товариства «Просвіт» (діяли у Полтаві, Чернігові, Києві, Ніжині, Миколаєві, поширювали українську літературу, допомагали селянам;

4) українізація освіти;

5) в першу Державну Думу ввійшли 102 українські депутати, очолював укр.фракцію Ілля Шраг; у другій держ.думі укр.фракція складалася з 47 депутатів.

3. Розкрийте причини столипінської реформа в Україні. Визначте наслідки аграрної реформи для подальшого формування капіталістичних відносин в українських землях, окремо виділивши їх позитивні та негативні сторони.

Аграрна реформа Столипіна.

Передбачалося 3 основні ідеї:

1) Руйнування селянської общини;

2) Дозвіл селянам отримувати землю у приватну власність (хутір,відруб);

3) Переселення селян у малозаселені райони Сибіру, Середньої Азії, Північного Кавказу.

Аграрною реформою Столипін хотів вирішити такі завдання:

1) Підняти ефективність сільськогосподарського виробництва;

2) Зміцнити соціальну опору самодержавства на селі;

3) Вирішити проблему перенаселення деяких районів.

Найбільший успіх ця реформа мала для українців через їх ментальність. Українцям характерний індивідуальній спосіб життя. В Україні була менш поширена община.

За 1907—1915 р.р. з общини на правобережжі вийшли 48% селян, а півдні – 42%, на лівобережжі – 16,5%; буде утворено 440 тис хуторів – 14% від усіх селянських господарств

Наслідки реформи Столипіна:

У період реформи збільшуються їх врожаї, особливо зернових. Середньозважені збори зернових хлібів з 1 десятини зросли у 1907—1914 рр. порівняно з 1899—1906 рр. на Правобережній Україні — з 65,2 до 69,1 пуд.. Лівобережжі — з 48,9 до 55,7 пуд., у Степу — з 41,7 до 49,5 пуд. Поміщики мали ширші можливості у застосуванні засобів для підвищення врожайності своїх полів, а тому у них були порівняно вищі збори зернових, ніж у селян: жито 103 пуд./дес. проти 75, озима пшениця — 102 проти 80, ярова пшениця — 68 проти 58, овес — 96 проти 71. Одним із завдань, які переслідувала реформа, було зробити врожайність у селянських господарствах захищеною і менш залежною від погоди. Технічне оснащення у сільському господарстві, покращення технології вирощування сільгоспкультур, підвищення агрономічної освіченості селян через відповідні курси, школи, брошури сприяли тому, що поступово врожайність у селянських господарствах зростала.

У тваринництві в розглядуваний період відбувається скорочення тих галузей, які вимагали при екстенсивній формі їх ведення наявності великих випасів та вигонів (вівчарство, велика рогата худоба). Внаслідок цього, селяни були змушені переорієнтовувати свої господарства на потреби ринку. Особливо значного розвитку набувають промислове молочне господарство, промислове птахівництво, в основному в заможних селянських господарствах. Селяни у ці роки почали розводити поліпшені породи молочної худоби, розширювати площу травосіяння, вирощувати кормові рослини для зміцнення кормової бази тощо. Аналізуючи розвиток тваринництва по окремих губерніях, необхідно виділити діяльність губернських управ та земств (створені на Правобережжі на засадах закону 14 березня 1911 р.), за допомогою яких у сільському господарстві поширились заходи щодо кількісного та особливо якісного розвитку тваринництва (надання позик селянам для купівлі худоби, придбання її поліпшених порід, організація спарувальних пунктів, виставок тощо). Так, у Київській губернії, де земські заходи щодо поліпшення тваринництва розпочались у 1908 р, кількість спарувальних пунктів зросла з 1909 р. по 1910 р. з 14 до 19. На заходи по молочному господарству та маслоробству губернське земство асигнувало на 1911 р. 4450 крб., на поліпшення птахівництва — 1200 крб. У 1912 р. київські губернські земські збори поставили питання про необхідність організації обласної дослідної станції, в т. ч. з відділом тваринництва. Проблемам тваринництва приділялась значна увага і на сільськогосподарському з'їзді у Києві (вересень 1913 р.), де було заслухано 21 доповідь.' По кількісних показниках відчутних змін не відбулося.