30. Конкурентоспроможність комерційного підприємства, способи її визначення.

Конкурентоспроможність комерційного підприємства — здатність виробляти й реалізовувати швидко, дешево, якісно, продавати в достатній кількості, при високому технологічному рівні обслуговування. Конкурентоспроможність комерційного підприємства — це можливість ефективно розпоряджатися власними й позиковими ресурсами в умовах конкурентного ринку.

В стратегічному управлінні найчастіше конкурентоспроможність розглядається в двох аспектах:

1) конкурентоспроможність товару (продукції) тобто ступінь його відповідності на певний момент вимогам цільових груп споживачів або обраного ринку за найважливішими характеристиками: технічними, економічними, екологічними тощо.

2) конкурентоспроможність підприємства — це рівень його компетенції відносно інших підприємств-конкурентів у нагромадженні та використанні виробничого потенціалу певної спрямованості, а також його окремих складових: технології, ресурсів, менеджменту (особливо — стратегічного поточного планування), навичок і знань персоналу тощо, що знаходить вираження в таких результуючих показниках, як якість продукції, прибутковість, продуктивність тощо.

Конкурентоспроможні продукти — це результат функціонування конкурентоспроможної організації, здатної їх створити, виготовити та забезпечити необхідний рівень споживання у замовників. Основне тут — наявний потенціал, уміння його ефективно використовувати та розвивати.

Конкурентоспроможність організації не є її постійною характеристикою, вона визначає здатність вести успішну конкурентну боротьбу, протистояти у певний період основним конкурентам.

Конкурентоспроможність підприємства залежить від об’єкта порівняння, а також від факторів, які застосовуються для оцінки конкурентоспроможності. Не можна говорити про абсолютну конкурентоспроможність підприємства: воно може бути «номером один» у своїй галузі в національній економіці й бути неконкурентоспроможним на міжнародних ринках.

В умовах ринкової економіки зібрати всю необхідну й повну інформацію про конкурента неможливо, проте доцільно ретельно аналізувати поточний стан конкурента, його конкурентну позицію в галузі, потенціал конкурента та стратегію його використання, а також цілі конкурента на коротко-та довгостроковий період.

31. Типи ринкових структур. Форми та методи конкурентної боротьби

Існує декілька типів ринкових структур:

Досконала конкуренція – такий тип ринкової структури, для якого характерні: велика кількість дрібних фірм, абсолютна однорідність продукції фірми, можливість вільно входити на ринок і залишати його, відсутність взаємодії постачальників і споживачів між собою, поведінка учасників на ринку не є стратегічною, повна поінформованість всіх учасників ринку.

Порушення будь-якої з цих умов призводить до ринку з недосконалою конкуренцією.

Варто зазначити, що реальних ринків, де одночасно і в повному обсязі виконуються всі ці умови, не існує. Мова йде про ідеальну модель ринку, своєрідний еталон, відхилення від якого можуть призвести до певних суспільних втрат.

Монополія – це такий тип ринкової продукції, де:

1. Весь галузевий випуск постачає одна фірма;

2. Наявність бар'єрів для входження на ринок нових фірм(Бар'єри: абсолютна перевага в вартості продукції, економія від масштабу, потреба більшого початкового капіталу, диференціація продукції, високі транспортні витрати, монопольне володіння всім обсягом пропозиції певного ресурсу, державні бар’єри: патенти, ліцензії, авторське право, привілегії на здійснення певного виду діяльності лише однією фірмою. Іноді сама державна влада виступає монополістом);

3. Споживачі не взаємодіють між собою;

4. Продукція фірми унікальна, не має близьких замінників;

5. Немає доступу до інформації.

Типи монополій:

1. Закрита монополія – монополія, захищена від конкуренції за допомогою юридичних обмежень, патентів, інституту авторського права.

2. Природна монополія – галузь, в якій довгострокові середні витрати досягають мінімуму лише тоді, коли одна фірма обслуговує повністю весь ринок. З природними монополіями, а основі яких лежить економія від масштабу виробництва, тісно пов'язані монополії, що базуються на володінні унікальними природними ресурсами.

