40. Порівняйте політику Польщі, Румунії, Чехословаччини стосовно населення західноукраїнських земель, що входили до їх складу в 1920—1930-х рр.

Становище українських земель у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини та СРСР

Питання для порівняння Українські землі у складі

Польщі Румунії Чехословаччини СРСР

Статус у складі держав Східна Галичина—до 1923р. автономія. Решта українських земель (Холмщина, Підляшшя, Лемківщина, Посяння) входили до складу польських воєводств За Сен-Жерменським договором Буковина увійшла до складу Румунії. У 1920 р. посли Англії, Франції, Італії, Японії Бессарабським протоколом визнали і затвердили захоплення краю Румунією Увійшли до складу ЧСР згідно із Сен-Жерменським договором на правах автономії, але реально статус автономії отримали лише в жовтні 1938 р. УСРР(з1937р. УРСР) —формально суверенна республіка у складі СРСР (з 1922 p.). До 1922 р. входила до воєнно-політичного союзу радянських республік

Рівень економічного розвитку Низький, існування окремих промислових центрів Низький Низький Унаслідок індустріалізації УРСР стала промислово розвинутою республікою. Індустріально-аграрний характер розвитку

Аграрна реформа Обмежена, українські селяни зазнавали дискримінації. Заселення українських земель осадниками Обмежена, українські селяни зазнавали дискримінації Реформа супроводжувалася розвитком інфраструктури краю Націоналізація землі. Передача землі селянам. Розвиток кооперації. 3 1929 р. насильницька колективізація, голодомори 1921 — 1923, 1932—1933 рр.

Суть урядової політики щодо українства Репресивна Репресивна Лояльна Репресивна

Український національно-визвольний рух Розвинутий, масовий, організований Слабко розвинутий, організований Розвинутий, організований Придушений і знищений

Становище української церкви Переслідування православної церкви. Навернення до католицизму. Права УГКЦ захищалися конкордатом Польщі з Папою Римським (1925 р.) і авторитетом А. Шептицького Румунський патріархат підпорядкував собі православні єпархії Бессарабії і буковинську митрополію. Українські священики зазнавали дискримінації Уряд ЧСР не втручався у релігійні справи Знищена УАПЦ. Антирелігійні та антицерковні кампанії. Насадження атеїзму

Розвиток української освіти Гальмування розвитку української освіти, її полонізація. Обмеження щодо українців під час вступу до вузів У 1934 р. остаточно ліквідована українська освіта Динамічно розвивалася початкова, середня, спеціальна і вища освіта Динамічно розвивалася початкова, середня, спеціальна і вища освіта. Боротьба з неписьменністю. Насаджувалася комуністична ідеологія

41. Охарактеризуйте економічне, політичне та культурне становище українських земель у складі Польщі в 1921—1938 рр.

Економічне становище.

Міжвоєнну Польщу не можна назвати розвинутою країною. Та економічна занедбаність західноукраїнських земель була особливо вражаючою. Основою промисловості залишалися сировинні галузі — нафтова і лісова, а також переробка сільськогосподарської та мінеральної сировини. За даними перепису 1931 p., більшість найманих робітників працювали у сільському господарстві. Підприємства належали в основному польському або іноземному капіталу. Позиції українців були сильні тільки в кооперації.

У 1929 р. Польща потрапила під руйнівний вплив світової економічної кризи. Реальна заробітна плата робітників й до кризи не досягнула рівня передвоєнного часу. Криза спричинила дальше падіння рівня життя. Становище робітників ще більш ускладнилося внаслідок безробіття. Воно набуло на початку 1930-х pp. катастрофічних розмірів.

На селі становище було зовсім тяжким. Чимало селян гостро відчували земельний голод. Змушені господарювати на невеличких клаптиках землі, селяни не могли використовувати машини і передову агротехніку. Більшість господарств була нерентабельною. Держава обкладала їх непосильними податками. Тому частина мешканців села, які шукали для себе кращої долі і землі, мігрувала до Канади, Сполучений Штатів Америки, і навіть до Аргентини.

