39. Порівняти зміст загальної, політехнічної та професійної освіти.

Зміст загальної середньої освіти - це частина культури, соціального досвіду суспільства, яка використовується в навчальному процесі для вирішення завдань навчання, виховання і розвитку особистості. До складу людської культури входять: 1) вже здобуті суспільством знання про природу, саме суспільство, мислення, техніку і способи діяльності; 2) досвід здійснення відомих способів діяльності, який втілюється в уміннях і навичках особистості, що засвоїла цей досвід; 3) досвід творчої, пошукової діяльності щодо вирішення нових проблем, які виникають перед суспільством; 4) досвід ставлень до світу, самого себе, тобто система емоційної, вольової, моральної, естетичної вихованості.

Зміст загальної середньої освіти - це не сукупність складових, а деяка "критична маса", яка забезпечує систему загальнонаукових знань, умінь і навичок, системне мислення, загальний світогляд, ціннісні орієнтації, імпульси до самоосвіти, саморозвитку.

До сучасного змісту освіти входить чотири основні компоненти: досвід пізнавальної діяльності, зафіксований у формі знань; досвід виконання відомих способів діяльності - у формі умінь діяти за зразком; досвід творчої діяльності - у формі умінь приймати нестандартні рішення в нових ситуаціях; досвід ставлень до навколишньої дійсності у формі ціннісних орієнтацій.

Політехнічна освіта (грец. poly — багато і techne — мистецтво, майстерність, вправність) виконує функцію ознайомлення з різноманітними галузями виробництва, пізнання сутності основних технологічних процесів, оволодіння вміннями й навичками обслуговування найпростіших технологічних (виробничих) процесів. Окремими компонентами політехнічної освіти людина оволодіває впродовж усього життя шляхом стихійного пізнання навколишньої дійсності, у процесі здобуття загальної та професійної освіти, а також беручи участь у виробничій діяльності.

Зміст освіти — це чітко окреслене коло знань, умінь, навичок і компетенцій, якими людина оволодіває шляхом навчання у навчальному закладі або самостійно. Він містить систему наукових знань про природу, суспільство, людське мислення, культуру та практичних умінь і навичок, необхідних для життєдіяльності людини. Зміст освіти в цілому має сприяти розв´язанню генерального завдання — формуванню гармонійної, всебічно розвиненої особистості.

Вища професійна освіта формує професійну робітничу кваліфікацію з складних професій і кваліфікацію молодших спеціалістів, які потребують фундаментальних теоретичних знань і розвинутого технологічного мислення. Здійснюється на базі змісту освіти повної загальноосвітньої школи та закладів профтехосвіти.

40. Порівняти суть організаційних форм навчання, методів та засобів навчання, навести приклади.

Поняття про методи навчання їх функції та структуру. Класифікація методів навчання.Метод (грець. – “шлях до чогось”). Метод навчання – спосіб здійснення навчальної діяльності, що веде до досягнення певної дидактичної мети.

Функції: освітня, виховна, розвиваольна, стимулююча, контрольно-=корекційна.

Структура прийом, дія, операція. Прийом – це складова частина методу, яка спрямовує учнів на розв’язання часткових дидактичних завдань. (Бесіда вимагає такі прийоми: постановка запитання, слухання відповідей, їх корекція, висновки). Прийом включення дії та операції.

Дія – акт цілеспрямованої діяльності. Характеризується усвідомленням мети, шляхів її досягнення. Дія вимагає конкретні операції, які слід застосовувати у певній послідовності.

До класифікації існують різні підходи:за джерелом знань (словесні, наочні, практичні)

1) за участю вчителя і учня у навчальному процесі (пасивні і активні) Ващенко

2) за домінуючою функцією у навчальному процесі( 1) методи, що забезпечують первинне сприйняття знань і умінь учнями, 2) методи усвідомлення, розвитку і поглиблення знань) Сухомлинський )

3) за характером пізнавальної діяльності (репродуктивні і продуктивні) Скаткін і Харнер

4) Чабанський – 3 гр. Методів (методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності, стимулювання і мотивації, контролю)

5) За переважним видом діяльності учнів (методи засвоєння знань; самостійне оволодіння знаннями, експонуючи емоційно-художна активність, практичні)

Методи навчання за характером пізнавальної діяльності учнів (Практичний приклади)

Це система методів обґрунтована у 60-70 роки Лайнером і Сказкіним.

