87. Монетаристське моделювання відкритої економіки

Монетаристська модель базується на двох основних передумовах.

Перша передумова представлена рівняннями інфля­ції для "Вітчизни" і "Закордону":

P = S_m-D_m, (10.10)

P* = S*_m-D*_m, (10.11)

де Р — логарифм загального рівня цін;

S_m — логарифм номінальної пропозиції грошей;

D_m — логарифм грошового попиту;

(*) — позначення відповідних змінних для "Закор­дону".

В найпростішому випадку показники реального по­питу на гроші можуть бути виражені такими рівнян­нями:

D_m= k + пу - аі, (10.12)

D*_m= k*+ пу* - аі*, (10.13)

де у — логарифм національного доходу; і — логарифм номінального процента; пі а — позитивні величини, що відображають участь кожного з компонентів у загальному попиті на грошову масу;

k — бажане співвідношення номінальних грошових залишків і номінального національного доходу (вели­чина постійна).

Якщо рівняння (10.12) і (10.13) підставити у рівнян­ня (10.10) і (10.11), то стає очевидним, що дохід і об­мінний курс визначають грошовий попит. Останній, у свою чергу, впливає на рівень цін. Якщо припустити, що темпи зростання пропозиції грошей випереджають темпи зростання попиту на гроші, то неминучою буде інфляція (Р > 0). При цьому рівняння (10.13) передба­чає, що реальному попиту на гроші притаманна оди­нична еластичність за доходом і напівеластичність за процентом.

Друга передумова монетаристської моделі полягає у дотриманні принципу паритету купівельної спромож­ності, тобто

або у формі логарифма:

або

(10.14)

де R — обмінний курс спот;

г — логарифм валютного курсу.

Поєднуючи умови рівноваги, що випливають з ви­кладених вище передумов монетаристської моделі, отримаємо:

(10.15)

або

(10.16)

Рівняння (10.16) дає змогу зробити такі висновки:

1) коли дохід у "Вітчизні" зростає порівняно з "За­кордоном", то вітчизняна валюта дорожчає;

2. коли вітчизняна процентна ставка зростає віднос­но світової процентної ставки, то вітчизняна валюта знецінюється;

3. коли рівень цін за кордоном змінюється, то уряд не в змозі одночасно контролювати рівні інфляції і обмінного курсу вітчизняної валюти, тому уряд пови­нен визначитися з режимом валютного курсу.

Згідно з постулатами монетаристської моделі за фіксованого валютного курсу вітчизняний уряд втра­чає контроль над пропозицією грошей та імпортом явищ інфляції і дефляції із "Закордону". У випадку вільного флоатингу заходи урядового регулювання здатні вплинути на реальний обсяг виробництва, але несуттєво. На думку монетаристів, це пов'язано з мит­тєвою реакцією узгодження параметрів товарного рин­ку. Адже відомо, що монетаризм відстоює принцип абсолютної гнучкості цін.

Монетаристські оцінки щодо реакції міжнародних потоків капіталу на зміни у різниці вітчизняної і світо­вої процентних ставок значно відрізняються від кейнсіанських. Монетаристський підхід передбачає, що різниця в номінальних процентних ставках в окремих країнах пов'язана з очікуваннями у змінах валютних курсів. Останні, в свою чергу, віддзеркалюють очіку­вання різних темпів інфляції, а отже, і різних темпів зростання грошової маси. Нехай (і - і*) > 0, тоді фор­муються очікування високої інфляції не в "Закор­доні", а у "Вітчизні", що в короткостроковому періоді означає знецінення вітчизняної валюти. Тому еко­номічні суб'єкти скоригують касові залишки у вітчиз­няній валюті, тим самим збільшуючи попит на іно­земну валюту.

Отже, узгодження гнучких цін на ринках є ключо­вим моментом монетаристської моделі відкритої еко­номіки.