Культура:

У літературному житті українських земель помітну роль відігравав львівський журнал «Літературно-науковий вісник» (з 1933 р.— «Вісник»). У ньому гуртувалися найвизначніші митці-літератори — В. Стефаник, М. Черемшина, Ю. Липа, Є. Маланюк, У. Самчук та ін. Першим великим успіхом У. Самчука стала автобіографічна трилогія «Волинь», в якій майстерно зображалося життя українського села і молодої селянської інтелігенції в роки Першої світової війни.

На сторінках літературного журналу «Дзвони» вперше були надруковані твори талановитого поета з Лемківщини Б. Антонича. Навколо літературно-мистецького місячника «Назустріч» гуртувалася група далеких від політики митців на чолі з критиком М. Рудницьким, а згодом — поетом і мистецтвознавцем С. Гординським. Навколо журналу «Ми», який почав виходити у Варшаві в 1934 p., склалося літературне об'єднання переважно з письменників-емігрантів. Тут друкувалися твори Ю. Липи, Є. Маланюка, О. Теліги.

У мистецькому житті вирізнялися постаті пейзажиста у стилі імпресіонізму І. Труша, 0. Новаківського, який працював у стилі експресіонізму, і П. Холодного. Останній уславився іконописними працями в стилі неовізантінізму.

Політика

Польща не була тоталітарною державою, хоча в тогочасній радянській пресі її інакше, як фашистською, не називали. Діяльність політичних партій не заборонялася, якщо вона не суперечила законам. Однак діяльність комуністів явно виходила за рамки конституції і була нелегальною, тому, що комуністичний рух розглядався як «рука Москви». В деякій мірі це відповідало дійсності, оскільки Комуністичний інтернаціонал (Комінтерн) мав штаб-квартиру у Москві і розглядався Радянським керівництвом як інструмент зовнішньої політики СРСР проти «буржуазного Заходу». Комуністична партія Східної Галичини (КПСГ) у 1923 р. перетворилася на Комуністичну партію Західної України (КПЗУ). Комуністи працювали на всій території, населеній українцями. Проте, під тиском Комінтерну КПЗУ змушена була увійти до Компартії Польщі. Незважаючи на скромну чисельність (близько 4 тис. членів у середині 1930-х pp.), вона була політично активною.

Найбільшого впливу на маси комуністи досягли на зламі 1920 — 30-х pp., коли Польща переживала економічну кризу. Щоб використовувати легальні форми боротьби, керівництво КПЗУ утворило більш широку й аморфну організацію — Українське селянсько-робітниче соціалістичне об'єднання (Сельроб).

Влітку 1930 р. набули нових форм протести селянських мас проти податкового гноблення, яке в умовах кризи ставало нестерпним. Селяни підпалювали садиби поміщиків і осадників-колоністів, руйнували лінії зв'язку, нападали на поліцейські пости. У Львівському, Станіславському, Тернопільському і Волинському воєводствах комуністи підняли їх на збройну боротьбу. Секретар ЦК Компартії Польщі Є. Ленський не без задоволення зазначив, що у цих виступах «уперше за кілька років виявилися елементи громадянської війни».

Кульмінацією селянського руху стало Ліське повстання у червні-липні 1932 р. У ньому взяли участь понад ЗО тис. селян Ліського, Сокальського, Турківського і Добромильського повітів. Армія і поліція жорстоко розправилися з повстанцями. Подібні розправи уряд називав пацифікацією (умиротворенням). Вони набули міжнародного розголосу і викликали протести у Лізі Націй.

У другій половині 1930-х pp. вплив КПЗУ зменшився. Польським властям, які у 1934 р. створили концтабір у Березі Картузькій, головним чином для комуністів, несподівано «допоміг» Комінтерн. Під час перебування в СРСР чимало західноукраїнських комуністів було заарештовано і загинуло у сталінських концтаборах. У 1938 р. виконком Комінтерну взагалі розпустив Компартію Польщі і в її складі — КПЗУ.

