43. Типізація технологічних процесів

Типізація технологічних процесів – система розробки раціональної технології, яка базується на створенні груп конструктивно-технологічно подібних деталей. Типізація складається з 2-х етапів: класифікація деталей по групах конструктнвно-технологічної подібності та вибір так званого типового представника групи.

За типовим представником розробляється типова технологія для всієї групи деталей, тобто одна технологічна карта й одна технологія.

Врахування особливостей конкретної деталі в типовій групі здійснюється за допомогою поправочних і проектувальних коефіцієнтів. Типізація є ефективним шляхом зниження технологічної собівартості й скорочення життєвого циклу виробу.

На відміну від типової технології, метод групової технології полягає в тому, що технологічний процес розробляється не на конкретну базову деталь, а на так звану умовно-комплексну деталь – умовно створену на папері деталь, що має всі ознаки даної класифікаційної групи деталей.

Обробка даної групи здійснюється за допомогою групового оснащення і групової інструментальної наладки тобто обробки деталей шляхом визначеного порядку заміни інструментів і операцій.

Основні вимоги до групової технології:

1) прийнята послідовність технологічних операцій повинна забезпечити обробку будь-яких деталей даної класифікаційної групи,

2) технологічне оснащення повинно бути груповим або універсально-переналагоджуваним, тобто придатним для обробки всієї групи деталей.

Типiзацiя технологiчних процесiв має велике значення для систематизацi узагальнення i поширеняя передових високопродуктивних технологiчних процесiв. Типiзацiя технологiчних процесiв скорочус трудомiсткiсть технологiчного пiдготування у 2—З рази, а обсяг технологiчної документацiї у 8 - 10 разiв. Типовi технологiчнi процеси широко застосовуються, головним чином, при механiчнiй та термiчнiй обробцi деталей в умовах дрiбносерiйного i одиничного виробництв.

Подальшим розвитком типiзацiї технологiчних процесiв є розроблення групової технології, що найефективнiша при невеликих партiях оброблюваних деталей i частому переналагодженнi устаткування.

Груповий технологiчний процес призначений для спiльного виготовлення або ремонту групи виробiв рiзноманiтної конфігурації. Вiн має складатися з комплексу групових технологiчних операцiй, що виконуються на спецiалiзованих робочих мiсцях у послiдовностi технологiчного маршруту виготовлення визначеної групи виробiв. У процесi розроблення групових технологiчних операцiй варто передбачати достатню величину iх сумарної трудомiсткостi для роботи без переналагодження технологiчного оснащення (допускасться тiльки часткове пiдналагодження).

44. Оцінка ефективності нових технологічних процесів

Технологічний процес — це сукупність операцій з добування, перероблення сировини і матеріалів у напівфабрикати та виготовлення готової продукції. Кожен технологічний процес може бути розчленований на певну кількість типових технологічних ланцюгів або операцій і поданий як технологічна схема.

Будь-який технологічний процес можна розглядати як систему, яка має входи і виходи. Для виявлення закономірностей розвитку технологічних процесів у загальному вигляді, що необхідно для вивчення динаміки розвитку виробничих систем і техніко-технологічного розвитку в цілому, використовуються параметри третьої групи, які мають найбільше спільного — це жива і минула праця, що витрачається під час технологічного процесу. Будь-який технологічний процес удосконалюється шляхом підвищення ефективності використання минулої праці і зниження затрат живої праці. Для характеристики технологічного процесу необхідно знати співвідношення живої і матеріалізованої праці в даному процесі. Доцільність цих параметрів пояснюється і тим, що вони пов’язані з такою основною характеристикою, як продуктивність праці.

До груп технічних новин і нововведень, стосовно і яких визначаються й оцінюються економічна та інші види ефективності, належать створення, виробництво та використання нових або модернізація існуючих засобів праці, предметів праці і споживання, технологічних процесів, включаючи винаходи й раціоналізаторські пропозиції.

Єдиним узагальнюючим показником економічної ефективності будь-якої групи технічних нововведень служить економічний ефект, що характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних результатів над сумарними витратами ресурсів за певний розрахунковий період.

Залежно від кола вирішуваних завдань величину економічного ефекту можна і треба обчислювати в одній із двох форм – народногосподарській і внутр.госп.

Народногосподарський економічний ефект визначається через порівнювання результатів від застосування технічних нововведень і всіх витрат на їхню розробку, виробництво і споживання; він відбиває ефективність тієї чи тієї групи технічних нововведень з погляду їхнього впливу на кінцеві показники розвитку економіки країни.

