1. Еволюція розвитку теорії управління

Більшість вчених вважає, що управління у своєму основному розумінні існувало вже з тих часів, коли людина за допомогою "батога та пряника" змусила іншу людину зробити дещо наперед визначене. Практика управління така ж давня, як існування людства. Навіть первісні люди жили організованими групами — примітивними формами організацій. Джерела сучасного менеджменту знаходимо у діях Мойсея при виведенні ізраїльтян з Єгипту, Олександра Македонського при управлінні військами, в трактатах мислителів Древнього Китаю. Стародавні вчені встановили важливі принципи організації, висловили основні ідеї, які є близькими до основ сучасного менеджменту.

Жреці в шумерському місті Ур (на території сучасного Іраку) подавали у визначеному порядку звіти головному жерцю. Ці дії термінологією сучасного менеджменту можна кваліфікувати як адміністративний контроль на базі звітності.

У стародавніх римлян також знаходимо чимало прикладів ефективного управління. Можливо, найвідоміший з них — реорганізація імперії імператором Діоклетіаном.

Важливий внесок у формування передумов управлінської теорії зробила церква, запровадивши описи обов'язків священнослужителів різних рівнів

Хоча давні цивілізації та церква подають приклади ефективної практики управління, технічні впровадження періоду промислової революції здійснили більш динамічний вплив на розвиток теорії менеджменту. Це наочно проявилося в Історії Великобританії у період з 1700 до 1785 рр., коли в організації виробництва відбулися суттєві зміни. У ХVПІ-му столітті спочатку виникла система кустарної промисловості, коли виробники виготовляли продукцію у власних домівках. Однак невдовзі з'явилися підприємливі люди, які пропо­нували забезпечити кожного виробника необхідними матеріалами за умови сплати їм визначеної суми за кожну виготовлену одиницю продукції. Нарешті з'явилася фабрична система, для якої характерним є розміщення під одним дахом багатьох верстатів, що працювали за допомогою енергії.

Управління при фабричній системі характеризується, перш за все, суворим контролем операцій. Власників підприємств насамперед цікавило отримання максимально можливого прибутку на вкладений капітал. Тому велика увага приділялася спрощенню виробничих операцій, скороченню відходів і спонуканню працівників підвищувати продуктивність. Це викликало появу наукових методів управління.

2. Функція планування. Стратегічне планування

Функція планування — це управлінська діяльність, яка ставить цілі та засоби їх досягнення. За своєю суттю, функція планування відповідає на 3 основних питання:

1. Де організація зараз знаходиться?

2. В якому напрямі організація прагне розвиватися?

3. Які шляхи досягнення цілей?

Важливість функції планування зумовлюється вигодами, які отримує організація від здійснення цього виду управлінської діяльності:

• координуються зусилля персоналу шляхом визначення спільної мети для організації в цілому та її підрозділів;

• здійснюється планомірна підготовка організації до змін

• керівництво долає умови невизначеності шляхом здійсненням комплексу заходів прогнозування змін зовнішнього середовища;

• змінюється система мислення, керівників (менеджери діють активно, стимулюючи розвиток вигідних для організації подій, заперечуючи пасивність та вичікувальну позицію).

Виділяють 2 види планування:

• Стратегічне

• Оперативне (поточне).

Стратегічне планування являє собою набір дій та рішень, які використовуються керівництвом і сприяють розробці специфічних стратегій для досягнення цілей організації.

Процес стратегічного планування забезпечує основу для управління колективом фірм.

Процес стратегічного планування протікає в 3 етапи:

1. визначають довгострокові перспективи розвитку підприємства, його основних підрозділів;

2. на етапі реалізації планів розробляються заходи щодо здійснення фірмової стратегії;

3. за допомогою контролю виявляють основні проблеми в області реалізації стратегічної компанії.

Процес стратегічного управління складається з 3 фаз:

Фаза A – формування стратегії:

1. визначення мети економічної діяльності п-ва

2. визначення факторів оточення (зовнішній аналіз). Він дає картину можливостей і небезпек. Які підстерігають в ЗС.

3. Критичний самоаналіз (внутрішній аналіз, тобто аналіз ситуації на п-ві.

4. Формування стратегії.

Фаза В – надання стратегії конкретної форми.

Мається на увазі те, що сформульована стратегія реально буде впроваджуватися в діяльність п-ва і формі програм, планів і бюджетів.

Фаза С – оцінка і контроль.

Це процес детального розгляду всієї діяльності та її результатів, які порівнюють із запланованими. Хоча оцінка і є останньою фазою процесу стратегічного планування, вона служить ніби зворотнім зв’язком з попереднім процесом. Усі відхилення реєструються, обмірковуються їх причини та наслідки. Можливе коригування стратегії.