3. Відкрита монополія – фірма на певний час стає єдиним постачальником якого-небудь товару, не володіючи спеціальним захистом від конкуренції. В ситуації відкритої монополії часто опиняються фірми, які першими вийшли на ринок з новою продукцією.

Олігополія – це тип ринкової структури, де:

1. На ринку функціонує від 2 до 10 продавців;

2. Продукція фірм може бути як однорідною, так і диференційованою;

3. Існують певні бар'єри, що ускладнюють вхід нових фірм на ринок;

4. Виробники повинні враховувати поведінку конкурентів, тобто діяти стратегічно;

5. Існують певні перепони на шляху отримання інформації.

Олігополія – ринок, на якому декілька великих конкуруючих фірм монополізують виробництво і збут основної маси продукції в галузі. Це ринкова структура, за якої на ринку домінує незначна кількість продавців, а поява нових фірм ускладнена чи неможлива. Природня монополія має місце тоді, коли декілька фірм можуть постачати продукцію для всього ринку при більш низьких середніх витратах, ніж тих, що були б у великої кількості фірм ( переробка нафти, виплавка сталі, пивоваріння).

Головна риса, притаманна олігополії, це стратегічна поведінка виробників : фірма-олігополіст повинна обирати стратегію своїх дій на ринку з урахуванням потеційних зустрічних дій конкурентів.

Розрізняють олігополію І виду , коли декілька фірм виробляють майже ідентичні товари;

олігополію ІІ виду , коли декілька великих фірм виробляють диференційовані товари.

Монополістична конкуренція – тип ринкової структури, де:

1. На ринку функціонує багато продавців і і покупців, частка кожного з яких в обсягах ринкових продаж незначна;

2. Продукція виробників неоднорідна, диференційована;

3. Вільний вхід і вихід на ринок;

4. Виробники не взаємодіють між собою;

5. Існує повна поінформованість з приводу ринкових цін, обсягів, попиту.

Монополістична конкуренція має місце тоді, коли велика кількість виробників продають диференційований товар, який є недосконалим замінником товару інших фірм.

Важливою ознакою монополістичної конкуренції є диференціація продукції при досить значній кількості постачальників і майже необмежених можливостях входження в галузь нових фірм.

Види конкурентної боротьби:

• Чиста конкуренція: велика кількість конкурентів (виробників, продавців). Ринкова ціна формується на ринку під впливом попиту і пропозиції. При цьому немає потреби у контролі за цінами з боку держави. Немає проблеми і з раелізацією. Продукція збувається методом звичайного обміну або через товарну біржу.

• Монополістична конкуренція. Як і чиста конкуренція, цей її вид охоплює багатьох виробників і продавців. Однак купівля і продаж вже не здійснюються за єдиною ринковою ціною, а коливання цін досить значне. Таку конкуренцію вважають недосконалою.

Недосконала конкуренція означає, що виробник має можливість спливати на встановлення ціни. Тут виникають різні ситуації, наприклад:коли існує багато товаровиробників з виробництва будь–якого товару. При його виробництві існують різні витрати праці, великий асортимент, неоднакова якість, упаковка тощо. За таких умов товаровиробник може призначити ціну на свій товар, орієнтуючись на ціни і попит, що встановилися на ринку.

• Олігополістична конкуренція. Товари виробляють небагато виробників – пояснюється це тим, що новим виробникам важко включитися до цієї галузі виробництва. Як правило, це пов’язано з обмеженістю ресурсів. Їм також важко знайти ринки збуту, адже попит на цей товар уже насичений.

Методи конкурентної боротьби – це передусім поліпшення якості товарів і послуг, швидке оновлення асортименту продукції, дизайн, надання гарантій і після продажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати тощо. Водночас використовуються й такі “мирні” методи обмеження конкуренції, як укладення концернами таємних угод про єдину політику.