 Репродуктивні методи: пояснювально-ілюстративний або інформаційно-рецептивний і репродуктивний;

 Продуктивні або проблемно пошукові методи: проблемного викладу, евристичний (частково-пошуковий), дослідницький.

Пояснювально-ілюстративний – розповідь, репродуктивна бесіда, традиційна лекція, ілюстрація, демонстрація.

Репродуктивний – спостереження за даним планом, репродуктивна робота з книгою або наочним посібником, підготовчі, пробні, тренувальні вправи, лабораторні і практичні роботи за інструкцією.

Проблемний – виклад матеріалу – проблемна лекція або розповідь.

Частково-пошуковий метод – евристична бесіда, дискусія, ввідні вправи, робота з літературою.

Дослідницький – творча робота з книгою чи наочним посібником, творчі вправи, лабораторні і практичні роботи творчого характеру.

-------------засоби навчання. Вибір методів і засобів навчання вчителем на прикладі викладання конкретної теми.

1) Слово. Воно служить для передачі і сприйняття знань, для організації і стимулювання діяльності, для контролю і корекції навчальної роботи. Підручники і посібники допомагають учням відновити в пам’яті, повторити поглибити знання, отримані на уроці.

2) Моделі. Дають можливість виділити суттєві зв’язки і відношення об’єктів дослідження. Моделі діляться на фізичні або предметні (макети), графічні (схеми, графіки, креслення), знакові або математичні (формули, рівняння).

3) Наочні посібники

Натуральні предмети і явища

Препаровані і консервовані предмети (опудала, гербарії, заспиртовані істоти і їх органи, препарати для мікроскопа.

Плоскі реальні зображення природи, суспільних процесів, об’єктів (картини, ілюстрації).

Об’ємні реальні зображення (муляжі, макети, моделі).

Абстраговані зображення (схеми, графіки, карти).

4) ТЗН – кіно, діапроектори, телевізори, код оскопи, магнітофони, відеомагнітофони, відеомагнітофони; діафільми, діапозитиви, кодоплівки, кінофільми, відеофіотми, комп’ютер.

Вибір методів і засобів навчання залежить від багатьох факторів.

 мета і завдання уроку;

 об’єм і складність навчального матеріалу;

 рівень підготовки і працездатності учнів, вік;

 мотивація навчання;

 час навчання;

 матеріально-технічна база;

 взаємини між вчителем і учнями;

 рівень підготовки, педагогічна майстерність вчителя.

----------Поняття про форми навчання. Розвиток класно-урочної системи та її альтернативи.

Форма навчання – зовнішній вираз узгодженої діяльності вчителя і учнів, що здійснюється в установленому порядку і певному режимі.

Розрізняють загальні і спеціальні форми навчання. Загальні виділяють в залежності від структури спілкування вчителя з учнями:

а) індивідуальне навчання; б) парне; в) групове; г) фронтальне;

Спеціалізується за характером навчання: а) теоретичне навчання (лекція, факультатив); б) практичне (практикум); в) змішаною (урок, семінар, домашня робота); г) трудовою.

Основна форма навчання в сучасній школі – урок. Він лежить в основі класно-урочної системи навчання.

Історично першою склалась індивідуальна форма навчання, пізніше з’явилась індивідуально-групова, де вчитель організовував роботу невеликої групи учнів, але фактично працював з кожним учнем індивідуально. В 16-17 ст. Склалася класно-урочна система навчання, побудована на фронтальній роботі. Запроваджена німецьким педагогом Штурмом і теоретично обґрунтовану Коменським.

Недолік – не дає можливості повністю врахувати індивідуальність школярів: нахили, можливості, здібності, інтереси.

Позитивні риси: (ознаки)

- Постійний склад учнів у класах, приблизно одного віку і рівня підготовки;

- Чітко визначений час початку і кінця уроку, перерв, канікул, семестрів, навчального року.

- Розклад уроків.

- Планування кожного уроку на основі навчальних планів і програм.

На межі 18-19 ст. в Англії виникла бел-ланкастерська система навчання – більш підготовлений учень може передавати отримані від учителя знання 10 іншим учням. 20 ст. - з’явилось багато навчальних систем, які прагнули модифікувати класно-урочну систему в бік індивідуального навчання:

Майнгемська система навчання – диференціація учнів на 4 групи за здібностями: основну, найбільш здібних, малоздібних, розумово-відсталих.

Віннетка – план – індивідуалізована програма самостійного оволодіння знаннями.