Серед українських партій демократичного напряму найвпливовішим було Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО). Це політичне угруповання утворилося у 1925 р. у результаті об'єднання Трудової партії та ряду невеликих партій і груп. УНДО було спадкоємцем провідної української партії початку XX ст.— національно-демократичної. Його лідери — С. Баран, Д. Левицький, В. Мудрий та ін. прагнули дотримуватися поміркованої позиції. Проте вкрай шовіністична політика урядових кіл, екстремістські гасла комуністів та українських націоналістів змушували їх діяти більш виразно і національно-активно.

У липні 1925 р. УНДО прийняло політичну програму, в якій чітко висловилося за єднання українців у боротьбі з асиміляційною політикою держави. У цьому документі вказувалося: «Східна Галичина з Лемківщиною, Холмщина з Підляшшям і Волинь з Поліссям мають відвічний український характер. Українське населення супроти чужинного впливового елементу являється тут подавляючою більшістю. Тому УНДО змагатиме, щоб західноукраїнські землі супроти Польщі виступали разом як цілість і в своїй участі головну вагу прикладатиме до вдержання і розбудови одноцілого національного фронту».

Західноукраїнська громадськість щиро вітала успіхи у розвитку національної культури в УСРР, досягнуті під час українізації. Не визнаючи ні комуністичної ідеології, ні диктату комуністів у громадсько-політичному житті, УНДО припускало можливість возз'єднання у майбутньому західноукраїнських земель з радянською Україною.

Встановлення у Польщі авторитарного режиму супроводжувалося посиленням судової і поліцейської сваволі, від якої найбільше страждали українці. Керівництво УНДО в цій ситуації вирішило обрати нову тактику щодо властей — а саме вимогу територіальної автономії для Західної України. Репресії у Радянській Україні зробили неактуальним гасло возз'єднання. Ідея автономії в Польській державі розглядалася як основа для нормалізації польсько-українських відносин.

В умовах зростаючої загрози з боку нацистської Німеччини панівні кола Польщі визріли для компромісу з національного питання. Польський уряд пообіцяв припинити антиукраїнську, а УНДО — антиурядову політику. У вересні 1935 р. в Польщі відбулися чергові парламентські вибори, і від УНДО було обрано 13 депутатів і 4 сенатори. На першій сесії сейму лідера УНДО Василя Мудрого було обрано віце-маршалком (заступником голови) сейму. Українські парламентарії підтримали внесені урядом закони щодо зміцнення національної безпеки. У відповідь польський уряд звільнив більшість українських в'язнів у Березі Картузькій і підготував закон про амністію політичних в'язнів. Українські кооперативи «Маслосоюз», «Сільський господар» та інші, існування яких ставало сумнівним через руйнівну економічну політику уряду, несподівано отримали урядові кредити.

Від нормалізації відносин вигравали обидві сторони, але доброї волі національних лідерів для успіху справи було недостатньо. Місцеві чиновники керувалися не стільки інструкціями з Варшави, скільки власними інтересами та уподобаннями. Під гаслом «зміцнення польськості на кресах» (тобто фактично полонізації населення) вони поводилися на українських землях як завойовники. Підтримувані місцевим польським населенням, особливо колоністами-осадниками, місцеві власті чинили насильство над українцями.

Зокрема, на Холмщині озброєні польські загони «Кракус» руйнували православні храми і змушували українців переходити у католицтво. Із 389 православних храмів, що існували на Волині до світової війни, зберігся тільки 51.

Становище греко-католицької церкви було кращим тому, що її права захищалися особливою угодою між Польщею і Ватиканом, укладеною в 1925 р. Однак греко-католицьких священиків карали за вживання української мови (аж до ув'язнення).