Внутрішньогосподарський економічний ефект, що обчислюється на окремих стадіях відтворювального циклу "наука-виробництво-експлуатація споживання", дає змогу оцінювати ефективність певних технічних новин і нововведень з огляду на ринкові економічні інтереси окремих науково-дослідних організацій, підприємств-продуцентів і підприємств-споживачів. Перша форма економічного ефекту як оцінний показник використовується на стадіях обґрунтування доцільності розробки та наступної реалізації нових технічних рішень і вибору найліпшого варіанта таких, а друга – у процесі реалізації новин, коли вже відомі ціни на нову науково-технічну продукцію та обсяги її виробництва. Незважаючи на відмінності між двома формами виразу економічного ефекту способи їхнього обчислення є ідентичними; вони визначаються як різниця між результатами і витратами на досягнення таких за певний розрахунковий період Т, тобто

Оскільки розрахунковий період має значну тривалість, то результати й витрати за кожний його рік треба визначати з урахуванням чинника часу, тобто приводити до одного моменту часу – розрахункового року за допомогою спеці­аль­ного коефіцієнта приведення α_t що обчислюється за формулою : де Е_н – норматив приведення різночасних витрат і результатів (Е_н = 0,1); t_p – розрахунковий рік; t – рік, за який витрати і результати приводяться до розрахункового року.

З урахуванням чинника часу народногосподарський економічний ефект від технічних нововведень дорівнює: де Р_t – В_t – вартісна оцінка відповідно результатів і витрат у t-му році розрахункового періоду; t – відповідно початковий і кінцевий роки розрахункового періоду.

Загальні результати технічних нововведень визначаються як сума основних( ) і супровідних ( ) результатів:

Основні результати обчислюються за формулами:

• для засобів тривалого користування –

• для нових предметів праці – де Ц_t – ціна одиниці продукції (з урахуванням ефективності її застосування), що її виробляють за допомогою нових засобів праці або предметів праці в році t; V_t – обсяг застосування нових засобів праці або предметів праці в році t; W – продуктивність засобів праці в році t; D_t – витрата предметів праці на одиницю продукції, що виготовляється з використанням цих предметів у році t.

Сумарні витрати на реалізацію технічного нововведення за розрахунковий період включають витрати на виробництво та використання продукції, тобто

При цьому витрати як на виробництво, так і на використання продукції обчислюються однаково:

де С_t – поточні витрати на виробництво (використання) продукції в році t без урахування амортизаційних відрахувань на реновацію; К_t – одночасні витрати на виробництво (використання) продукції у році t; Л_t – залишкова вартість основних фондів, що вибувають у році t.

45. упр-ня технологічною підготовкою в-ва

Технологічна підготовка виробництва (ТПВ) – це розробка комплекту     технологічної документації і забезпечення   виробництва   засобами   технологічного   оснащення тобто як, чим, де і коли виготовити виріб.

Трудоємкість і тривалість ТПВ залежить від типу вироб­ництва. Так, питома вага ТПВ у загальній трудоємкості підготовки виробництва складає:

1)  в одиничному виробництві – 20-25%

2)  в серійному – 50-55%

3)  в масовому – до 70%

Більш трудоемка технологічна підготовка у серійному та масовому виробництві порівняно з одиничним пояснюється детальнішою розробкою технології та збільшенням оснащен­ня робочих місць. Технологічна підготовка виробництва більш трудоемка для складних виробів, характер виготов­лення яких впливає на їх якість.

Основними функціями технологічної підготовки виробництва є:

– забезпечення технологічності конструкції на стадіях технічної підготовки виробництва;

– розробка технологічних процесів;

– проектування і виготовлення засобів технологічного оснащення;

– організація і управління процесом технологічної підготовки виробництва.

У промисловості функціонують 3 системи організації ТПВ: централізована, децентралізована, змішана.

Централізована система організації ТПВ передбачає кон­центрації всіх технологій підприємства у відділі головного технолога. Перевагою її є більш широка можливість поліп­шення організації інженерних робіт, їх механізації та автома­тизації. Ця система застосовується в масовому серійному виробництві.

Децентралізованою називається система ТПВ, при якій весь комплекс технологічної підготовки виконується силами цехових технологів або цехових технологічних бюро. Відділ головного технолога при цьому здійснює обмежене число загальних функцій, а саме:

а)  методичне керівництво ТПВ;

б)  типізація технологічних процесів;

в)  стандартизація оснащення;

г)  дотримання технологічної дисципліни на підприємстві. Ця система застосовується в одиничному і дрібносерійному виробництві, де є великий об’єм робіт з технологічної підготовки через часту зміну об’єктів виробництва.

При змішаній системі організації ТПВ штат технологів ділиться на 2 частини:

1)  відділ головного технолога, який розробляє техноло­гію на стабільну, основну продукцію підприємства;

2)  цехові технологи, що розробляють технологію на частозмінювану і разову продукцію.

Змішана система застосовується переважно на серійному виробництві.